ПІЗНАВА́ТИкого, що (виявляти в комусь, чомусь що-небудь знайоме), УПІЗНАВА́ТИ[ВПІЗНАВА́ТИ], ПРИЗНАВА́ТИрозм.,СПІЗНАВА́ТИрозм.;РОЗПІЗНАВА́ТИ, УЗНАВА́ТИ[ВЗНАВА́ТИ] (за якимись ознаками, прикметами); ПРИЗНАВА́ТИСЯдо кого, розм. (виявляти себе знайомим з кимсь). - Док.: пізна́ти, упізна́ти[впізна́ти], призна́ти, спізна́ти, розпізна́ти, узна́ти[взна́ти], призна́тися. Умийся, серденько! Бо мати Он дивиться, й не пізнає Межи дітьми дитя своє (Т. Шевченко); Чепіга.. завмер, дивлячись на жінку, - він упізнав і не впізнав (С. Журахович); Настя дивилась на Гната й не признавала його (М. Коцюбинський); Брат сестри не спізнав (пісня); Я здалека розпізнаю в саду, на полі, на подвір’ї - хіба, мій друже, не твою рухливу постать? (О. Гончар); Мулла-дехкан увійшов до контори поважно і нескоро звернувся до Синявіна: досвід життя привчив уже взнавати, де начальство (І. Ле); [Ардент:] Не признавайся до нього перед людьми (Леся Українка).