ДИ́ХАТИ (робити вдихи і видихи), ВІДДИХА́ТИ[ВІДДИ́ХУВАТИрідше], ЗВО́ДИТИ ДУХрозм.,ТХНУ́ТИзаст.;ХАПА́ТИ ПОВІ́ТРЯ (жадібно); СА́ПАТИ (важко, із свистом); ХЛИ́ПАТИ (важко, голосно); ХА́КАТИрозм., ХЕ́КАТИрозм. (важко, з уривчастими гортанними звуками); ХУ́КАТИ (з метою зігріти, охолодити, притишити); ВІДСА́ПУВАТИ, ВІДСА́ПУВАТИСЯ, ВІДДИМА́ТИСЯ, ВІДДУВА́ТИСЯ (важко, після великого фізичного чи нервового напруження). - Док.: дихну́ти, віддихну́ти, відди́хати, звести́ дух, відітхну́ти, тхну́ти, хапну́ти пові́тря[ухопи́ти пові́тря], са́пнути, хли́пнути, ха́кнути, хе́кнути, ху́кнути, відсапну́ти, відса́патися, відсапну́тися. Важко дихав [Марусяк], розкривши рота (Г. Хоткевич); Постояв [Сава] хвильку, віддихаючи сильніше з раптового зворушення (О. Кобилянська); Тося стояла між Данилом і Харитоном - шепотіла і важко віддихувала (Ю. Смолич); Він дожидав, не мовлячи слова, духу не зводячи, блідий, замлілий (Марко Вовчок); Здавалося їй, що тільки вона тхне на свого чоловіка, то.. змиє.. смуток із його серця (Ганна Барвінок); Йому.. дедалі важче дихати, і він хапає повітря, ніби позіхає (О. Гончар); Дорош чув, як тяжко, з хрипінням, сапають бійці (Григорій Тютюнник); Всі його питають, що з ним, чого так утікає, а він тілько хлипає, баньки витріщив (І. Франко); - Чого так хакаєш? - Захакався б і ти, якби стирив на гору такого мішка -(Словник Б. Грінченка); Він біжить на повну силу, голосно хекаючи (І. Багмут); Він довго хукав на шибку й продирав пальцем паморозь (Б. Харчук); Павло повз, важко відсапуючи (В. Кучер); Від воріт до гридниці квапився тисяцький Дем’ян, відсапуючись (А. Хижняк); Шинкар стояв за стойкою, мов не до його річ, - тільки почервонів та знай оддимався (Панас Мирний); Пихкаючи і віддуваючись, він борсався в воді (С. Добровольський).

ШЕЛЕСТІ́ТИ (видавати, утворювати, викликати шелест), ШАРУДІ́ТИ, ШУ́РХАТИ, ШУРХОТА́ТИ[ШУРХОТІ́ТИ], ШЕ́МРАТИ[ШЕ́МРІТИрідше], ШЕ́РХАТИрозм.,ШЕРХОТА́ТИ[ШЕРХОТІ́ТИ]розм.,ШЕРЕХТІ́ТИрозм.,ШАМОТІ́ТИрозм.,ШУШУ́КАТИрозм.,ШУШУ́КАТИСЯрозм., ШАМКОТІ́ТИрозм.,ША́ВКАТИрозм., ШАВКОТІ́ТИрозм.,ШУРЧА́ТИ[ШУРША́ТИ]розм.,ШИКАТИрозм.,ШУРСТІ́ТИрозм.,ШАМРАТИ[ША́МРИТИ]діал.,ШАМТІ́ТИдіал.,ША́МАТИдіал.,ШЕЛЕ́ПАТИдіал.,ШЕЛЕПОТІ́ТИдіал.,ШУСТІ́ТИдіал.;ША́РХАТИ, ША́РКАТИ, ШО́РХАТИ, ШВА́РКАТИрозм.,ШВАРКОТІ́ТИ[ШВАРКОТА́ТИ]розм., ШВАРҐОТІ́ТИ[ШВАРҐОТА́ТИ]розм.,ХА́КАТИрозм., ЛОПОТА́ТИ[ЛОПОТІ́ТИ]розм. (про більш уривчасті звуки такого роду). - Док.: прошелесті́ти, шеле́снути, шелехнути, прошаруді́ти, шу́рхнути, шурхону́ти, прошурхота́ти[прошурхотіти], проше́мрати, проше́мріти, ше́рхнути, прошерхота́ти[прошерхоті́ти], прошерехті́ти, шере́хнути, прошамотати[прошамотіти], ша́вкнути, прошавкоті́ти, ши́кнути, шеле́пнути, ша́рхнути, ша́ркнути, шо́рхнути, шва́ркнути, шваркону́ти, ха́кнути, пролопота́ти[пролопоті́ти], шебе́рхнути[шеберну́ти]розм.