-1-
дієслово недоконаного виду
(відривати; захоплювати; зменшувати; надривати)

Словник відмінків

Інфінітив урива́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   урива́ймо
2 особа урива́й урива́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа урива́тиму урива́тимемо, урива́тимем
2 особа урива́тимеш урива́тимете
3 особа урива́тиме урива́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа урива́ю урива́ємо, урива́єм
2 особа урива́єш урива́єте
3 особа урива́є урива́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
урива́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. урива́в урива́ли
жін. р. урива́ла
сер. р. урива́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
урива́вши

Словник синонімів

ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (роз’єднуючи, розділяючи, брати частину від цілого), ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДРИВА́ТИ, УРИВА́ТИ[ВРИВА́ТИ], ВІДЛА́МУВАТИ (ламаючи); ВІДКО́ЛЮВАТИ (ударяючи, колючи); ВІДКОЛУ́ПУВАТИ, ВІДЛУ́ПЛЮВАТИ (колупаючи); ВІДШАРО́ВУВАТИ (шар від шару);ВІДКЛЕ́ЮВАТИ, ВІДЛІ́ПЛЮВАТИ (про приклеєне). - Док.: відокре́мити, відділи́ти, відірва́ти, урва́ти, увірва́ти[ввірва́ти], відлама́ти, ущипну́ти[вщипну́ти] (щипаючи) відколо́ти, відколупа́ти, відлупи́ти, відшарува́ти, відкле́їти, відліпи́ти. Судака чистять, обережно відокремлюють ножем верхній плавень і зябра (з популярної літератури); Висипав її [картоплю] в миску, налив олії, відділив собі три картоплини (М. Зарудний); Раз за разом гатить він дзюбаком у іловату опоку і відриває від неї кусні лепу (І. Франко); Потім [матроси] почали кайлом відламувати шматки вугілля (З. Тулуб); Відколювати зразки породи.
ЗАВОЛОДІ́ТИчим (узяти собі, у своє користування, володіння), ОВОЛОДІ́ТИ, ПРИВЛА́СНИТИщо, ПРИСВО́ЇТИщо, ПОСІ́СТИщо, ЗАВЛАДА́ТИрідко, ЗАПОСІ́СТИщо,діал.; УЗЯ́ТИ[ВЗЯ́ТИ]що, ЗАБРА́ТИщо, ЗАЙНЯ́ТИщо, ЗАХОПИ́ТИщо, ЗАГРАБУВА́ТИщо, розм., ЗАГРА́БИТИщо, розм. (силою, хитрістю тощо); ЗДОБУ́ТИщо (у бою, зі зброєю); ВІДІБРА́ТИщо, ВІДНЯ́ТИщо, ЗАГА́РБАТИщо, ЗАГРЕБТИ́що, розм., ЗАГРАБА́СТАТИщо, розм., ЗГА́РБАТИщо, розм., ЗАПОПА́СТИщо, розм., ЗАЖЕ́РТИщо, розм. (привласнюючи чуже); УРВА́ТИ[УВІРВА́ТИ][ВВІРВА́ТИ]що, розм., ВІДХОПИ́ТИщо, розм., ВІДХВАТИ́ТИщо, розм. (поспіхом, раптово або якусь частину). - Недок.: заволодіва́ти, оволодіва́ти, привла́снювати, присво́ювати, посіда́ти, запосіда́ти, бра́ти, забира́ти, займа́ти, захо́плювати, здобува́ти, відбира́ти, відніма́ти, зага́рбувати, загріба́ти, гребти́, заграба́стувати, граба́стати, запопада́ти, зажира́ти, урива́ти[врива́ти], відхо́плювати, відхва́чувати. [Благонравов:] Оволодіти станцією Колокол - це значить примусити німців негайно відкотитися за річку (О. Корнійчук); Забрав [німець] і цигарки. Жадібно вихопив їх, аж кишеню в шинелі вивернув, і привласнив (І. Ле); Присвоїв мою сокиру (Словник Б. Грінченка); Пан забрав собі кращі землі.., половина села мусила брати землю на шпилях понад крутими балками (І. Нечуй-Левицький); Займайте, хлопці, займайте гору за лісом! Гору займайте! От пропадуть, пропадуть нізащо! - говорив він у розпачі (О. Довженко); Єремія захопив Хорольщину, котру вже давно королі подарували Станіславові Жолкевському, і вже там хазяйнував (І. Нечуй-Левицький); Сьомого травня наші війська здобули Сапун-гору (В. Кучер); Добре запам’ятав посол умови, що відбирали в козаків усі їх вольності й права (З. Тулуб); Через рік, в голодне сухоліття, він жалуваною грамотою загарбав біля Бугу займанщину (М. Стельмах); Багач чуже загрібає, бо своєму ліку не знає (прислів’я); - Чаплинський, підстароста черкаський, теж був сумирний,.. а сам тільки дивився, як би заграбастати сотників хутір (П. Панч); [Палажка:] А йому аби запопасти гроші (Панас Мирний); Син оженився добре, а дочку ще треба заміж віддавати. Де ж його всячини їй набрати, як не з хазяйствечка у сватів увірвати? (Л. Яновська); - Колонізація північно-східного узбережжя є лише першим кроком до не дуже віддаленої мети: відхопити Камчатку від нашої імперії (М. Стельмах). - Пор. 1. зага́рбати.

