ЗМОГТИ́ (виявитися в змозі, в силі щось зробити),ЗУМІ́ТИ, СПРОМОГТИ́СЯ, ПРИМОГТИ́діал.,ПРИМОГТИ́СЯдіал.,УДА́ТИ[ВДА́ТИ]діал.;УМУДРИ́ТИСЯ[ВМУДРИ́ТИСЯ], ПРИМУДРИ́ТИСЯ, УХИТРИ́ТИСЯ[ВХИТРИ́ТИСЯ], УХИТРУВА́ТИСЯ[ВХИТРУВА́ТИСЯ] (застосовуючи спритність, хитрощі та ін.). - Недок.: змага́тирідкоспромага́тися, умудря́тися[вмудря́тися], примудря́тися, ухитря́тися[вхитря́тися]. - Вона пішла за своїм почуттям, .. а ти? Чи змогла б? Чи вистачило б духу? (О. Гончар); Більшість садиб уже так-сяк забудовані. Хто як зумів (А. Головко); Падь була невелика. Наче якийсь велетень сокирою вирубав її в горах, але не спромігся прорубати гору наскрізь (М. Трублаїні); Вже більш мати нічого не примогла сказати (Марко Вовчок); Чи вдасть любити так пана Славка панночка молода, ..що потребує ще сама проводу й опіки, то за це не можу ручити (Лесь Мартович); На обіцянки вона не дуже надіялася і при своїх злиднях умудрилася зібрати кілька десятків яєчок і пішла на базар купити бобу та сірників (С. Чорнобривець); Поки Ян примудрився добути кисет з кишені штанів, Марія й Стахурський лежали мовчки (Ю. Смолич); - Мені не цікаво, в кого і за яку ціну ви ухитрилися придбати мій кровний виграш (І. Ле). - Пор. умі́ти.

УМІ́ТИ[ВМІ́ТИ] (володіти умінням, навичками робити що-небудь), МОГТИ́, ТЯ́МИТИрозм. - Док.: зумі́ти, змогти́. - Поплаваємо. Я тепер уже і наввимашки і голічерева умію (Панас Мирний); Викувати троянду [з металу] не кожний зуміє (Ю. Яновський); Зовсім інакше почуваєшся, коли не з іграшковим, а зі справжнім інструментом маєш справу або коли підпустять тебе до мотора й ти сам уже можеш його ввімкнути (О. Гончар); - Що йому, з доповідями виступати?.. - На коня вйокнути зможе - і хватить з нього. А коло землі уже й тепер тямить, як інший дорослий (М. Стельмах).