-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив умлі́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   умлі́ймо
2 особа умлі́й умлі́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа умлі́ю умлі́ємо, умлі́єм
2 особа умлі́єш умлі́єте
3 особа умлі́є умлі́ють
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. умлі́в умлі́ли
жін.р. умлі́ла
сер.р. умлі́ло
Активний дієприкметник
умлі́лий
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
умлі́вши

Словник синонімів

ЗАВМИРА́ТИ (про серце - під впливом сильного почуття втрачати нормальний ритм, ніби зупинятися), ЗАМИРА́ТИ, ХОЛО́НУТИ, ЗАХО́ДИТИСЯ, УМЛІВА́ТИ[ВМЛІВА́ТИ], СТИСКА́ТИСЯ, СТИ́СКУВАТИСЯ, ТЕ́РПНУТИ, ОМИРА́ТИдіал. - Док.: завме́рти, заме́рти, похоло́нути, похоло́ти, захоло́нути, зайти́ся, умлі́ти[вмлі́ти], сти́снутися. Завмерли серця дівочі в німій тузі (О. Довженко); Здумаю, що, може, яка пригода йому в дорозі сталась, то й серце моє похолоне (Марко Вовчок); У мене аж серце зайшлося і сльози на очах виступили (І. Микитенко); Їй серце умлівало з жалю за тими голодними, хоч невідомими їй людьми (М. Коцюбинський); Серце мені стиснулося: он вони - рідні Карпати! (І. Муратов); Васьчине серце спинялося й терпло від сорому й образи (Ю. Смолич); Серце йому омирало... (Марко Вовчок). - Пор. 5. би́тися.
НЕПРИТО́МНІТИ (впадати в непритомність);МЛІ́ТИ, ЗОМЛІВА́ТИ, УМЛІВА́ТИ[ВМЛІВА́ТИ], ОБІМЛІВА́ТИрозм.,ОБМИРА́ТИрозм.,ОМЛІВА́ТИрідше (знемагати, слабнути до втрати свідомості, перев. від сильного душевного потрясіння, від фізичної слабості, хвороби). - Док.: знеприто́мніти, зомлі́ти[зімлі́ти], умлі́ти[вмлі́ти], обімлі́ти, обме́рти, омлі́ти. Бахнув постріл, щось ударило по голові, і Федя знепритомнів (М. Трублаїні); Врешті він почув, що мліє. - Стій... не можу... - шепнув він, опускаючись додолу (М. Коцюбинський); Катря стоїть коло стіни, сама, як стіна, біла, - бачу - зомліває (Марко Вовчок); І що тільки в церкві дяк "Іже" заспіває, Бідна баба у кутку Мало не вмліває (С. Руданський); Слідом за нею вийшли Павло з Катрею, і Оленка мало не обімліла (В. Кучер); Як почне пані обмирати та стогнати, та в крик викрикувати, то він.. і плаче, і сам людей лає (Марко Вовчок).
РОЗВА́РЮВАТИСЯ (від варіння ставати розсипчастим, крихким), РОЗКИПА́ТИСЯ, РОЗКИПА́ТИ, УПРІВА́ТИ[ВПРІВА́ТИ], РОЗІМЛІВА́ТИ, УМЛІВА́ТИрозм. (під тривалою дією великого тепла). - Док.: розвари́тися, розкипі́тися, розкипі́ти, упрі́ти[впрі́ти], розімлі́ти, умлі́ти. І хоч борщ Віталиків зовсім розварився та ще й пересолений, але вони обоє присьорбують страву охоче, мати навіть підхвалює (О. Гончар); Розкипається горох (С. Руданський); - А пшінце розкипіло та й добреньке (Григорій Тютюнник); Страва давно стояла в печі: ще як у волость ішла Мотря, то засунула, щоб упрівала (Панас Мирний); Риба геть розімліла - не розбереш, де хвіст, де голова (Ю. Збанацький); В печі вже напалено і борщ умліває, обгорнутий попелом (Є. Гуцало).
ТЕ́РПНУТИ (про тіло або його частини - втрачати чутливість), НІМІ́ТИ, ЦІПЕНІ́ТИ, ДЕРЕВ’ЯНІ́ТИ, ЗАТЕРПА́ТИ, КЛЯ́КНУТИ, ЗАКЛЯКА́ТИ, ЗАМЛІВА́ТИ, ЗОМЛІВА́ТИ, УМЛІВА́ТИ[ВМЛІВА́ТИ], ОБІМЛІВА́ТИрозм., УКЛЯКА́ТИ[ВКЛЯКА́ТИ], ЗАТІКА́ТИ, ПОТЕРПА́ТИрозм. - Док.: зате́рпнути, оте́рпнути[оте́рпти], занімі́ти, онімі́ти, заціпені́ти, задерев’яніти, подерев’яні́ти, закля́кнути[закля́кти], замлі́ти, зомлі́ти, умлі́ти[вмлі́ти], обімлі́ти, укля́кнути[вкля́кнути], укля́кти[вкля́кти], затекти́. Вдруге за ці короткі хвилини відчув солдат Дем’ян.., що ноги йому терпнуть, потерпає цілий і аж вгинається під ним сама земля (Ю. Смолич); Страшенно нила права нога: за цілий день і не присядеш. Лівиця німіла (І. Цюпа); Кличу батька, кажу: упала, нога заніміла (Ганна Барвінок); Миколка кутався в стареньку даровану свитку, бо сіверко-вітер забирався в усі шпарки і ціпеніло від того все тіло (Н. Рибак); По роботі налягала втома, тіло дерев’яніло (М. Ю. Тарновський); Безповітряна, нестерпна спека душила його.. З кожним кроком провалювався в задушливу трясовину, чадіючи і затерпаючи весь (О. Гончар); Солдати нетерпляче тупцялися на місці, ноги їх клякли (З. Тулуб); Б’ється Остап і рубається, а правиця козацька зомліває (Марко Вовчок); В опівночі очі слабнуть, пальці умлівають (В. Стефаник); Ноги обімліли; Сонце стало примеркати, Став Зміяра уклякати (І. Манжура); [Петро:] Що його так стояти зв’язаним - руки затікають (В. Собко). - Пор. 1. закля́кнути.

Словник фразеологізмів

умліва́ти / умлі́ти душе́ю (се́рцем). Бути надзвичайно враженим, схвильованим чимсь; болісно переживати щось. — Сава!! — зойкнула [мати], умліваючи душею.— Сава убив його! — і упала на долівку (О. Кобилянська); Вона [матушка] довго стояла під дверима, слухала і умлівала своїм добрим серцем (П. Колесник).

умліва́ти / умлі́ти душе́ю (се́рцем). Бути надзвичайно враженим, схвильованим чимсь; болісно переживати щось. — Сава!! — зойкнула [мати], умліваючи душею.— Сава убив його! — і упала на долівку (О. Кобилянська); Вона [матушка] довго стояла під дверима, слухала і умлівала своїм добрим серцем (П. Колесник).