ВДИВЛЯ́ТИСЯ[УДИВЛЯ́ТИСЯ] (на) кого-що (дуже пильно, уважно дивитися кудись, на кого-, що-небудь), ВГЛЯДА́ТИСЯ[УГЛЯДА́ТИСЯ], ПРИДИВЛЯ́ТИСЯдо кого-чого, на кого-що й без додатка,ПРИГЛЯДА́ТИСЯдо кого-чого, кому, чому й без додатка, ДОДИВЛЯ́ТИСЯдо кого-чого, РОЗДИВЛЯ́ТИСЯкого, що, на кого-що й без додатка,ВИТРІЩА́ТИСЯна кого-що, ДОГЛЯДА́ТИСЯдо кого-чого, розм.,ЗОРИ́ТИ на кого-що, розм.,НАЗИРА́ТИбез додатка, розм.,ПРИЗИРА́ТИСЯдо кого-чого, діал., ВПИВА́ТИСЯ[УПИВА́ТИСЯ] в кого-що,ВПИНА́ТИСЯ[УПИНА́ТИСЯ], ВТУ́ПЛЮВАТИСЯ[УТУ́ПЛЮВАТИСЯ], ВСТРОМЛЯ́ТИСЯ[УСТРОМЛЯ́ТИСЯ], ВСТРО́МЛЮВАТИСЯ[УСТРО́МЛЮВАТИСЯ], ПРОНИКА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОЙМА́ТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОШИВА́ТИ, ПРОКО́ЛЮВАТИ, ПРОМА́ЦУВАТИрозм., ПРОШТРИ́КУВАТИрозм.,ПОГЛИНА́ТИ, ВБИРА́ТИ[УБИРА́ТИ], Ї́СТИрозм., ЖЕ́РТИрозм., ПРИРОСТА́ТИдо кого-чого,ВПИРА́ТИСЯ[УПИРА́ТИСЯ]в кого-що (у сполуч. зі сл. очима, поглядом); ВСТРОМЛЯ́ТИ[УСТРОМЛЯ́ТИ]в кого-що, ВСТРО́МЛЮВАТИ[УСТРО́МЛЮВАТИ], ВТУ́ПЛЮВАТИ[УТУ́ПЛЮВАТИ], УПИРА́ТИ[ВПИРА́ТИ] (у сполуч. зі сл. очі, погляд). - Док.: вдиви́тися[удиви́тися], вгле́дітися[угле́дітися], вгля́дітися[угля́дітися], придиви́тися, пригле́дітися, пригля́дітися, пригля́нутися, додиви́тися, роздиви́тися, ви́тріщитися, догляді́тися, нази́рити, впи́тися[упи́тися], вп’ясти́ся[уп’ясти́ся], впну́тися[упну́тися], вту́питися[уту́питися], встроми́тися[устроми́тися], прони́кнути, прониза́ти, пройня́ти, проши́ти, проколо́ти, уп’я́лити[вп’я́лити], прома́цати, проштрикну́ти, прирости́, упе́ртися[впе́ртися], встроми́ти[устроми́ти], вту́пити[уту́пити], упе́рти[впе́рти]. З жальним подивом вдивляється мандрівник у найдорожчі місця серед рідних руїн (О. Довженко); Кожна з жінок, удивившись у яку-небудь річ, думала про себе (Панас Мирний); Улас.. з острахом вглядався в море вогнів, що мерехтіли на горизонті (Григорій Тютюнник); Кінорежисер уважно придивлявся до Сашкового обличчя, наче вивчав кожну його рису, кожен рух (Л. Смілянський); За мить вона знову появилася і, близько підійшовши до нас, почала приглядатися (О. Досвітній); Він йшов тихо, додивляючись до кожного куща, чи не хитається він, чи не видно з-за його любої йому постаті (Панас Мирний); - Як же ти зберегла все це? - здивовано розпитував Лекс, роздивляючись вже досить приношені, але зараз такі приємні речі (В. Собко); Він повернув раптом голову до людей і витріщився на них страшно (О. Кобилянська); Роботи в мене було небагато - так я тинявся, до всього доглядаючись, до всього дослухаючись (Марко Вовчок); В однім наметі дід не спить; ..І пильно на поле зорить І на туманні оболоні (М. Драй-Хмара); Все назирав [я], чи не побачу похилого стовбура або вигідної гілки (М. Коцюбинський); Впивався [Брянський] гострим поглядом у поле бою (О. Гончар); Як Христя увійшла з самоваром, він так і упився в неї своїми гострими очима (Панас Мирний); Він напружує очі й впинається ними в рядки (І. Кириленко); Скляними очима він вп’явся в стелю (І. Цюпа); Всі за кущами, присівши, уп’ялися очима в один бік (С. Васильченко); Трифонов зупинився навпроти майора і втупився в нього своїми очима (П. Автомонов); Очі [Матюхи] гостро встромилися в Давида (О. Головко); Почав [Герман] уважно слухати та проникати зором у грубу лісову сутінь (І. Франко); [Лікар] пронизує його ясним, сміливим поглядом (М. Коцюбинський); Там ангел помсти злий, суворий.. Проймав мене знов зором огневим (Леся Українка); "До чого це він гне?" - пронизливими.. очима [Омелян] просвічує Терентія (М. Стельмах); Одчиняючи ворота, прошиває [Катря] мене наскрізь пильним, допитливим поглядом (Я. Качура); Ліниво притягнувши до себе коричневу папку з суворою назвою "Справа", прокурор проколов відвідувача суворим поглядом (Ю. Збанацький); Тимко хмурить брови, промацує очима шелюги (Григорій Тютюнник); Проштрикнула вона недовірливим поглядом Марію (Р. Іваничук); Поглинав [Кузь] багатство очима (Григорій Тютюнник); Глянув на Килину так, наче щойно побачив, і тепер усю її вбирає поглядом (Є. Гуцало); Тільки Стасик жер маму блискучим оком (М. Коцюбинський); Штефан.. приріс очима до Миколи (Я. Галан); - Ну що? - знову кинув Прохор і вперся в нього [Никанора] очима (І. Микитенко); Встромляв [Іван] очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі (М. Коцюбинський); Коли Олекса втуплював у нього свої очі (навчився дивитись проникливо), зайда починав мнятися й плутатись (Г. Хоткевич); Пан лейтенант фон-Бюлов одкидається на спинку розкішного крісла і впирає в мене допитливий погляд своїх сірих очей (П. Колесник).

