ВІДСТУПА́ТИ (під час воєнних дій рухатися назад чи вбік з певного місця, позицій під натиском супротивника, ворога), ВІДХО́ДИТИ, РЕТИРУВА́ТИСЯзаст.;ВІДКО́ЧУВАТИСЯ (швидко); ТІКА́ТИ, УТІКА́ТИ[ВТІКА́ТИ] (дуже швидко, поспішно), ДРА́ПАТИзневажл. - Док.: відступи́ти, відійти́, ретирува́тися, відкоти́тися, утекти́[втекти́], драпону́ти, драпну́ти. Бій тривав недовго. Ворог поспішно відступав (В. Гжицький); Не відходять [вороги], а тікають, наввипередки тікають до переправ, кавалерія давить піхоту, кидають артилерію, кулемети в плавнях (О. Гончар); Він [корпус] з такою рішучістю і силою натиснув на неприятеля, що французи змушені були ретируватись (П. Кочура); Розбите польське військо утікало з поля (Я. Качура); - Бачив, скільки сьогодні машин помчало на Ригу? Драпають німчики! (П. Автомонов).

ЗНИКА́ТИ (переставати існувати, бути в наявності),ЩЕЗА́ТИ, ПРОПАДА́ТИ, ДІВА́ТИСЯ, ГИ́НУТИ, ПОГИБА́ТИ, ЗАПОДІВА́ТИСЯрозм.,ЧЕ́ЗНУТИрозм.,ЗБУВА́ТИзаст.; ВИВО́ДИТИСЯ, ЗВО́ДИТИСЯ (поступово); ВИВІ́ТРЮВАТИСЯ, ВИПАРО́ВУВАТИСЯ, РОЗЧИНЯ́ТИСЯ, РОЗТАВА́ТИ, ТА́НУТИ, ВИГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ[ВГАСА́ТИ], УГАВА́ТИ[ВГАВА́ТИ], ПЕРЕГОРЯ́ТИ[ПЕРЕГОРА́ТИрідко] (про почуття, мрії, сподівання, думки тощо - поступово, непомітно); ВІДМИРА́ТИ, ВІДЖИВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про абстрактні поняття); ВІДПАДА́ТИ (про бажання, потребу в чомусь і т. ін.);ТІКА́ТИ, УТІКА́ТИ[ВТІКА́ТИ], ВІДЛІТА́ТИ, ЗСЛИЗА́ТИрозм. (швидко); ГУБИ́ТИСЯ, ЗАГУ́БЛЮВАТИСЯ (поступово роблячись непомітним); ПОРИНА́ТИ (ховаючись у масі чого-небудь). - Док.: зни́кнути, зни́ктирозм.ще́знути, пропа́сти, ді́тися, поді́тися, зги́нути, поги́нути, поги́бнути, заподі́тися, збу́ти, ви́вестися, звести́ся, ви́вітритися, ви́вітріти, ви́паруватися, розчини́тися, розта́нути, розта́ти, ви́гаснути, уга́снути[вга́снути], перегорі́ти, відме́рти, віджи́ти, відійти́, відпа́сти, утекти́[втекти́], відлеті́ти, відли́нутипоет.зсли́зну́ти[сли́знути], зсли́зти[сли́зти], згуби́тися, загуби́тися, пори́ну́ти. Сумні почування починають помаленьку зникать у моїй душі, неначе їх кудись зносив тихий вітер (І. Нечуй-Левицький); Дикі пристрасті щезали з душі, а натомістьрозливалася в ній така певність і ясність, немов оцей щасливий стан був вічний (І. Франко); Машини із вимкнутими фарами рушили й за хвилину пропали в степовій імлі (О. Сизоненко); Все йде, все минає - і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? (Т. Шевченко); Довга і безконечно грузька дорога гине далеко в млі (І. Франко); І зітхає [хвиля], і втихає, рине в море величезне й чезне... (Леся Українка); Що нагаєчка, що дротяночка Із колочка не збуває (П. Чубинський); За час окупації цілком вивелися такі речі, як черевики.., не кажучи вже про чоботи (Ю. Яновський); - Тепер звелося чумацтво, одні пісні зосталися (М. Стельмах); Всі важкі думки Ніни вже вивітрилися, навіть згадки не лишилось про розмову (О. Копиленко); Коли прийшла весна, тепло, зелена радість, - ці мрії розтопились, випарувались як без сліду (С. Васильченко); Чув [Йон], що в його серці тане завзятість, поступаючись місцем згоді зі своєю долею... (М. Коцюбиський); Він був, здавалося, у відчаї. Та надія не вгасала в ньому (О. Довженко); Відколи вже все те перегоріло, перетліло, а й досі, як інше згадаєш, то за плечима й морозом, і вогнем всипне (Марко Вовчок); Здавалося, в ньому відмер, зник і забувся навіть натяк на природний інстинкт самоохорони (В. Козаченко); Він так на неї дивився, що їй ув очах темніло, пам’ять відходила (Марко Черемшина); Одпала охота й додому їхати (Панас Мирний); Блідніть, зорі зелені, ховайся, місяцю ясний, тікай, нічний тумане! (О. Донченко); Одлетіла давно золота свіжість листопаду, потемніли мури будинків (І. Микитенко); Сумні думки одлинули (С. Васильченко); Саня осміхнулась. Дві ямочки на щоках наче засміялись і знов в одну мить зслизли (І. Нечуй-Левицький); Вилася [стежка] вгору та вгору, попід ліс, височенною кручею понад виром Стрию, а там.. губилася в темнім смерековім борі (І. Франко); Стежка поринала в темній гущавині вільшини та ліщини (І. Франко).