шиши́рхнутирозм.Берегами трава шелестить, лист пожовклий роняє береза... (І. Гончаренко); У траві шарудять комахи, цокочуть коники й цвіркуни (Т. Масенко); Підчобітьми на широких.. сходах шурхав вичовганий камінь, кроки звучали глухо й тихо (Л. Первомайський); Легенька хвиля лише набігала на берег,.. ледь-ледь шурхочучи дрібним пісочком (М. Трублаїні); Мабуть, досі зваблива шурхотить змія під скелею, на спечнім сонці (В. Стус); Шемрали хвилі невтомимо кождої ночі й лизали жалібно берег (О. Кобилянська); Раптом звідкись зітхання далеке до Мандрівника донеслось... Чи то шемріють, може, смереки? (Л. Костенко); Натовп увесь аж дух затаїв - чути, як шерхало листя вгорі (А. Головко); Рушив [Журило] через пшеницю, прислухаючись, як шерхотять од його ходи м’які стебла (Є. Гуцало); Шерехтить торішнє листя по алеях парку (Н. Рибак); Забрався [Василько] на піч, вигрівається у теплому просі, яке шамотить і тече, немов жива золотиста комашня (І. Цюпа); Шушукає льон спокійно Обабіч доріг далеких... (Я. Шпорта); За тином чорнів садок, у ньому тихо, по-весняному шушукалося чорне гілля (Григір Тютюнник); Сухе жилаве листя шамкотить під ногами (І. Ле); Далеко внизу шавкає об пісок, налітаючи, море (Ю. Яновський); Чутно, як шавкотять чув’яки по засміченому дріб’язком бетону (І. Ле); Чутно тільки, як карти слались, падаючи на стіл, та шуршали на зеленому сукнові (Панас Мирний); Коса тьохкала, то шикала, то видзвонювала (Є. Гуцало); На схресті вулиць, біля обертових Щитів афішних, свіжими шовками Шурстять стрункі дівчата (І. Вирган); Тихо шамрали розбуджені хвилею верболози (О. Гуреїв); Люди так і ворушаться, зодіж так і шамтить на їх (А. Тесленко); Шелепають шати (С. Руданський); Цвітучі липи та акації під вікном шелепотять та зазирають своїми запахущими гілками до кімнати (І. Франко); Білий пісок розсипався, шустів під ступнями (І. Чендей); Коси шархали тут-там у хлібах (А. Головко); Пилка була як жива. Вона то шаркала, то співала (О. Донченко); Її м’які капці на повстяних підошвах ледве шорхали по ковзькому асфальту долівки (Ю. Смолич); Вчувається йому, як шваркають кулі по піску (Григорій Тютюнник); Бистрі гемблі Шваркочуть під руками (М. Рильський); В житі вже хакала дідова коса (Ю. Мушкетик); Лопоче, Виє, шумить листопад (В. Бичко); Гарячково дочитувала [Марія] книжку, і в тиші лопотіли сторінки (М. Коцюбинський); Він так пройшов низом поза хатами і попід муром, що ніщо й не шеберхнуло (В. Козаченко); На землю злізла ніч... Нігде ані шиширхне (П. Гулак-Артемовський).