Словник фразеологізмів

урива́ти / урва́ти (увірва́ти) терпе́ць кому, у кого. Доводити кого-небудь до втрати ним рівноваги, спокою. — Ох, Оксанко, і намучилась же я з ним [дідусем], ох і намучилась..— Моя мама Оксана тільки посміхається, бо теж добре бачить, хто кому уриває терпець (Ю. Збанацький); Він [Каргат] здатний інколи урвати у людини терпець, наговорити грубощів, але щодо роботи йому нічого не закинеш (Ю. Шовкопляс).

-2-
дієслово недоконаного виду
(заривати)

Словник відмінків

Інфінітив урива́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   урива́ймо
2 особа урива́й урива́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа урива́тиму урива́тимемо, урива́тимем
2 особа урива́тимеш урива́тимете
3 особа урива́тиме урива́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа урива́ю урива́ємо, урива́єм
2 особа урива́єш урива́єте
3 особа урива́є урива́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
урива́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. урива́в урива́ли
жін. р. урива́ла
сер. р. урива́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
урива́вши

Словник синонімів

ВІДОКРЕ́МЛЮВАТИ (роз’єднуючи, розділяючи, брати частину від цілого), ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДРИВА́ТИ, УРИВА́ТИ[ВРИВА́ТИ], ВІДЛА́МУВАТИ (ламаючи); ВІДКО́ЛЮВАТИ (ударяючи, колючи); ВІДКОЛУ́ПУВАТИ, ВІДЛУ́ПЛЮВАТИ (колупаючи); ВІДШАРО́ВУВАТИ (шар від шару);ВІДКЛЕ́ЮВАТИ, ВІДЛІ́ПЛЮВАТИ (про приклеєне). - Док.: відокре́мити, відділи́ти, відірва́ти, урва́ти, увірва́ти[ввірва́ти], відлама́ти, ущипну́ти[вщипну́ти] (щипаючи) відколо́ти, відколупа́ти, відлупи́ти, відшарува́ти, відкле́їти, відліпи́ти. Судака чистять, обережно відокремлюють ножем верхній плавень і зябра (з популярної літератури); Висипав її [картоплю] в миску, налив олії, відділив собі три картоплини (М. Зарудний); Раз за разом гатить він дзюбаком у іловату опоку і відриває від неї кусні лепу (І. Франко); Потім [матроси] почали кайлом відламувати шматки вугілля (З. Тулуб); Відколювати зразки породи.
ЗАВОЛОДІ́ТИчим (узяти собі, у своє користування, володіння), ОВОЛОДІ́ТИ, ПРИВЛА́СНИТИщо, ПРИСВО́ЇТИщо, ПОСІ́СТИщо, ЗАВЛАДА́ТИрідко, ЗАПОСІ́СТИщо,діал.; УЗЯ́ТИ[ВЗЯ́ТИ]що, ЗАБРА́ТИщо, ЗАЙНЯ́ТИщо, ЗАХОПИ́ТИщо, ЗАГРАБУВА́ТИщо, розм., ЗАГРА́БИТИщо, розм. (силою, хитрістю тощо); ЗДОБУ́ТИщо (у бою, зі зброєю); ВІДІБРА́ТИщо, ВІДНЯ́ТИщо, ЗАГА́РБАТИщо, ЗАГРЕБТИ́що, розм., ЗАГРАБА́СТАТИщо, розм., ЗГА́РБАТИщо, розм., ЗАПОПА́СТИщо, розм., ЗАЖЕ́РТИщо, розм. (привласнюючи чуже); УРВА́ТИ[УВІРВА́ТИ][ВВІРВА́ТИ]що, розм., ВІДХОПИ́ТИщо, розм., ВІДХВАТИ́ТИщо, розм. (поспіхом, раптово або якусь частину). - Недок.: заволодіва́ти, оволодіва́ти, привла́снювати, присво́ювати, посіда́ти, запосіда́ти, бра́ти, забира́ти, займа́ти, захо́плювати, здобува́ти, відбира́ти, відніма́ти, зага́рбувати, загріба́ти, гребти́, заграба́стувати, граба́стати, запопада́ти, зажира́ти, урива́ти[врива́ти], відхо́плювати, відхва́чувати. [Благонравов:] Оволодіти станцією Колокол - це значить примусити німців негайно відкотитися за річку (О. Корнійчук); Забрав [німець] і цигарки. Жадібно вихопив їх, аж кишеню в шинелі вивернув, і привласнив (І. Ле); Присвоїв мою сокиру (Словник Б. Грінченка); Пан забрав собі кращі землі.., половина села мусила брати землю на шпилях понад крутими балками (І. Нечуй-Левицький); Займайте, хлопці, займайте гору за лісом! Гору займайте! От пропадуть, пропадуть нізащо! - говорив він у розпачі (О. Довженко); Єремія захопив Хорольщину, котру вже давно королі подарували Станіславові Жолкевському, і вже там хазяйнував (І. Нечуй-Левицький); Сьомого травня наші війська здобули Сапун-гору (В. Кучер); Добре запам’ятав посол умови, що відбирали в козаків усі їх вольності й права (З. Тулуб); Через рік, в голодне сухоліття, він жалуваною грамотою загарбав біля Бугу займанщину (М. Стельмах); Багач чуже загрібає, бо своєму ліку не знає (прислів’я); - Чаплинський, підстароста черкаський, теж був сумирний,.. а сам тільки дивився, як би заграбастати сотників хутір (П. Панч); [Палажка:] А йому аби запопасти гроші (Панас Мирний); Син оженився добре, а дочку ще треба заміж віддавати. Де ж його всячини їй набрати, як не з хазяйствечка у сватів увірвати? (Л. Яновська); - Колонізація північно-східного узбережжя є лише першим кроком до не дуже віддаленої мети: відхопити Камчатку від нашої імперії (М. Стельмах). - Пор. 1. зага́рбати.