ТІКА́ТИ (швидко рухатися, намагаючись уникнути якоїсь небезпеки, врятуватися від переслідування тощо), УТІКА́ТИ[ВТІКА́ТИ], ДРА́ПАТИ[ДРЯ́ПАТИ]розм., ДЕ́РТИ[ДРА́ТИ]розм., УШИВА́ТИСЯ[ВШИВА́ТИСЯ]фам., ДРАПЦЮВА́ТИдіал.; БІ́ГТИ (поспішно відступати); ЗБІГА́ТИ (звідкись). Після того, як віл пропав, Грицько надумав тікати знову пішки (М. Грушевський); Утікав я від Параски через перелази [коломийка]; - Куди ж німці драпають тепер? (С. Борзенко); В другій половині дня пронеслася чутка, що праворуч під натиском ворога румуни дряпають, оголяючи фланг (О. Гончар); Левові прочулося, що то новий цар уже близько, як не злякається, та в ноги!.. Дер, дер, далі втомився, став та й озирнувся (І. Франко); Гривко так жалібно почав вити під хатніми вікнами, що Вовк чимдуж мусив драпцювати до лісу (І. Франко); - От, ваші... давно таку бучу збили, що хоч з села збігай? (Панас Мирний). - Пор. 1. утекти́.

УТЕКТИ́[ВТЕКТИ́] (непомітно, несподівано, без дозволу зникнути, покинути щось), ЩЕ́ЗНУТИ, ЗМИ́ТИСЯрозм.,ЗМАНДРУВА́ТИрозм.,ЗСЛИ́ЗНУ́ТИрозм., ЗСЛИ́ЗТИрозм., ЗМОТА́ТИСЯфам., СПРИСНУ́ТИрідше; ДЕЗЕРТИРУВАТИ (про військових). - Недок.: утіка́ти[втіка́ти], щеза́ти, зслизати, змива́тися, змо́туватися, сприса́ти. [Іван (перед розчиненими дверима):] Утекла [Хвенька]!.. От гаспидське зілля (Панас Мирний); Але як же можна отак піти, щезнути, попросту сказавши - утекти без сліду? Ні. Вся легінська вдача протестувала би проти того (Г. Хоткевич); - За правилом, - насторожився Корон, - ми повинні якнайшвидше змитися звідси! (П. Автомонов); Вівці никають по дворі, незагнаті в свій час, і навіть воли стоять ненапоєні. А Роман десь знову зслиз (І. Нечуй-Левицький); "Ах ти ж, - думаю, - гад, он який ти святий та божий! Ну тепер ти в мене не сприснеш". І став я за ним слідкувати (М. Стельмах).

