II. НАСТАВЛЯ́ТИкого (давати конкретні поради, настанови, як слід робити, поводитися в тих чи інших випадках), НАСТАНОВЛЯ́ТИрідше,НАПУ́ЧУВАТИ[НАПУЧА́ТИ], НАВЧА́ТИ[НАУЧА́ТИрідко], НАКА́ЗУВАТИкому (перев. із спол. щоб), НАУЩА́ТИзаст.;ПОВЧА́ТИ, УЧИ́ТИ[ВЧИ́ТИ]розм., УКА́ЗУВАТИ[ВКА́ЗУВАТИ]кому, розм. (наставляти, роблячи зауваження, наказуючи - з можливим відтінком непотрібного або надокучливого, надмірного повчання); НАПОУМЛЯ́ТИрозм.,УРОЗУМЛЯ́ТИ[ВРОЗУМЛЯ́ТИ]розм. (навчати діяти розумно, розсудливо). - Док.: наста́вити, настанови́ти, напути́ти, навчи́ти[научи́ти], наусти́ти, указа́ти[вказа́ти], напоу́мити, урозу́мити[врозу́мити]. Увечері Уляна вже.. наставляла сина, щоб він дивився за своєю жінкою (Григорій Тютюнник); - І що тобі за охота дитину такого навчати? - звернулася Настя до чоловіка.. - Ніколи батьківської поради не дасть; усе жартує та, немов той ворог, на лихо настановля (Л. Яновська); Як відомо, малу дитину навчають і напучують батьки й добрі вчителі (І. Цюпа); Він.. почав навчати її, до кого звернутися у Києві і як знайти нас (О. Досвітній); Знов мені нагадалася небіжка неня. Бувало наказувала мені, щоби я шанувався, бо не буде з мене господаря (Лесь Мартович); І доки він запрягає, мати повчає сина: - Гляди ж, синку, не балуйся (О. Донченко); - Ох, Іване Володимировичу, так же не можна. Навіщо ж ви?.. - Любий мій, не вчіть мене... - Та я не вчу. Я тільки кажу (О. Довженко); Яке право мають вони контролювати його вчинки? Він не дитина, не монах і не хлоп. І ніхто не сміє йому вказувати (З. Тулуб); - Напоумте його! Ви розгадали - душею він добрий, але ж боюсь я за нього! (О. Гончар). - Пор. II. ра́дити, 3. спрямо́вувати.