ЗАСПОКО́ЇТИ (заглушити, розвіяти чий-небудь неспокій, тривогу, хвилювання і т. ін.), УТІ́ШИТИ[ВТІ́ШИТИ], УТИХОМИ́РИТИ[ВТИХОМИ́РИТИ]рідше,ПОТІ́ШИТИрідше, УГАМУВА́ТИ[ВГАМУВА́ТИ], СТІ́ШИТИрозм., УГО́ВТАТИ[ВГО́ВТАТИ]розм., УГОМОНИ́ТИ[ВГОМОНИ́ТИ]розм., ПОГАМУВА́ТИрозм., УСПОКО́ЇТИ[ВСПОКО́ЇТИ]заст., УПОКО́ЇТИ[ВПОКО́ЇТИ]заст.; ПРИГАМУВА́ТИ (трохи, на якийсь час); ПІДБАДЬО́РИТИ, УГОВОРИ́ТИ[ВГОВОРИ́ТИ], УМО́ВИТИ[ВМО́ВИТИ], РОЗРА́ДИТИ, РОЗРА́ЯТИ (словом і т. ін.); РОЗДІЛИ́ТИ (перев. у спол. із сл. горе). - Недок.: заспоко́ювати, утіша́ти[втіша́ти], утихоми́рювати[втихоми́рювати]рідшеті́шити, потіша́ти, гамува́ти, угамо́вувати[вгамо́вувати], уго́втувати[вго́втувати], угомоня́ти[вгомоня́ти], угомо́нювати[вгомо́нювати], погамо́вуватирідкоуспоко́ювати[вспоко́ювати], упоко́ювати[впоко́ювати], пригамо́вувати, підбадьо́рювати, угово́рювати[вгово́рювати], уговоря́ти[вговоря́ти], умовля́ти[вмовля́ти], розра́джувати, розра́ювати, розділя́ти. І довго-довго їй довелося воркувати, щоб заспокоїти розлюченого Демида (М. Стельмах); Рузя як уміла втішала дівчину. Але як тут утішити, коли в неї самої стискалось від страху серце? (О. Донченко); Іваниха все плакала, припавши синові на плече, дедалі однак тихі синові речі немов її трохи вгамували (Леся Українка); Стішив мене цей лист (Леся Українка); Порицька так стурбувалась, аж обличчя плямистою краскою вкрилось. Ольга погамувала її рукою (Леся Українка); Отой твердий, здоровий сон дівчини почав звільна вспокоювати й паню Олімпію (І. Франко); Часом і при достатках лихо: як нема долі, нема талану, то й достатки не впокоять (Панас Мирний); Ніхто її не втішав, не розраював (П. Загребельний). - Пор. 1. охоло́джувати.

РА́ДУВАТИ (викликати почуття радості); ТІ́ШИТИ, УТІША́ТИ[ВТІША́ТИ], ПОТІША́ТИ, ОЩАСЛИ́ВЛЮВАТИ, УСОЛО́ДЖУВАТИ[ВСОЛО́ДЖУВАТИ]розм. (робити комусь приємність, бути втіхою); ПРОСВІ́ТЛЮВАТИ[ПРОСВІТЛЯ́ТИ] (проймати радістю, давати насолоду). - Док.: пора́дувати, обра́дувати, уті́шити[вті́шити], поті́шити, ощасли́вити, усолоди́ти[всолоди́ти], просвітли́ти. Спи, мій милий! Хай сни прозорі плинуть і радують тебе (В. Сосюра); А музика ллється, мов тиха вода, колише мої нерви, заспокоює, тішить (І. Нечуй-Левицький); Зажурилась тяжко Ївга, аж краса її зів’яла, застарілась, ходить похмура, і дитинка її не втішає (Марко Вовчок); Одно тільки потішало Маланку: ось-ось не видко - будуть ділити землю (М. Коцюбинський); Стояли [хлопці] в кутку й розповідали один одному свої фронтові пригоди, ощасливлювали дівчат лише короткими поглядами (О. Підсуха); І не добереш: чи то жебрак, чи то дервіш, а може, і мандрівний перський казкар, що усолоджує знавців старовини легендами й дивовижними казками (З. Тулуб); Той, хто хоче хвилювати, зворушувати і просвітлювати серця читачів, повинен сам бути схвильованим і зворушеним (з журналу).

РОЗВАЖА́ТИ (займаючи, забавляючи кого-небудь чимось приємним, веселим, відвертати його увагу від чогось гнітючого, неприємного), УТІША́ТИ[ВТІША́ТИ], ЗАБАВЛЯ́ТИ, ПОТІША́ТИ. - Док.: розва́жити, уті́шити[вті́шити], заба́вити, поті́шити. Пишіть до мене, будемо один одного розважати хоч словами (Леся Українка); Чоловічок сидів собі й сміховинно тримав обома руками свої клумаки, як скарб, втішаючи тим грайливого танкіста й дівчат (І. Ле); Тільки осіннє сонце забавляло покинуту дівчину, як дитину (С. Васильченко); Наче справжнії музики, Грають Півні та Індики, Деренчить Гусак. А Будяк всіх потішає, Підморгне і промовляє: - Оттак, квіти, так!.. (Л. Глібов). - Пор. весели́ти.