ВІДСТУПА́ТИ (під час воєнних дій рухатися назад чи вбік з певного місця, позицій під натиском супротивника, ворога), ВІДХО́ДИТИ, РЕТИРУВА́ТИСЯзаст.;ВІДКО́ЧУВАТИСЯ (швидко); ТІКА́ТИ, УТІКА́ТИ[ВТІКА́ТИ] (дуже швидко, поспішно), ДРА́ПАТИзневажл. - Док.: відступи́ти, відійти́, ретирува́тися, відкоти́тися, утекти́[втекти́], драпону́ти, драпну́ти. Бій тривав недовго. Ворог поспішно відступав (В. Гжицький); Не відходять [вороги], а тікають, наввипередки тікають до переправ, кавалерія давить піхоту, кидають артилерію, кулемети в плавнях (О. Гончар); Він [корпус] з такою рішучістю і силою натиснув на неприятеля, що французи змушені були ретируватись (П. Кочура); Розбите польське військо утікало з поля (Я. Качура); - Бачив, скільки сьогодні машин помчало на Ригу? Драпають німчики! (П. Автомонов).

ЗНИКА́ТИ (переставати існувати, бути в наявності),ЩЕЗА́ТИ, ПРОПАДА́ТИ, ДІВА́ТИСЯ, ГИ́НУТИ, ПОГИБА́ТИ, ЗАПОДІВА́ТИСЯрозм.,ЧЕ́ЗНУТИрозм.,ЗБУВА́ТИзаст.; ВИВО́ДИТИСЯ, ЗВО́ДИТИСЯ (поступово); ВИВІ́ТРЮВАТИСЯ, ВИПАРО́ВУВАТИСЯ, РОЗЧИНЯ́ТИСЯ, РОЗТАВА́ТИ, ТА́НУТИ, ВИГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ[ВГАСА́ТИ], УГАВА́ТИ[ВГАВА́ТИ], ПЕРЕГОРЯ́ТИ[ПЕРЕГОРА́ТИрідко] (про почуття, мрії, сподівання, думки тощо - поступово, непомітно); ВІДМИРА́ТИ, ВІДЖИВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про абстрактні поняття); ВІДПАДА́ТИ (про бажання, потребу в чомусь і т. ін.);ТІКА́ТИ, УТІКА́ТИ[ВТІКА́ТИ], ВІДЛІТА́ТИ, ЗСЛИЗА́ТИрозм. (швидко); ГУБИ́ТИСЯ, ЗАГУ́БЛЮВАТИСЯ (поступово роблячись непомітним); ПОРИНА́ТИ (ховаючись у масі чого-небудь). - Док.: зни́кнути, зни́ктирозм.ще́знути, пропа́сти, ді́тися, поді́тися, зги́нути, поги́нути, поги́бнути, заподі́тися, збу́ти, ви́вестися, звести́ся, ви́вітритися, ви́вітріти, ви́паруватися, розчини́тися, розта́нути, розта́ти, ви́гаснути, уга́снути[вга́снути], перегорі́ти, відме́рти, віджи́ти, відійти́, відпа́сти, утекти́[втекти́], відлеті́ти, відли́нутипоет.зсли́зну́ти[сли́знути], зсли́зти[сли́зти], згуби́тися, загуби́тися, пори́ну́ти. Сумні почування починають помаленьку зникать у моїй душі, неначе їх кудись зносив тихий вітер (І. Нечуй-Левицький); Дикі пристрасті щезали з душі, а натомістьрозливалася в ній така певність і ясність, немов оцей щасливий стан був вічний (І. Франко); Машини із вимкнутими фарами рушили й за хвилину пропали в степовій імлі (О. Сизоненко); Все йде, все минає - і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? (Т. Шевченко); Довга і безконечно грузька дорога гине далеко в млі (І. Франко); І зітхає [хвиля], і втихає, рине в море величезне й чезне... (Леся Українка); Що нагаєчка, що дротяночка Із колочка не збуває (П. Чубинський); За час окупації цілком вивелися такі речі, як черевики.., не кажучи вже про чоботи (Ю. Яновський); - Тепер звелося чумацтво, одні пісні зосталися (М. Стельмах); Всі важкі думки Ніни вже вивітрилися, навіть згадки не лишилось про розмову (О. Копиленко); Коли прийшла весна, тепло, зелена радість, - ці мрії розтопились, випарувались як без сліду (С. Васильченко); Чув [Йон], що в його серці тане завзятість, поступаючись місцем згоді зі своєю долею... (М. Коцюбиський); Він був, здавалося, у відчаї. Та надія не вгасала в ньому (О. Довженко); Відколи вже все те перегоріло, перетліло, а й досі, як інше згадаєш, то за плечима й морозом, і вогнем всипне (Марко Вовчок); Здавалося, в ньому відмер, зник і забувся навіть натяк на природний інстинкт самоохорони (В. Козаченко); Він так на неї дивився, що їй ув очах темніло, пам’ять відходила (Марко Черемшина); Одпала охота й додому їхати (Панас Мирний); Блідніть, зорі зелені, ховайся, місяцю ясний, тікай, нічний тумане! (О. Донченко); Одлетіла давно золота свіжість листопаду, потемніли мури будинків (І. Микитенко); Сумні думки одлинули (С. Васильченко); Саня осміхнулась. Дві ямочки на щоках наче засміялись і знов в одну мить зслизли (І. Нечуй-Левицький); Вилася [стежка] вгору та вгору, попід ліс, височенною кручею понад виром Стрию, а там.. губилася в темнім смерековім борі (І. Франко); Стежка поринала в темній гущавині вільшини та ліщини (І. Франко).

