бра́́ти / взя́́ти у [свій] ро́́зум (в ум). Усвідомлювати, розуміти що-небудь. Так щодня у нашій хаті Гомонять татусь і мати І чекають, що Невмій Візьме все у розум свій (М. Стельмах); — Тепер сам мусиш міркувати. Чи треба жить, чи умирати; А лучче, якби в ум ти взяв .. І занедбав мою Лависю (І. Котляревський).

бра́́ти / взя́́ти [собі́́] на ум (на ро́́зум) що і без додатка. Уважно сприйняти, усвідомити що-небудь. Сказано на глум, а ти бери собі на ум (Укр.. присл..); Добру науку приймай, Хоч її і від простого чуєш; Злої ж на ум не бери, Хоч би й святий говорив (І. Франко); [Конон:] Нам треба до того прислухатись та брати на розум. То люди вчені (М. Кропивницький).

бра́́ти / взя́́ти [собі́́] на ум (на ро́́зум) що і без додатка. Уважно сприйняти, усвідомити що-небудь. Сказано на глум, а ти бери собі на ум (Укр.. присл..); Добру науку приймай, Хоч її і від простого чуєш; Злої ж на ум не бери, Хоч би й святий говорив (І. Франко); [Конон:] Нам треба до того прислухатись та брати на розум. То люди вчені (М. Кропивницький).

бра́́ти / взя́́ти у [свій] ро́́зум (в ум). Усвідомлювати, розуміти що-небудь. Так щодня у нашій хаті Гомонять татусь і мати І чекають, що Невмій Візьме все у розум свій (М. Стельмах); — Тепер сам мусиш міркувати. Чи треба жить, чи умирати; А лучче, якби в ум ти взяв .. І занедбав мою Лависю (І. Котляревський).

ве́ртиться (кру́титься) на ду́мці (на умі́, на га́дці) у кого. Хтось весь час думає про кого, що-небудь. — Та сідайте ж бо! — припрохувала Хима, а в самої вертілось на думці: “Головонько ж моя бідна! Чим же прийматиму свата?” (М. Коцюбинський); В кожної доярки вертілося на думці: а навіщо ж ти Марка зігнав [з ферми]? (К. Гордієнко); А п’ятнадцять карбованців так і вертяться у мене на умі. Уже я розщитала [розрахувала] собі, чого й купити... (Панас Мирний); — От так ми [мені] до рання на гадці вертілося!.. (І. Франко).

бра́́ти / взя́́ти у [свій] ро́́зум (в ум). Усвідомлювати, розуміти що-небудь. Так щодня у нашій хаті Гомонять татусь і мати І чекають, що Невмій Візьме все у розум свій (М. Стельмах); — Тепер сам мусиш міркувати. Чи треба жить, чи умирати; А лучче, якби в ум ти взяв .. І занедбав мою Лависю (І. Котляревський).

бра́́ти / взя́́ти [собі́́] на ум (на ро́́зум) що і без додатка. Уважно сприйняти, усвідомити що-небудь. Сказано на глум, а ти бери собі на ум (Укр.. присл..); Добру науку приймай, Хоч її і від простого чуєш; Злої ж на ум не бери, Хоч би й святий говорив (І. Франко); [Конон:] Нам треба до того прислухатись та брати на розум. То люди вчені (М. Кропивницький).

бра́́ти / взя́́ти [собі́́] на ум (на ро́́зум) що і без додатка. Уважно сприйняти, усвідомити що-небудь. Сказано на глум, а ти бери собі на ум (Укр.. присл..); Добру науку приймай, Хоч її і від простого чуєш; Злої ж на ум не бери, Хоч би й святий говорив (І. Франко); [Конон:] Нам треба до того прислухатись та брати на розум. То люди вчені (М. Кропивницький).

виві́дувати (вивіря́ти) / ви́відати (ви́вірити) ума́ у кого, заст. Намагатися дізнатися про чиї-небудь справжні думки, наміри, випитуючи про них. Чи ти, мила, справді умираєш? Чи ти в мене ума вивідаєш? (П. Чубинський); — Не плач, не плач, та Килинко, Ще я не вмираю, Це ж я з тебе, молодої, Ума вивіряю! (Нар. пісня); Про це удова знай мені торочить, щоб у мене вивідати ума: чи не виявила мені чого наймичка (Ганна Барвінок).

виві́дувати (вивіря́ти) / ви́відати (ви́вірити) ума́ у кого, заст. Намагатися дізнатися про чиї-небудь справжні думки, наміри, випитуючи про них. Чи ти, мила, справді умираєш? Чи ти в мене ума вивідаєш? (П. Чубинський); — Не плач, не плач, та Килинко, Ще я не вмираю, Це ж я з тебе, молодої, Ума вивіряю! (Нар. пісня); Про це удова знай мені торочить, щоб у мене вивідати ума: чи не виявила мені чого наймичка (Ганна Барвінок).

виві́дувати (вивіря́ти) / ви́відати (ви́вірити) ума́ у кого, заст. Намагатися дізнатися про чиї-небудь справжні думки, наміри, випитуючи про них. Чи ти, мила, справді умираєш? Чи ти в мене ума вивідаєш? (П. Чубинський); — Не плач, не плач, та Килинко, Ще я не вмираю, Це ж я з тебе, молодої, Ума вивіряю! (Нар. пісня); Про це удова знай мені торочить, щоб у мене вивідати ума: чи не виявила мені чого наймичка (Ганна Барвінок).

