ГРУ́ЗНУТИв чому, в що і без додатка (занурюватися в щось в’язке, сипке тощо), ВГРУЗА́ТИ[УГРУЗА́ТИ]в що,ЗАГРУЗА́ТИв чому, в що,ПОГРУЗА́ТИв чому, в що,В’Я́ЗНУТИв чому,СТРЯ́ГНУТИв чому, діал.;ТОНУ́ТИв чому,ВТОПА́ТИ[УТОПА́ТИ]в чому, в що,ПОТОПА́ТИв чому (глибоко). - Док.: вгру́знути[угру́знути], вгру́зти[угру́зти], загру́знути[загру́зти], погру́знути[погру́зти], зав’я́знути[зав’я́зти], втону́ти[утону́ти], потону́ти. Вони переїхали заболочене місце, на якому коні грузли мало не до колін (В. Гжицький); Ноги вгрузали у твань, вона схлипувала й чавкала, як жива (О. Донченко); Після щедрих дощів дороги розкисли, і в деяких місцях колеса по маточини загрузали в липуче багно (П. Кочура); Рура від помпи досі гниє на подвір’ю, заржавіла та до половини погрузла в болоті (І. Франко); Коні мінометників хропіли й стогнали в темряві, в’язнучи в ріллі (О. Гончар); Коненята стрягли по черева в заметах (І. Франко); Найбільше страждали тут вівці: вони по черево тонули в піску і на підйомі безпорадно борсалися в ньому (З. Тулуб); Ноги по кісточки втопають у сірій шляховій пилюзі (Т. Масенко); На розмитих, вибоїстих дорогах ми потопаємо по коліна в багнюці (П. Колесник). - Пор. застря́ти.

ТОНУ́ТИ (занурюючись у воду, опускатися на дно; занурюючись, гинути тощо), ПОТОПА́ТИ, ТО́ПНУТИзаст.; ТОПИ́ТИСЯ, ВТОПА́ТИ[УТОПА́ТИ] (перев. гинути). - Док.: втону́ти[утону́ти], потону́ти, втопи́тися[утопи́тися]. Я кидаю камінець у воду - він підскакує по воді й тоне (Ю. Яновський); Коли гляне вона на Рось, аж Лаврін пливе, потопає серед річки (І. Нечуй-Левицький); [Анастасій:] Наш хлопець Пішов уброд, як ось попав у яму і топне... (М. Костомаров); А вночі після панахиди побігла жінка топитися до Бугу (М. Стельмах); - Нехай човни топляться на морі! (П. Куліш).