-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив урозумі́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   урозумі́ймо
2 особа урозумі́й урозумі́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа урозумі́ю урозумі́ємо, урозумі́єм
2 особа урозумі́єш урозумі́єте
3 особа урозумі́є урозумі́ють
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. урозумі́в урозумі́ли
жін.р. урозумі́ла
сер.р. урозумі́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
урозумі́вши

Словник синонімів

ЗРОЗУМІ́ТИщо і без додатка (правильно сприйняти зміст, значення, суть чого-небудь), ЗБАГНУ́ТИ, УБАГНУ́ТИ[ВБАГНУ́ТИ]розм.,УТНУ́ТИ[ВТНУ́ТИ]розм.,УТЯ́МИТИ[ВТЯ́МИТИ]розм.,ЗМЕТИКУВА́ТИрозм.,УТОРО́ПАТИ[ВТОРО́ПАТИ]розм.,РОЗТОРО́ПАТИрозм.,РОЗЧО́ВПАТИрозм.,РОЗЧУ́ХАТИрозм.,РОЗШОЛО́ПАТИ[РОЗЧОЛО́ПАТИ]розм.,ЗМИКИ́ТИТИрозм.,ВТЕЛЕ́ПАТИфам., УРОЗУМІ́ТИ[ВРОЗУМІ́ТИ]заст.,РОЗЧУ́МАТИдіал.,ЗМІРКУВА́ТИдіал.,ВИ́РОЗУМІТИрідко;УЛОВИ́ТИ[ВЛОВИ́ТИ], УХОПИ́ТИ[ВХОПИ́ТИ], СХОПИ́ТИрозм. (швидко, легко); РОЗІБРА́ТИСЯу чому,РОЗГАДА́ТИ, РОЗКУСИ́ТИрозм.,РОЗКУМЕ́КАТИфам. (щось складне, неясне, заплутане). - Недок.: розумі́ти, тя́мити, уло́влювати[вло́влювати], схо́плювати, розбира́тися, розга́дувати, розку́шувати рідко.Прочитавши кілька рядків і не зрозумівши змісту, він закрив книжку (Григорій Тютюнник); Тут мій герой не те щоб дрейфив, а просто говорив, що його не так зрозуміли (М. Хвильовий); Романз болем і жалістю збагнув, що стара й досі виглядає свого Івана (М. Стельмах); Спершу нічого не міг утямити, тільки дивився пильно, й на його смаглявому виду з’явився переляк (Є. Гуцало); З отих криків годі було щось уторопати. Цигуля не із слів зрозумів, а просто відчув серцем, що все провалилося (А. Головко); Зразу він наче не розчовпав, про що річ, але за мить страшна думка блиснула йому в голові (М. Коцюбинський); Він спершу не розумів, про що йдеться, а коли розшолопав, куди навертає Сагайдак, то йому одразу аж млосно стало (С. Добровольський); Ніхто в Терпінні не змикитив, яку вигоду матиме Дрочило від пастухування свого приймаченка (І. Головченко і О. Мусієнко); [Старшина:] Я знаю, що вам багато говорить не треба. Ви зразу мене урозумієте (І. Карпенко-Карий); Не міг вирозуміти [Семен], про що бесідник говорить (Лесь Мартович); Даша прислухалася, але не могла вловити змісту (С. Журахович); Руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом, так що незвикле вухо не могло зразу вхопити суть розмови (М. Коцюбинський); Для неї, яка з трійок не вилазила, було просто дивовижно, як він швидко все схоплював, який розум у нього чіткий та бистрий (О. Гончар); - Зрозуміло, - зітхнув Анрі-Жак, хоча насправді розібрався в цьому значно пізніше (Ю. Яновський); Дівчачу натуру трудно розгадати (Г. Квітка-Основ’яненко); На його загостреному знизу обличчі межуються і пошана до Мірошниченка, і якась інша, більш потайна думка, яку не так уже й важко розкусити (М. Стельмах); Вона тепер лише розкумекала, чого прийшли люди, і голосним жалісливим тужінням ніби хотіла компенсувати витрачений на міркування час (І. Кириленко). - Пор. доду́матися, 1. розумі́ти, усвідо́млювати.
ПОРОЗУМНІ́ШАТИ (набратися розуму, стати розумнішим, розсудливішим, досвідченішим тощо), ПОРОЗУМНІ́ТИрідше,УРОЗУМІ́ТИ[ВРОЗУМІ́ТИ]заст.,ЗМУДРІ́ТИдіал. - Недок.: розумні́шати, розумні́ти, мудрі́ти. - Хоч посиджу на тому місці, де розумний чоловік сидів. Може, й сам порозумнішаю (Григорій Тютюнник); Мені дуже хотілося ходити до школи, але тато і мама не пускали. - Порозумній трохи, - казав батько. - Навіщо дурному та школа? (В. Минко); От, як трошки урозуміла, мати і почала їй показувати, як що робити (Г. Квітка-Основ’яненко); І мовить [стрілець]: "Добре, пташко! Коли з твоїх наук Я хоч що-то змудрію, Тебе пущу я з рук" (І. Франко).