I. ПА́СТИ (худобу, птицю); ПОПАСА́ТИрозм., ПОПА́СУВАТИрідше (перев. у дорозі або час від часу); НАПАСА́ТИ, УПАСА́ТИ[ВПАСА́ТИ]розм., НАПА́СУВАТИ рідше (досита); ПІДПАСА́ТИрозм. (трохи або час від часу). - Док.: попа́сти, напа́сти, упа́сти[впа́сти], підпа́сти. Ой пасла я коровиці, телята маленькі, Погубила по долині літа молоденькі (коломийка); Іде Марко з чумаками. Ідучи співає, Не поспіша до господи - Воли попасає (Т. Шевченко); Уночі хлопці попасують коней, розповідають історії (М. Шеремет); У неділю багацький син на конику грає, - Бурлак бідний напас вола Та вже й запрягає (дума); - Синку, чи впасеш свинку (М. Номис); Кінь голодний, я його підпасаю (А. Шиян).