ДИ́ХАТИ (робити вдихи і видихи), ВІДДИХА́ТИ[ВІДДИ́ХУВАТИрідше], ЗВО́ДИТИ ДУХрозм.,ТХНУ́ТИзаст.;ХАПА́ТИ ПОВІ́ТРЯ (жадібно); СА́ПАТИ (важко, із свистом); ХЛИ́ПАТИ (важко, голосно); ХА́КАТИрозм., ХЕ́КАТИрозм. (важко, з уривчастими гортанними звуками); ХУ́КАТИ (з метою зігріти, охолодити, притишити); ВІДСА́ПУВАТИ, ВІДСА́ПУВАТИСЯ, ВІДДИМА́ТИСЯ, ВІДДУВА́ТИСЯ (важко, після великого фізичного чи нервового напруження). - Док.: дихну́ти, віддихну́ти, відди́хати, звести́ дух, відітхну́ти, тхну́ти, хапну́ти пові́тря[ухопи́ти пові́тря], са́пнути, хли́пнути, ха́кнути, хе́кнути, ху́кнути, відсапну́ти, відса́патися, відсапну́тися. Важко дихав [Марусяк], розкривши рота (Г. Хоткевич); Постояв [Сава] хвильку, віддихаючи сильніше з раптового зворушення (О. Кобилянська); Тося стояла між Данилом і Харитоном - шепотіла і важко віддихувала (Ю. Смолич); Він дожидав, не мовлячи слова, духу не зводячи, блідий, замлілий (Марко Вовчок); Здавалося їй, що тільки вона тхне на свого чоловіка, то.. змиє.. смуток із його серця (Ганна Барвінок); Йому.. дедалі важче дихати, і він хапає повітря, ніби позіхає (О. Гончар); Дорош чув, як тяжко, з хрипінням, сапають бійці (Григорій Тютюнник); Всі його питають, що з ним, чого так утікає, а він тілько хлипає, баньки витріщив (І. Франко); - Чого так хакаєш? - Захакався б і ти, якби стирив на гору такого мішка -(Словник Б. Грінченка); Він біжить на повну силу, голосно хекаючи (І. Багмут); Він довго хукав на шибку й продирав пальцем паморозь (Б. Харчук); Павло повз, важко відсапуючи (В. Кучер); Від воріт до гридниці квапився тисяцький Дем’ян, відсапуючись (А. Хижняк); Шинкар стояв за стойкою, мов не до його річ, - тільки почервонів та знай оддимався (Панас Мирний); Пихкаючи і віддуваючись, він борсався в воді (С. Добровольський).

ШЕЛЕСТІ́ТИ (видавати, утворювати, викликати шелест), ШАРУДІ́ТИ, ШУ́РХАТИ, ШУРХОТА́ТИ[ШУРХОТІ́ТИ], ШЕ́МРАТИ[ШЕ́МРІТИрідше], ШЕ́РХАТИрозм.,ШЕРХОТА́ТИ[ШЕРХОТІ́ТИ]розм.,ШЕРЕХТІ́ТИрозм.,ШАМОТІ́ТИрозм.,ШУШУ́КАТИрозм.,ШУШУ́КАТИСЯрозм., ШАМКОТІ́ТИрозм.,ША́ВКАТИрозм., ШАВКОТІ́ТИрозм.,ШУРЧА́ТИ[ШУРША́ТИ]розм.,ШИКАТИрозм.,ШУРСТІ́ТИрозм.,ШАМРАТИ[ША́МРИТИ]діал.,ШАМТІ́ТИдіал.,ША́МАТИдіал.,ШЕЛЕ́ПАТИдіал.,ШЕЛЕПОТІ́ТИдіал.,ШУСТІ́ТИдіал.;ША́РХАТИ, ША́РКАТИ, ШО́РХАТИ, ШВА́РКАТИрозм.,ШВАРКОТІ́ТИ[ШВАРКОТА́ТИ]розм., ШВАРҐОТІ́ТИ[ШВАРҐОТА́ТИ]розм.,ХА́КАТИрозм., ЛОПОТА́ТИ[ЛОПОТІ́ТИ]розм. (про більш уривчасті звуки такого роду). - Док.: прошелесті́ти, шеле́снути, шелехнути, прошаруді́ти, шу́рхнути, шурхону́ти, прошурхота́ти[прошурхотіти], проше́мрати, проше́мріти, ше́рхнути, прошерхота́ти[прошерхоті́ти], прошерехті́ти, шере́хнути, прошамотати[прошамотіти], ша́вкнути, прошавкоті́ти, ши́кнути, шеле́пнути, ша́рхнути, ша́ркнути, шо́рхнути, шва́ркнути, шваркону́ти, ха́кнути, пролопота́ти[пролопоті́ти], шебе́рхнути[шеберну́ти]розм.