ВКЛАДА́ТИ[УКЛАДА́ТИ] (класти всередину чого-небудь, у що-небудь), ВСУВА́ТИ[УСУВА́ТИ], ВСО́ВУВАТИ[УСО́ВУВАТИ], ЗАСО́ВУВАТИ[ЗАСУВА́ТИ] (сунучи); ВПИХА́ТИ[УПИХА́ТИ], ЗАПИХА́ТИ, ВТИСКА́ТИ[УТИСКА́ТИ], ВТИ́СКУВАТИ[УТИ́СКУВАТИ], БГА́ТИ, ВПИРА́ТИ[УПИРА́ТИ]розм. (із зусиллям, силоміць). - Док.: вкла́сти[укла́сти], вложи́ти[уложи́ти], всу́нути[усу́нути], засу́нути, впхну́ти[увіпхну́ти][упхну́ти], впха́ти[увіпха́ти][упха́ти], запхну́ти, вти́снути[ути́снути], убга́ти[вбга́ти], впе́рти[упе́рти]. Соломія.. кинулась вкладати в скриню повиймані та порозкидані речі (І. Нечуй-Левицький); Саїд Алі швидко вклав скрипку в футляр (І. Ле); Усунули мені в руку [гроші] та й годі (Панас Мирний); Погиба.. решту папірців знову засовує у халяву (М. Стельмах); Роберт поквапливо впихав папки до шафи (А. Хижняк); Він одрізав собі окраєць і упхнув у кишеню (А. Головко); Дід Оверко хутко запихав у кишеню шапку (О. Донченко); Пан Зефірин підступив до панотця, з подякою стиснув йому руку і втиснув в ту руку завинутого в папірець дуката (І. Франко); Взяла [тітка] жмутище клоччя, ледве вперла у глечик, запалила (Г. Хоткевич).

I. НАВ’ЯЗА́ТИ (змусити кого-небудь приймати, брати, купувати і т. ін. що-небудь усупереч бажанню), НАКИ́НУТИ, ВТЕЛЮ́ЩИТИ[УТЕЛЮ́ЩИТИ]фам.,ВПХНУ́ТИ[УВІПХНУ́ТИ], ВПХА́ТИ[УВІПХА́ТИ]розм. (про конкретні, фізичні предмети); ВСУЧИ́ТИ[УСУЧИ́ТИ]розм. (дати кому-небудь щось проти його бажання або низькоякісне, непідхоже). - Недок.: нав’я́зувати, накида́ти, впиха́ти[упиха́ти]. Нав’язати дискусію; Він нав’язав Синявіну заступати себе (І. Ле); Ішла [Олена].. з похнюпленою головою, сердита на Максима, що накинув їй це товариство (Ірина Вільде); [Дмитро:] А дай котрий мені тютюну, бо клятий Берко мені такого втелющив, що тільки доторкнись до папуші, то так тобі.. мов порохом зараз візьметься! (М. Старицький); Впхав їй до рук солодкі пакунки, благав, щоб зараз бігла (М. Коцюбинський); Через будову в напрямку старого села промчав "ЗІМ" Сави Андрійовича. Цей "ЗІМ", як він часом каже, сміючись з самого себе, йому "всучили" в районі (О. Довженко).