-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив утіша́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   утіша́ймо
2 особа утіша́й утіша́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа утіша́тиму утіша́тимемо, утіша́тимем
2 особа утіша́тимеш утіша́тимете
3 особа утіша́тиме утіша́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа утіша́ю утіша́ємо, утіша́єм
2 особа утіша́єш утіша́єте
3 особа утіша́є утіша́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
утіша́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. утіша́в утіша́ли
жін. р. утіша́ла
сер. р. утіша́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
утіша́вши

Словник синонімів

ЗАСПОКО́ЇТИ (заглушити, розвіяти чий-небудь неспокій, тривогу, хвилювання і т. ін.), УТІ́ШИТИ[ВТІ́ШИТИ], УТИХОМИ́РИТИ[ВТИХОМИ́РИТИ]рідше,ПОТІ́ШИТИрідше, УГАМУВА́ТИ[ВГАМУВА́ТИ], СТІ́ШИТИрозм., УГО́ВТАТИ[ВГО́ВТАТИ]розм., УГОМОНИ́ТИ[ВГОМОНИ́ТИ]розм., ПОГАМУВА́ТИрозм., УСПОКО́ЇТИ[ВСПОКО́ЇТИ]заст., УПОКО́ЇТИ[ВПОКО́ЇТИ]заст.; ПРИГАМУВА́ТИ (трохи, на якийсь час); ПІДБАДЬО́РИТИ, УГОВОРИ́ТИ[ВГОВОРИ́ТИ], УМО́ВИТИ[ВМО́ВИТИ], РОЗРА́ДИТИ, РОЗРА́ЯТИ (словом і т. ін.); РОЗДІЛИ́ТИ (перев. у спол. із сл. горе). - Недок.: заспоко́ювати, утіша́ти[втіша́ти], утихоми́рювати[втихоми́рювати]рідшеті́шити, потіша́ти, гамува́ти, угамо́вувати[вгамо́вувати], уго́втувати[вго́втувати], угомоня́ти[вгомоня́ти], угомо́нювати[вгомо́нювати], погамо́вуватирідкоуспоко́ювати[вспоко́ювати], упоко́ювати[впоко́ювати], пригамо́вувати, підбадьо́рювати, угово́рювати[вгово́рювати], уговоря́ти[вговоря́ти], умовля́ти[вмовля́ти], розра́джувати, розра́ювати, розділя́ти. І довго-довго їй довелося воркувати, щоб заспокоїти розлюченого Демида (М. Стельмах); Рузя як уміла втішала дівчину. Але як тут утішити, коли в неї самої стискалось від страху серце? (О. Донченко); Іваниха все плакала, припавши синові на плече, дедалі однак тихі синові речі немов її трохи вгамували (Леся Українка); Стішив мене цей лист (Леся Українка); Порицька так стурбувалась, аж обличчя плямистою краскою вкрилось. Ольга погамувала її рукою (Леся Українка); Отой твердий, здоровий сон дівчини почав звільна вспокоювати й паню Олімпію (І. Франко); Часом і при достатках лихо: як нема долі, нема талану, то й достатки не впокоять (Панас Мирний); Ніхто її не втішав, не розраював (П. Загребельний). - Пор. 1. охоло́джувати.
РА́ДУВАТИ (викликати почуття радості); ТІ́ШИТИ, УТІША́ТИ[ВТІША́ТИ], ПОТІША́ТИ, ОЩАСЛИ́ВЛЮВАТИ, УСОЛО́ДЖУВАТИ[ВСОЛО́ДЖУВАТИ]розм. (робити комусь приємність, бути втіхою); ПРОСВІ́ТЛЮВАТИ[ПРОСВІТЛЯ́ТИ] (проймати радістю, давати насолоду). - Док.: пора́дувати, обра́дувати, уті́шити[вті́шити], поті́шити, ощасли́вити, усолоди́ти[всолоди́ти], просвітли́ти. Спи, мій милий! Хай сни прозорі плинуть і радують тебе (В. Сосюра); А музика ллється, мов тиха вода, колише мої нерви, заспокоює, тішить (І. Нечуй-Левицький); Зажурилась тяжко Ївга, аж краса її зів’яла, застарілась, ходить похмура, і дитинка її не втішає (Марко Вовчок); Одно тільки потішало Маланку: ось-ось не видко - будуть ділити землю (М. Коцюбинський); Стояли [хлопці] в кутку й розповідали один одному свої фронтові пригоди, ощасливлювали дівчат лише короткими поглядами (О. Підсуха); І не добереш: чи то жебрак, чи то дервіш, а може, і мандрівний перський казкар, що усолоджує знавців старовини легендами й дивовижними казками (З. Тулуб); Той, хто хоче хвилювати, зворушувати і просвітлювати серця читачів, повинен сам бути схвильованим і зворушеним (з журналу).
РОЗВАЖА́ТИ (займаючи, забавляючи кого-небудь чимось приємним, веселим, відвертати його увагу від чогось гнітючого, неприємного), УТІША́ТИ[ВТІША́ТИ], ЗАБАВЛЯ́ТИ, ПОТІША́ТИ. - Док.: розва́жити, уті́шити[вті́шити], заба́вити, поті́шити. Пишіть до мене, будемо один одного розважати хоч словами (Леся Українка); Чоловічок сидів собі й сміховинно тримав обома руками свої клумаки, як скарб, втішаючи тим грайливого танкіста й дівчат (І. Ле); Тільки осіннє сонце забавляло покинуту дівчину, як дитину (С. Васильченко); Наче справжнії музики, Грають Півні та Індики, Деренчить Гусак. А Будяк всіх потішає, Підморгне і промовляє: - Оттак, квіти, так!.. (Л. Глібов). - Пор. весели́ти.