ВСТРОМЛЯ́ТИ[УСТРОМЛЯ́ТИ]що (уводити щось гостре всередину чогось), ВСТРО́МЛЮВАТИ[УСТРО́МЛЮВАТИ], ЗАСТРО́МЛЮВАТИ, ЗАСТРОМЛЯ́ТИ, СТРОМЛЯ́ТИ, ВТИКА́ТИ[УТИКА́ТИ], ЗАТИКА́ТИ, ШТРИКА́ТИчим,ВГЛИ́БЛЮВАТИ[УГЛИ́БЛЮВАТИ]рідше; ВГАНЯ́ТИ[УГАНЯ́ТИ], ВГОРО́ДЖУВАТИ[УГОРО́ДЖУВАТИ], ВСА́ДЖУВАТИ[УСА́ДЖУВАТИ], ВГА́ЧУВАТИ[УГА́ЧУВАТИ] (з силою); ВПИНА́ТИ[УПИНА́ТИ], ВПИНА́ТИСЯ[УПИНА́ТИСЯ], ВПИВА́ТИСЯ[УПИВА́ТИСЯ]чим (зубами, жалом). - Док.: встроми́ти[устроми́ти], застроми́ти, строми́ти, вткну́ти[уткну́ти], ввіткну́ти[увіткну́ти], заткну́ти, штрикну́ти, штрикону́ти, вгли́бити[угли́бити], ввігна́ти[увігна́ти], вгна́ти[угна́ти], вгороди́ти[угороди́ти], всади́ти[усади́ти], вгати́ти[угати́ти], вп’ясти́[уп’ясти́], впну́ти[упну́ти], впну́тися[упну́тися], впи́тися[упи́тися]. Я встромляв в неї чотири палички, і картоплина перетворювалась на коняку (І. Багмут); Комар присів на лоб, Щоб з усієї сили свій гострий носик устромить (Л. Глібов); Він втикає у землю заступа і чекає (О. Донченко); Писар.. уткнув пакет в щілину дверей (І. Нечуй-Левицький); Дід постукав обушком, спритно вганяючи в підошву цвяшок за цвяшком (З. Тулуб); Узяв [Пищимуха] вилки, з розгону вгородив їх у стегно качки й підняв його вгору (Панас Мирний); - Чоловік із жалю ніж би собі в груди всадив (О. Кобилянська); Він підскочив до саней і з розмаху вгатив сокиру в рожен (М. Стельмах); Вп’ясти кігті в руку; Собака впивається зубами в тіло (А. Хижняк).

ВСТРОМЛЯ́ТИ[УСТРОМЛЯ́ТИ] (вкладати що-небудь у рідину або щось м’яке), ВСТРО́МЛЮВАТИ[УСТРО́МЛЮВАТИ], ВТИКА́ТИ[УТИКА́ТИ], ЗАНУ́РЮВАТИ, ВПЛІТА́ТИ[УПЛІТА́ТИ] (у вовну, волосся). - Док.: встроми́ти[устроми́ти], вткну́ти[уткну́ти], зану́рити, вплести́[уплести́]. Закачала [рукав] аж до плечей і встромила у воду руку (М. Коцюбинський); Вткнувши голову в подушку, гірко плакала [Ольга] (Я. Галан); Він занурював пальці в гарячий сипучий пісок (О. Донченко); Потім вони обоє, занурюючи великі житні скибки в мед, полуднують (Є. Гуцало); Заятчук.. вплітає руку в задичавлений волоссям низ обличчя (М. Стельмах).