ЛЯГА́ТИ (про світло, тінь, сніг і т. ін. - розповсюджуючись по якій-небудь поверхні, покривати її собою), ПА́ДАТИ, УСТЕЛЯ́ТИСЯ[ВСТЕЛЯ́ТИСЯ], УСТЕ́ЛЮВАТИСЯ[ВСТЕ́ЛЮВАТИСЯ], ПРОСТЯГА́ТИСЯ, ВІДКИДА́ТИСЯрозм.; СІДА́ТИ, ОСІДА́ТИ (про росу, туман, пил і т. ін.); ОПУСКА́ТИСЯ (про темряву й т. ін. - охоплювати, окутувати собою що-небудь); ПРИПАДА́ТИ, ПОЛЯГА́ТИ, РОЗПЛА́СТУВАТИСЯ, РОЗПЛА́ТУВАТИСЯрідше (про дим і т. ін. - стелитися низько над землею). - Док.: лягти́, устели́тися[встели́тися], простягти́ся, простягну́тися, відки́нутися, сі́сти, осі́сти, опусти́тися, припа́сти, полягти́, розпласта́тися, розплата́тися. Яскраве сонячне проміння лягає на підлогу (І. Кочерга); Сині тіні лягають на землю (Н. Рибак); Він [сніг] лягав товстим шаром на покрівлі будинків (П. Загребельний); Бігає [художник] по кімнаті, ..все обмірковує, куди найбільше падає світло (О. Донченко); Земна тінь від осокорів падала на сорочки, .. на понурі обличчя (Григорій Тютюнник); - Коли вже на цвіт падає погожа роса, я до схід сонця буджу бджолу на роботу (М. Стельмах); Шлях устелявся шаром тонкого пороху (І. Ле); Світло місяця лилося вікном, устелюючись срібними, матовими пасмами на помості (О. Кобилянська); Вже довге проміння вечора простяглося по кімнаті (Ю. Яновський); Холодні роси сідають йому на постоли (М. Коцюбинський); Сніг сідав йому на волосся (І. Микитенко); На землю осідав важкий, густий туман (О. Десняк); Вечір опускався за вікнами кабінету (В. Собко); Дим з папіроси вився і припадав до землі (Ю. Яновський); По Чернечій балці густий туман поліг (І. Ле); Важкий дим чорним крилом розпластався над заставою (Ю. Збанацький); На долинці.. піднімався на лапи туман і ..м’яко розплатувався над землею (М. Стельмах). - Пор. 1. стели́тися.

УКРИВА́ТИСЯ[ВКРИВА́ТИСЯ]чим (про якусь поверхню - рясно, густо заповнюватися шаром чого-небудь, рослинністю, певними предметами), ПОКРИВА́ТИСЯ, ОКРИВА́ТИСЯрідше, КРИ́ТИСЯрідше, БРА́ТИСЯ, ЗАСТЕЛЯ́ТИСЯ, УСТЕЛЯ́ТИСЯ[ВСТЕЛЯ́ТИСЯ], УСТЕ́ЛЮВАТИСЯ[ВСТЕЛЮВАТИСЯ], УСІВА́ТИСЯ[ВСІВА́ТИСЯ], ОБСІВА́ТИСЯ, ОДЯГА́ТИСЯрозм.; ЗАТЯГА́ТИСЯ (перев. суцільно); ОБЛИВА́ТИСЯ (вкриватися дуже густо); ОБРОСТА́ТИ (вкриватися окремими предметами); ОБСИПА́ТИСЯ[ОСИПА́ТИСЯ], ПРИПАДА́ТИ, ОПУ́ШУВАТИСЯ (пилом, снігом, інеєм тощо). - Док.: укри́тися[вкри́тися], покри́тися, узя́тися[взя́тися], застели́тися, устели́тися[встели́тися], усі́ятися[всі́ятися], обсі́ятися, одягну́тися, одягти́ся, затягну́тися, обли́тися, обрости́, обси́патися[оси́патися], припа́сти, опу́шитися. Кінчався квітень. Що не день, то густішою зеленню вкривались молоді гаї (І. Цюпа); Знесилені руки і ноги покривались краплями поту (М. Коцюбинський); У неділю вранці-рано Поле крилося туманом (Т. Шевченко); Ладозьке озеро бралося кригою (Ю. Смолич); Здалеку все мов розлазилося, геть-геть у сторони, рідшало й застилалося серпанком (Панас Мирний); Небо затяглося сірою мішковиною, крізь яку бризнули перші краплі (Ю. Яновський; Уквітчалися [робітничі селища] абрикосовими садочками, які навесні обливаються цвітом (Д. Ткач); Пливе довга доріжка конвеєра. Повільно рухаючись, поодинокі деталі обростають гвинтиками, котушками, стрілками (П. Автомонов).