ТІКА́ТИ (швидко рухатися, намагаючись уникнути якоїсь небезпеки, врятуватися від переслідування тощо), УТІКА́ТИ[ВТІКА́ТИ], ДРА́ПАТИ[ДРЯ́ПАТИ]розм., ДЕ́РТИ[ДРА́ТИ]розм., УШИВА́ТИСЯ[ВШИВА́ТИСЯ]фам., ДРАПЦЮВА́ТИдіал.; БІ́ГТИ (поспішно відступати); ЗБІГА́ТИ (звідкись). Після того, як віл пропав, Грицько надумав тікати знову пішки (М. Грушевський); Утікав я від Параски через перелази [коломийка]; - Куди ж німці драпають тепер? (С. Борзенко); В другій половині дня пронеслася чутка, що праворуч під натиском ворога румуни дряпають, оголяючи фланг (О. Гончар); Левові прочулося, що то новий цар уже близько, як не злякається, та в ноги!.. Дер, дер, далі втомився, став та й озирнувся (І. Франко); Гривко так жалібно почав вити під хатніми вікнами, що Вовк чимдуж мусив драпцювати до лісу (І. Франко); - От, ваші... давно таку бучу збили, що хоч з села збігай? (Панас Мирний). - Пор. 1. утекти́.

УТЕКТИ́[ВТЕКТИ́] (непомітно, несподівано, без дозволу зникнути, покинути щось), ЩЕ́ЗНУТИ, ЗМИ́ТИСЯрозм.,ЗМАНДРУВА́ТИрозм.,ЗСЛИ́ЗНУ́ТИрозм., ЗСЛИ́ЗТИрозм., ЗМОТА́ТИСЯфам., СПРИСНУ́ТИрідше; ДЕЗЕРТИРУВАТИ (про військових). - Недок.: утіка́ти[втіка́ти], щеза́ти, зслизати, змива́тися, змо́туватися, сприса́ти. [Іван (перед розчиненими дверима):] Утекла [Хвенька]!.. От гаспидське зілля (Панас Мирний); Але як же можна отак піти, щезнути, попросту сказавши - утекти без сліду? Ні. Вся легінська вдача протестувала би проти того (Г. Хоткевич); - За правилом, - насторожився Корон, - ми повинні якнайшвидше змитися звідси! (П. Автомонов); Вівці никають по дворі, незагнаті в свій час, і навіть воли стоять ненапоєні. А Роман десь знову зслиз (І. Нечуй-Левицький); "Ах ти ж, - думаю, - гад, он який ти святий та божий! Ну тепер ти в мене не сприснеш". І став я за ним слідкувати (М. Стельмах).