топи́ти / утопи́ти о́чі (по́гляд, зір) у чому, в що. Невідривно дивитися кудись, милуватися чимось. Дарма топлю очі в крайнебо блакитне, Усім воно ясне, ласкаве, привітне; .. від його ж на мене недолею віє, Як гляну в крайнебо — серденько заниє (Пісні та романси..); Очі свої він [Івась] перевів уже в небо і топив свій ясний погляд у його непрозорій блакиті (Панас Мирний); Уста з устами ізлились, І ми над зорі понеслись, В очах втопивши очі (М. Старицький); Джон втопив зір у підлогу і хвилину мовчав (І. Багмут). зато́плювати ( затопля́ти) зір. Довго він блукав по темних алеях, затоплював зір у високому спокійному небі (Дніпрова Чайка); Фархад брав часом в руки той папір І затопляв в мальоване свій зір (М. Бажан).