В’ЇЖДЖА́ТИ[УЇЖДЖА́ТИ] (їдучи, потрапляти в межі, всередину чогось),В’ЇЗДИ́ТИ[УЇЗДИ́ТИ], ЗАЇЖДЖА́ТИ, ЗАЇЗДИ́ТИ, ВКО́ЧУВАТИ[УКО́ЧУВАТИ]розм.,ВКО́ЧУВАТИСЯ[УКО́ЧУВАТИСЯ]розм.; ВЛІТА́ТИ, ВСКА́КУВАТИ[УСКА́КУВАТИ] (швидко). - Док.: в’ї́хати[уї́хати], заї́хати, вкоти́ти[укоти́ти], вкоти́тися[укоти́тися], влеті́ти, вско́чити[уско́чити]. У двір в’їжджала ціла валка карет (І. Нечуй-Левицький); Коні були добрі, і за годину загін в’їхав у мовчазний зимовий ліс (О. Донченко); В село в’їздили [партизани] з піснями (Ю. Яновський); Коли це ворота рип: заїжджають до двору черкеси в шапках (Григорій Тютюнник); Залізна брама стояла широко отворена, і віз за возом заїздив на подвір’я (О. Кобилянська); Коли Гарецький вкотив на подвір’я Огієвських, Таїсія Федорівна.. не впізнала, хто завітав до них (П. Кочура); Потім віз м’яко вкотився на подвір’я, зафоркали коні, загриміли двері (М. Стельмах); На повній швидкості автомобілі влітають у Чаплинку (О. Гончар); Ізяслав ускочив у Київ, увірвався слідом за товарами Долгорукого, які везли на поживність киянам (П. Загребельний).

ВСКО́ЧИТИ[УСКО́ЧИТИ] (стрибками проникнути всередину), ВСТРИБНУ́ТИ[УСТРИБНУ́ТИ], ВПЛИГНУ́ТИ[УПЛИГНУ́ТИ]. - Недок.: вска́кувати[уска́кувати], встри́бувати[устри́бувати], вплига́ти[уплига́ти]. І рад би Вовк в які ворота вскочить (Л. Глібов); Панько.. ускочив у дерев’яний великий цебер (Б. Грінченко); Останнім у човен встрибнув командир (П. Автомонов); Заєць вплигнув в темну печеру (І. Нечуй-Левицький); Продер [Вовк] глупої ночі під стріхою в кошару дірку та й уплигнув серед овечки (Остап Вишня).

ВСКО́ЧИТИ[УСКО́ЧИТИ] (потрапити в неприємне, скрутне становище, біду і т. ін.), ВЛИ́ПНУТИ[УЛИ́ПНУТИ]фам., ВКЛЕПА́ТИСЯ[УКЛЕПА́ТИСЯ]фам.,ВТЕЛЕ́ПАТИСЯ[УТЕЛЕ́ПАТИСЯ]фам., ВТЕЛЮ́ЩИТИСЯ[УТЕЛЮ́ЩИТИСЯ]фам.,ВШЕЛЕ́ПАТИСЯ[УШЕЛЕ́ПАТИСЯ]фам. - Отсе вскочила, - думала вона. - Ні, не буду я тут, не витримаю (М. Коцюбинський); Треба щось діяти, а то так, чого доброго можна влипнути в історію (І. Цюпа); Так їй вдома казати наказували, щоб у біду не вклепатись (Грицько Григоренко); - Ну, втелепався ж оце писар!.. - реготався на всю світлицю о. Артемій (І. Нечуй-Левицький); Нянька ледве поспівала за нею, так і гляди, щоб куди-небудь не втелющилась (К. Гордієнко); - Може, думаємо, здуру хлопець в біду вшелепався (О. Гончар).