шиши́рхнутирозм.Берегами трава шелестить, лист пожовклий роняє береза... (І. Гончаренко); У траві шарудять комахи, цокочуть коники й цвіркуни (Т. Масенко); Підчобітьми на широких.. сходах шурхав вичовганий камінь, кроки звучали глухо й тихо (Л. Первомайський); Легенька хвиля лише набігала на берег,.. ледь-ледь шурхочучи дрібним пісочком (М. Трублаїні); Мабуть, досі зваблива шурхотить змія під скелею, на спечнім сонці (В. Стус); Шемрали хвилі невтомимо кождої ночі й лизали жалібно берег (О. Кобилянська); Раптом звідкись зітхання далеке до Мандрівника донеслось... Чи то шемріють, може, смереки? (Л. Костенко); Натовп увесь аж дух затаїв - чути, як шерхало листя вгорі (А. Головко); Рушив [Журило] через пшеницю, прислухаючись, як шерхотять од його ходи м’які стебла (Є. Гуцало); Шерехтить торішнє листя по алеях парку (Н. Рибак); Забрався [Василько] на піч, вигрівається у теплому просі, яке шамотить і тече, немов жива золотиста комашня (І. Цюпа); Шушукає льон спокійно Обабіч доріг далеких... (Я. Шпорта); За тином чорнів садок, у ньому тихо, по-весняному шушукалося чорне гілля (Григір Тютюнник); Сухе жилаве листя шамкотить під ногами (І. Ле); Далеко внизу шавкає об пісок, налітаючи, море (Ю. Яновський); Чутно, як шавкотять чув’яки по засміченому дріб’язком бетону (І. Ле); Чутно тільки, як карти слались, падаючи на стіл, та шуршали на зеленому сукнові (Панас Мирний); Коса тьохкала, то шикала, то видзвонювала (Є. Гуцало); На схресті вулиць, біля обертових Щитів афішних, свіжими шовками Шурстять стрункі дівчата (І. Вирган); Тихо шамрали розбуджені хвилею верболози (О. Гуреїв); Люди так і ворушаться, зодіж так і шамтить на їх (А. Тесленко); Шелепають шати (С. Руданський); Цвітучі липи та акації під вікном шелепотять та зазирають своїми запахущими гілками до кімнати (І. Франко); Білий пісок розсипався, шустів під ступнями (І. Чендей); Коси шархали тут-там у хлібах (А. Головко); Пилка була як жива. Вона то шаркала, то співала (О. Донченко); Її м’які капці на повстяних підошвах ледве шорхали по ковзькому асфальту долівки (Ю. Смолич); Вчувається йому, як шваркають кулі по піску (Григорій Тютюнник); Бистрі гемблі Шваркочуть під руками (М. Рильський); В житі вже хакала дідова коса (Ю. Мушкетик); Лопоче, Виє, шумить листопад (В. Бичко); Гарячково дочитувала [Марія] книжку, і в тиші лопотіли сторінки (М. Коцюбинський); Він так пройшов низом поза хатами і попід муром, що ніщо й не шеберхнуло (В. Козаченко); На землю злізла ніч... Нігде ані шиширхне (П. Гулак-Артемовський).