-1-
дієслово доконаного виду
[розм.]

Словник відмінків

Інфінітив усоро́мити
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   усоро́ммо
2 особа усоро́м усоро́мте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа усоро́млю усоро́мимо, усоро́мим
2 особа усоро́миш усоро́мите
3 особа усоро́мить усоро́млять
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. усоро́мив усоро́мили
жін.р. усоро́мила
сер.р. усоро́мило
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
усоро́мивши

Словник синонімів

СОРО́МИТИ (докоряти кому-небудь, викликаючи в нього почуття сорому, зніяковіння), ПРИСОРО́МЛЮВАТИ, СТИДИ́ТИ, СТИДА́ТИрозм., СО́ВІСТИТИрозм., СТРАМИ́ТИрозм., СРАМИ́ТИзаст.,УСТИДЖА́ТИ[ВСТИДЖА́ТИ]розм., УСТИДА́ТИ[ВСТИДА́ТИ] розм. - Док.: присоро́мити, посоро́мити, постиди́ти, постида́ти, пристиди́ти, усоро́мити[всоро́мити]розм.пристрами́ти, устидати[встида́ти]. Чудин став нас соромити (Ю. Яновський); Кузьма присоромив дочку: хіба годиться отак нерозумно поводитись на поважних зборах (Я. Гримайло); Вирівнює бабуня спину, В них віднімає хворостину, Стидає мокрих пустунів (М. Шпак); Почав дід совістити старосту (М. Стельмах); Ріже [Василь] прямо у вічі Йосипенкові правду, перед людьми страмить (Панас Мирний); - А ти школяр та й цього не знаєш, - встидала мене бабуся (С. Васильченко).