-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив утихоми́рити
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   утихоми́рмо
2 особа утихоми́р утихоми́рте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа утихоми́рю утихоми́римо, утихоми́рим
2 особа утихоми́риш утихоми́рите
3 особа утихоми́рить утихоми́рять
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. утихоми́рив утихоми́рили
жін.р. утихоми́рила
сер.р. утихоми́рило
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
утихоми́рений
Безособова форма
утихоми́рено
Дієприслівник
утихоми́ривши

Словник синонімів

ЗАСПОКО́ЇТИ (заглушити, розвіяти чий-небудь неспокій, тривогу, хвилювання і т. ін.), УТІ́ШИТИ[ВТІ́ШИТИ], УТИХОМИ́РИТИ[ВТИХОМИ́РИТИ]рідше,ПОТІ́ШИТИрідше, УГАМУВА́ТИ[ВГАМУВА́ТИ], СТІ́ШИТИрозм., УГО́ВТАТИ[ВГО́ВТАТИ]розм., УГОМОНИ́ТИ[ВГОМОНИ́ТИ]розм., ПОГАМУВА́ТИрозм., УСПОКО́ЇТИ[ВСПОКО́ЇТИ]заст., УПОКО́ЇТИ[ВПОКО́ЇТИ]заст.; ПРИГАМУВА́ТИ (трохи, на якийсь час); ПІДБАДЬО́РИТИ, УГОВОРИ́ТИ[ВГОВОРИ́ТИ], УМО́ВИТИ[ВМО́ВИТИ], РОЗРА́ДИТИ, РОЗРА́ЯТИ (словом і т. ін.); РОЗДІЛИ́ТИ (перев. у спол. із сл. горе). - Недок.: заспоко́ювати, утіша́ти[втіша́ти], утихоми́рювати[втихоми́рювати]рідшеті́шити, потіша́ти, гамува́ти, угамо́вувати[вгамо́вувати], уго́втувати[вго́втувати], угомоня́ти[вгомоня́ти], угомо́нювати[вгомо́нювати], погамо́вуватирідкоуспоко́ювати[вспоко́ювати], упоко́ювати[впоко́ювати], пригамо́вувати, підбадьо́рювати, угово́рювати[вгово́рювати], уговоря́ти[вговоря́ти], умовля́ти[вмовля́ти], розра́джувати, розра́ювати, розділя́ти. І довго-довго їй довелося воркувати, щоб заспокоїти розлюченого Демида (М. Стельмах); Рузя як уміла втішала дівчину. Але як тут утішити, коли в неї самої стискалось від страху серце? (О. Донченко); Іваниха все плакала, припавши синові на плече, дедалі однак тихі синові речі немов її трохи вгамували (Леся Українка); Стішив мене цей лист (Леся Українка); Порицька так стурбувалась, аж обличчя плямистою краскою вкрилось. Ольга погамувала її рукою (Леся Українка); Отой твердий, здоровий сон дівчини почав звільна вспокоювати й паню Олімпію (І. Франко); Часом і при достатках лихо: як нема долі, нема талану, то й достатки не впокоять (Панас Мирний); Ніхто її не втішав, не розраював (П. Загребельний). - Пор. 1. охоло́джувати.
ПОСЛА́БЛЮВАТИ[ПОСЛАБЛЯ́ТИрідше] (спричинятися до меншого, слабшого прояву якогось явища, процесу, якості, почуття тощо), ОСЛА́БЛЮВАТИ[ОСЛАБЛЯ́ТИрідше], ЗМЕ́НШУВАТИ, ПРИМЕ́НШУВАТИ, ПОЛЕ́ГШУВАТИ, ПОМ’Я́КШУВАТИ, М’ЯКШИ́ТИ, ПРИТУПЛЯ́ТИ[ПРИТУ́ПЛЮВАТИ], УТИХОМИ́РЮВАТИ[ВТИХОМИ́РЮВАТИ], УГАМО́ВУВАТИ[ВГАМО́ВУВАТИ], ПРИТЛУ́МЛЮВАТИ[ПРИТЛУМЛЯ́ТИ]розм., ПРИСИПЛЯ́ТИрозм., ГЛУШИ́ТИрозм., ПРИГЛУ́ШУВАТИ[ПРИГЛУША́ТИ]розм., ПОГЛУША́ТИрозм. рідше (перев. про почуття, переживання); НЕЙТРАЛІЗУВА́ТИ (перев. негативні прояви, вплив тощо); РОЗРЯДЖА́ТИ (напружену ситуацію). - Док.: посла́бити, осла́бити, зме́ншити, приме́ншити, поле́гшити, пом’якши́ти, притупи́ти, утихоми́рити[втихоми́рити], угамува́ти[вгамува́ти], притлуми́ти, приспа́ти, приглуши́ти, поглушити, нейтралізува́ти, розряди́ти. Він знав, що у війську зростає невдоволення, що безперервний похід при такому бездоріжжі і в негоді дуже послаблює бойовий дух вояків (І. Ле); Легкий вітер послабляв спеку (Л. Смілянський); Білі опари ослаблювали і чорність пітьми, і ясність сонця; ні фарб, ні блиску, ні тепла не помітно було навколо (Юліан Опільський); Тихим голосом відділяє [мати] його біль від злості, зменшує її, бо ж він страждає не тільки за себе, а й за людей (М. Стельмах); Мати гадає, що ця новина прикро вразила його, і своєю скрадливою відповіддю хоче применшити її гостроту... (Я. Гримайло); Йонька плювався всю дорогу, бив себе батогом по спині, потім, щоб полегшити своє горе, всю вину звалив на хлопців (Григорій Тютюнник); Гаряче припікало сонце, але море пом’якшувало спеку (М. Трублаїні); Калган-корінь м’якшив гіркоту горілки (Н. Рибак); Занадто вже добре йшло все з самого початку. А це й притупило почуття небезпеки (А. Головко); Отче небесний, син твій спокушений, Утихомир мої страсті земні (М. Вінграновський); Якщо станеться, весною Не повернуся із бою, Згадуйте мене, - Може, це в могилі, в полі Угамує серця болі, Спокій поверне (М. Шпак); Стала сама [Дозя].. нищити і притлумляти в душі його всяку іскорку.. прив’язання к собі (І. Франко); За Острополем Вишневецький звелів палити фальшиві огнища по степу і тим присипляти пильність упевнених у собі дозорних Косінського (І. Ле); Та ж древня сага Шуміла на приморському піску, Що чув Міцкевич, як печаль тонку В ньому глушила творчості наснага (М. Рильський); Нові враження, нові обставини.. поглушили спогади сільської школи, загнали їх кудись глибоко наспід (С. Васильченко); То була така самокритика, таке самобичування, що воно приглушувало, нейтралізувало всі насмішки, які сипались на нього з усіх боків (Ю. Збанацький); Прийняте рішення розрядило йому поганий настрій, і він уже ласкаво подивився на свого учня (П. Панч).