В’ЇЖДЖА́ТИ[УЇЖДЖА́ТИ] (їдучи, потрапляти в межі, всередину чогось),В’ЇЗДИ́ТИ[УЇЗДИ́ТИ], ЗАЇЖДЖА́ТИ, ЗАЇЗДИ́ТИ, ВКО́ЧУВАТИ[УКО́ЧУВАТИ]розм.,ВКО́ЧУВАТИСЯ[УКО́ЧУВАТИСЯ]розм.; ВЛІТА́ТИ, ВСКА́КУВАТИ[УСКА́КУВАТИ] (швидко). - Док.: в’ї́хати[уї́хати], заї́хати, вкоти́ти[укоти́ти], вкоти́тися[укоти́тися], влеті́ти, вско́чити[уско́чити]. У двір в’їжджала ціла валка карет (І. Нечуй-Левицький); Коні були добрі, і за годину загін в’їхав у мовчазний зимовий ліс (О. Донченко); В село в’їздили [партизани] з піснями (Ю. Яновський); Коли це ворота рип: заїжджають до двору черкеси в шапках (Григорій Тютюнник); Залізна брама стояла широко отворена, і віз за возом заїздив на подвір’я (О. Кобилянська); Коли Гарецький вкотив на подвір’я Огієвських, Таїсія Федорівна.. не впізнала, хто завітав до них (П. Кочура); Потім віз м’яко вкотився на подвір’я, зафоркали коні, загриміли двері (М. Стельмах); На повній швидкості автомобілі влітають у Чаплинку (О. Гончар); Ізяслав ускочив у Київ, увірвався слідом за товарами Долгорукого, які везли на поживність киянам (П. Загребельний).