-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив умори́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   уморі́мо, уморі́м
2 особа умори́ уморі́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа уморю́ умо́римо, умо́рим
2 особа умо́риш умо́рите
3 особа умо́рить умо́рять
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. умори́в умори́ли
жін.р. умори́ла
сер.р. умори́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
умо́рений
Безособова форма
умо́рено
Дієприслівник
умори́вши

Словник синонімів

СТОМИ́ТИ (довести когось до втоми), УТОМИ́ТИ[ВТОМИ́ТИ], ЗМОРИ́ТИ, ЗАТОМИ́ТИпідсил. розм.,ЗАМОРИ́ТИрозм.,УМОРИ́ТИ[ВМОРИ́ТИ]розм.,НАМОРИ́ТИрозм., ВИ́МОРИТИрозм.,УХЕ́КАТИ[ВХЕ́КАТИ]розм.,УХО́РКАТИ[ВХО́РКАТИ]діал.; ПРИТОМИ́ТИ, ПРИМОРИ́ТИ (не зовсім стомити); ПЕРЕВТОМИ́ТИ (надмірно стомити); ПОТОМИ́ТИ (всіх або багатьох); НАТОМИ́ТИ (когось або частини тіла); НАТРУДИ́ТИ, СТРУДИ́ТИрозм. (частини тіла); ПІДТОПТА́ТИрозм. (ноги); РОЗТРУСИ́ТИрозм. (стомити дорожньою тряскою); ПРОМАНІ́ЖИТИрозм. (вимучити, примусивши довго чекати). - Недок.: сто́млювати, томи́ти, уто́млювати[вто́млювати], змо́рювати, замо́рювати, вимо́рювати, затомля́ти, притомля́ти, перевто́млювати, нато́млювати, натру́джувати, труди́ти, стру́джувати, підто́птувати. Багатьох пастухів, переважно молодших, утомила довга дорога лісом (В. Гжицький); Борис пускав щуку, бажаючи її зморити, а потім уже витягти (В. Собко); До самого півдня, натомивши коня, блукає хлопець ярами та болотами (М. Стельмах); На чужому полі ніжки натомила, на чужій роботі ручки натрудила (Леся Українка); Кінь підкорився мені цілком. Возив мене так, ніби боявся скинути або розтрусити (Ю. Збанацький). - Пор. висна́жувати.
УМЕРТВИ́ТИ[ВМЕРТВИ́ТИ] (позбавити життя кого-небудь якимсь способом), ЗГУБИ́ТИ, УГРО́БИТИ[ВГРО́БИТИ], ПОКІ́НЧИ́ТИ, ЗАДУШИ́ТИ, УДУШИ́ТИ, УДАВИ́ТИ[ВДАВИ́ТИ] (душачи); УТОПИ́ТИ[ВТОПИ́ТИ], ПОТОПИ́ТИ (кидаючи в воду, заливаючи водою); ОТРУЇ́ТИ (застосовуючи отруту); ПОВІ́СИТИ (вішаючи); РОЗДАВИ́ТИ, РОЗДУШИ́ТИ, ПРИЧАВИ́ТИ (діючи чимсь великим, важким на все тіло); УМОРИ́ТИ[ВМОРИ́ТИ], ЗАМОРИ́ТИ (не даючи їсти); СКОСИ́ТИ (про хворобу). - Недок.: умертвля́ти[вмертвля́ти], мертви́ти, губи́ти, гро́бити, заду́шувати, души́ти, топити, отру́ювати, ві́шати, розда́влювати, прича́влювати, мори́ти, коси́ти. Довга хвороба чи то стрілоносна тебе Артеміда Ніжними стрілами, враз надійшовши, сама умертвила? (переклад Бориса Тена); [Кассандра:] Не страх, не сором і не меч, а я своєю правдою згубила брата (Леся Українка); - Та він тебе колись угробить, - кип’ятився Ярошенко (В. Речмедін); - Може, хто вкрав [орла]? Чи куниця задушила? А може, полетів? (Є. Гуцало); - Отак-то ти, кате! Знущаєшся над сестрами... І пішли шукати Трути-зілля, щоб Івана завтра отруїти (Т. Шевченко); Машини тут стояли... Їжачка роздавило (В. Сосюра); Брата Олексу роздушило дерево в лісі (М. Коцюбинський); Придавлю, причавлю пана, мов змію підколодну (М. Стельмах). - Пор. 1. уби́ти.