КОХА́ТИкого (почувати, виявляти глибоку сердечну прихильність до особи іншої статі), ЛЮБИ́ТИ, УЛЮБЛЯ́ТИ[ВЛЮБЛЯ́ТИ]розм., НА́ВИДІТИдіал.; УМИРА́ТИ[ВМИРА́ТИ]за ким, розм., ПРОПАДА́ТИза ким, розм. (дуже сильно); СО́ХНУТИза ким, розм. (страждаючи). - Док.: покоха́ти, полюби́ти, улюби́ти[влюби́ти]. Так ніхто не кохав. Через тисячі літ лиш приходить подібне кохання (В. Сосюра); Пригадалася знов і така, що любила, та ніколи не казала, і знов друга, що казала багато, та не дуже влюбляла... (Марко Вовчок); Як лишився Славко у світлиці, то зважився на думку, що Кранцьовська його навидить (Лесь Мартович); Так, як він за Настусею, так за ним умирала сусідка Маруся (Ганна Барвінок); Максимиха добре знала, як її сестра пропадала за сусідським парубком (Н. Кобринська); - Він теж за Степкою сохне. Пісню про неї склав (М. Зарудний).

СМІЯ́ТИСЯбез додатка і з кого-чого (видавати сміх від радості, веселощів, з кого-, чого-небудь комічного тощо), ШКІ́РИТИСЯрозм., ЗУБОСКА́ЛИТИрозм. рідше, КИ́ХКАТИрозм. рідше; ГИГИ́КАТИрозм.,ХИХИ́КАТИрозм.,ХІХІ́КАТИрозм.,ХЕХЕ́КАТИрозм. (тихо або тонким голосом); ПІДХИХИ́КУВАТИрозм. (час від часу); ПИ́РСКАТИ, ПО́РСКАТИ (раптово); РЕГОТА́ТИ, РЕГОТА́ТИСЯрозм.,ВИРЕГО́ЧУВАТИпідсил. розм.,ГИГОТА́ТИрозм.,ГИГОТІ́ТИрозм.,ГОГОТА́ТИрозм., ГОГОТІ́ТИрозм.,ХИХОТА́ТИрозм., ХИХОТІ́ТИрозм.,ІРЖА́ТИ[РЖА́ТИрідше]зневажл. (гучно й нестримно); ЗАЛИВА́ТИСЯбез додатка і чим, розм. (нестримно); ЗАХО́ДИТИСЯрозм.,ЛЯГА́ТИрозм.,ПА́ДАТИрозм.,УМИРА́ТИ[ВМИРА́ТИ]розм. (із сл. від, зі, зо сміху, реготу - сміятися до нестями). - Док.: засмія́тися, розсмія́тися, гиги́кнути, хихи́кнути, хіхі́кнути, хехе́кнути, пи́рснути, по́рснути, зарегота́ти, зарегота́тися, розрегота́тися, розреготітися, гоготну́ти, хихотну́ти, заіржа́ти[заржа́ти], зали́тися, залля́тися, зайти́ся, покоти́тися. Жартувала Соломія і все сміялась, аж заливалась (І. Нечуй-Левицький); Регочуть люди з смішних дідових вигадок, і дід регоче (Панас Мирний); Смішна була карикатура, і сам Бугор теж реготавсь, впізнавши себе (О. Гончар); Прислів’я всім сподобалось. Навіть Маслов гиготів на весь клас (Ю. Збанацький); Дочки в сусіднім покою скачуть, гуркочуть, хихикають (І. Франко); - Людоньки добрі, ну чого ще й іржете?! - обернулась Харланиха до глядачів (І. Волошин); Дівчина заливається сміхом і аж тупотить ногами (М. Стельмах); Діти заходилися од реготу, танцювали, качалися по долівці (С. Васильченко); Вона [Катруся] якраз відхилялась, а він [Федько] потрапляв у драбину, що аж відголос ішов, а всі падали зі сміху (Н. Кобринська). - Пор. пи́рскати.

УМЕ́РТИ[ВМЕ́РТИ] (про людину - перестати жити), ПОМЕ́РТИ, СКОНА́ТИ, ВІДІЙТИ́заст.,ПЕРЕСТА́ВИТИСЯзаст.,ВИ́ТЯГТИСЯрозм.,КІНЧИ́ТИСЯрозм.,СКІНЧИ́ТИСЯрозм.,СКАПУ́СТИТИСЯрозм.,СКАПУ́ТИТИСЯрозм.,ДІЙТИ́розм.,ОДУБІ́ТИзневажл.,ОДУБИ́ТИСЯзневажл.,ОДУ́БНУТИзневажл.,ОДУ́БТИзневажл. рідко,ҐИ́ҐНУТИвульг.,ВІДУМЕ́РТИдіал.,ЛУ́НУТИдіал.,СКАПА́РИТИСЯдіал.;ВИ́МЕРТИ (згинути до останнього в якійсь місцевості), ПРОПА́СТИ (передчасно, від голоду, нещасного випадку тощо); ЗГА́СНУТИ, ДОГА́СНУТИ, ДОГОРІ́ТИ (поступово, повільно); ЗГОРІ́ТИ (раптово); ЗДО́ХНУТИ, ПОДО́ХНУТИ, ОКОЛІ́ТИрозм. (перев. про тварин, про людей зневажл.); ПА́СТИ (звич. про худобу). - Недок.: умира́ти[вмира́ти], помирати, кона́ти, відхо́дити, агонізува́ти, кінча́тися, дохо́дити, мертві́ти, ме́рти, вимира́ти, згаса́ти, погаса́ти, га́снути, догаса́ти, догоря́ти[догора́ти], згоряти[згорати], до́хнути, здиха́ти, подиха́ти, колі́ти, па́дати. Умер від рани товариш (Ю. Яновський); Він загине так чи інакше: або сконає сам, змучений спрагою, ..або впаде під кулями (О. Гончар); Коли мені не допоможуть вірші, То вже не допоможуть лікарі. У сни свої благословенні й віщі Я відійду самотньо на зорі (Д. Павличко); Похиріла [мати] неділь зо дві, та й переставилась (Марко Вовчок); День за днем буде тягти своє гірке життя та клясти матір, що родила його, поки не витягнеться під тином од голоду (Панас Мирний); Прийму все горе, в муках і скінчуся (І. Франко); - Ти ще скапустишся у мене! - Солдат примруживсь (М. Стельмах); Нечипорів батько.. колись під тином п’яний і одубів (Г. Квітка-Основ’яненко); Пан Купа, мало не ґиґнувши з перестраху,.. хутко прикрив долонею свою лисину (О. Ільченко); Ґаві було дванадцять літ, коли батько його відумер (І. Франко); - Прикажчик молиться.. Чи щоб пан скоріше лунув чи ще щоб пожив (Панас Мирний); - Як я маю змарнувати своє життя, спинаючися посеред дороги, то нехай уже краще скапарюся... (А. Крушельницький); Міхонський пожив ще кілька день, видержав ще два вибухи крові, а після третього тихесенько згас (І. Франко); Добриня догоряв, і тільки ще слабі проблиски життя світилися в його глибоких темних очах (Юліан Опільський); Танула дочка в Калиток, змарніла, зів’яла, вироблена, на очах матері згоряла (К. Гордієнко); [Семен:] Я думав, що тебе... [Микита:] Нема на світі? Як бачиш, ще не здох! (М. Кропивницький); - Ти дома з голоду околієш (Панас Мирний).