Словник фразеологізмів

урива́ти / урва́ти (увірва́ти) терпе́ць кому, у кого. Доводити кого-небудь до втрати ним рівноваги, спокою. — Ох, Оксанко, і намучилась же я з ним [дідусем], ох і намучилась..— Моя мама Оксана тільки посміхається, бо теж добре бачить, хто кому уриває терпець (Ю. Збанацький); Він [Каргат] здатний інколи урвати у людини терпець, наговорити грубощів, але щодо роботи йому нічого не закинеш (Ю. Шовкопляс).

Словник відмінків

Інфінітив урива́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   урива́ймо
2 особа урива́й урива́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа урива́тиму урива́тимемо, урива́тимем
2 особа урива́тимеш урива́тимете
3 особа урива́тиме урива́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа урива́ю урива́ємо, урива́єм
2 особа урива́єш урива́єте
3 особа урива́є урива́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
урива́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. урива́в урива́ли
жін. р. урива́ла
сер. р. урива́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
урива́вши

Словник синонімів

ЗАКО́ПУВАТИкого, що в що, в чому і без додатка (зробивши заглиблення і поклавши в нього кого-, що-небудь, закидати зверху чимось сипким), ЗАРИВА́ТИ, ЗАГРІБА́ТИ, ВКО́ПУВАТИ[УКО́ПУВАТИ], ВРИВА́ТИ[УРИВА́ТИ], ВГРІБА́ТИ[УГРІБА́ТИ], ЗАГРОМА́ДЖУВАТИкого, що в чому, рідко. - Док.: закопа́ти, зари́ти, загребти́, вкопа́ти[укопа́ти], ври́ти[ури́ти], вгребти́[угребти́], загрома́дити. Люди кинулись ховати своє добро: закопували в землю намисто, полотна, рушники, ховали в ожередах свитки та кожухи (І. Нечуй-Левицький); Побігло [хлоп’я] до кутка, прорило в долівці ямку, положило гроші і, заривши, знову сіло коло бочки (Панас Мирний); - Буває і так: якесь стерво копає, копає комусь яму, аж з шкури вилазить, а в цій же ямі і загрібають його шкуру (М. Стельмах); Партизани під командуванням Тура вкопали під рейки три авіабомби (М. Стельмах); - Тепер троянці в западні. Живцем в землі їх загромадим, Разком на той світ одпровадим (І. Котляревський).