ГУЛЯ́ТИ (ходити заради відпочинку, задоволення), ШПАЦИРУВА́ТИзах., СПАЦЕРУВА́ТИдіал., ГАРДУВА́ТИдіал., ГУ́ЛІдит., розм.; ПРОГУ́ЛЮВАТИСЯ, ПРОХО́ДЖУВАТИСЯ, ПРОХО́ДИТИСЯ, ПОХОДЖА́ТИ, ПРОХОДЖА́ТИСЯрозм. (туди й назад); РОЗГУ́ЛЮВАТИ, ВИГУ́ЛЮВАТИрозм. (протягом певного часу); ФЛАНІ́РУВАТИзаст. (без діла, без мети). В найбільший вітер я все ж можу гуляти за горою в затишному місці (М. Коцюбинський); Шпацирував [чоловік] за ним по тому ж приморському бульвару (І. Ле); Купаюся рано, а потім сиджу в парку або йду спацерувати (В. Стефаник); До лісу почвалав [Еней], Де ґардовав [ґардував] Евандр з попами (І. Котляревський); Не плач, дитинко, гулі підемо (Словник Б. Грінченка); Грає музика, чути сміх, прогулюються пари (Ю. Яновський); Я проходжувався алеєю від хати до дороги, любуючись чудовим дощем (О. Кобилянська); - Чи не підете проходитись трохи по садку? (І. Нечуй-Левицький); Він спостерігав по-святковому одягнених севастопольців, що походжали в товаристві моряків (В. Кучер); - А! Розгулюєте? - зустрів мене в фойє бадьорий.. дідусь (П. Тичина); Дівчата красні, як калина; вигулюють між саньми (К. Гордієнко); Дзенькаючи шпорами і тягнучи величезні палаші на коліщатках, фланірували браві кавалергарди (Ф. Бурлака).

ХОДИ́ТИ (переміщатися, ступаючи ногами; змінювати місце в просторі, перев. в різних напрямках протягом певного часу), ХОДЖА́ТИдіал.; ПОХОДЖА́ТИ, ПРОХОДЖА́ТИрозм.,ПРОХОДЖА́ТИСЯрозм.,ПРОХО́ДЖУВАТИСЯрозм.,ПРОХО́ДИТИСЯрозм.,ФЛАНІ́РУВАТИзаст., розм. (спокійно, повільно, туди і назад); ДИ́БАТИрозм.,ДИБУЛЯ́ТИрозм. (важко або невміло переставляючи ноги),ЧО́ВГАТИ (мало піднімаючи ноги, утворювати шурхіт). - Док.: походи́ти, пройти́ся, проходи́тися. Тільки один Чіпка не лягає:ходить, нудиться, карається ... З хати надвір; знадвору в хату (Панас Мирний); Олеся походжала по світлиці з паничами й жартувала (І. Нечуй-Левицький); Тим-то я такий веселий І без палиці ходжаю (В. Самійленко); - Спи, спи, - вичитувала Явдоха, човгаючи по хаті (Григорій Тютюнник).