виві́дувати (вивіря́ти) / ви́відати (ви́вірити) ума́ у кого, заст. Намагатися дізнатися про чиї-небудь справжні думки, наміри, випитуючи про них. Чи ти, мила, справді умираєш? Чи ти в мене ума вивідаєш? (П. Чубинський); — Не плач, не плач, та Килинко, Ще я не вмираю, Це ж я з тебе, молодої, Ума вивіряю! (Нар. пісня); Про це удова знай мені торочить, щоб у мене вивідати ума: чи не виявила мені чого наймичка (Ганна Барвінок).

ви́жити / вижива́ти з ро́зуму (з ума́). Від старості втратити здатність розумно мислити, реально сприймати дійсність. — На кладовищі, що за лоцманською церквою, три дні собі копав могилу. Батько та мати дивились і здвигували плечима: дід зовсім вижив з розуму (С. Чорнобривець); — Дурень [старий], зовсім вижив з розуму. Коли б він пішов у банк, йому б одразу сказали, що гроші фальшиві. Але він боїться з’являтися з тими грошима на людях... (Ю. Бедзик); Люди не звертали уваги на ті Уласові речі.— Старий став — з ума вижив (Панас Мирний); Клята Марія! Зовсім вижила з ума. Її [Стефу], жінку молоду, і як кажуть, нівроку, почала збивати на свій хлопський розум (Г. Колісник).

ви́жити / вижива́ти з ро́зуму (з ума́). Від старості втратити здатність розумно мислити, реально сприймати дійсність. — На кладовищі, що за лоцманською церквою, три дні собі копав могилу. Батько та мати дивились і здвигували плечима: дід зовсім вижив з розуму (С. Чорнобривець); — Дурень [старий], зовсім вижив з розуму. Коли б він пішов у банк, йому б одразу сказали, що гроші фальшиві. Але він боїться з’являтися з тими грошима на людях... (Ю. Бедзик); Люди не звертали уваги на ті Уласові речі.— Старий став — з ума вижив (Панас Мирний); Клята Марія! Зовсім вижила з ума. Її [Стефу], жінку молоду, і як кажуть, нівроку, почала збивати на свій хлопський розум (Г. Колісник).

ви́кинути / викида́ти з голови́ (з па́м’яті, з ду́мки і т. ін.) кого, що. Перестати думати про кого-, що-небудь, забути когось, щось. — Старий, сину, будеш, як усе знатимеш. Не думай про се: то погане слово! Викинь його з голови... То тільки злі діти так кажуть... (Панас Мирний); — Раджу, Степо, викинути з голови кавалерів, візьмися ліпше за книжки (П. Гуріненко); О. Василь знов став милим і веселим, а Раїса почувала себе добре, немов викинула з пам’яті все неприємне (М. Коцюбинський); Та чи б я за таким плакала та побивалася? Я б його й з думки викинула (Панас Мирний); Кілька хвилин П’єнтак щось сердито бурмотить собі під ніс, потім викидає геть з голови бундючного кооператора. До біса!.. (С. Журахович); // Відмовитися від кого-, чого-небудь. Ні, козаче, викинь із голови, щоб відсіля втекти. Мовчи та диш; а то щоб й тебе на локшину не покришили (Г. Квітка-Основ’яненко); Всі порожні обіцянки, яких надавав сьогодні Ганні, він і з голови викинув (В. Козаченко). ви́трусити з голови́ (з па́мороків). Я піймав себе на ганебнім чутті й гадці. Намагався їх витрусити з голови, думати про щось інше (Олесь Досвітній); [Степанида:] Іван вже більш тижня, як пішов по монастирях на прощу. [Химка:] Ага, так, так, я чула та й з памороків витрусила ту чутку (М. Кропивницький). ви́кинути з ума́. Плакав нишком, жив одною. Не міг викинути з ума (П. Грабовський).

вчи́тися ро́зуму (уму́-ро́зуму). Набувати досвіду, уміння, знань. — Чоловік на те й родився, щоб весь вік, скільки живе, розуму вчитися (Григорій Тютюнник).

навча́ти (вчи́ти) / навчи́ти ро́зуму ([до́брому] ро́зумові, уму́-ро́зуму) кого. Виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв і т. ін. І книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (М. Стельмах); Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала? (Панас Мирний); — Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити (Грицько Григоренко); Подумав, подумав [горобчик] та й почав просити курку: — Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка). навчи́ти на до́брий ро́зум. — А дитина наша,— каже,— ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо та навчимо на розум добрий (Марко Вовчок). навча́ти добру́ і ро́зуму. Доглядала ж [мати] сама його, сама й навчала Добру і розуму (Т. Шевченко).

трима́ти (держа́ти) в голові́ (в умі́) що. Постійно пам’ятати що-небудь, не забувати чогось. Неграмотному треба все в голові тримати, часом і забудеться, а грамотний записав — папір не голова — з нього не втече (М. Коцюбинський); Він, Дорохтей, усі борги тримав у голові, а Терентій розкрутив таке колесо, що ніяка пам’ять усього не втримає (М. Стельмах); — Говори з ними [з чорними ангелами] спокійно, не дайся, щоб піймали на брехні і постійно тримай у голові — то не люди! (Валерій Шевчук).

держа́ти ро́зум в голові́. Бути розсудливим, розважливим; обмірковувати, контролювати свої дії, вчинки. Недарма в народі кажуть: “Держи розум в голові — скарб матимеш” (З журналу). держа́ти ро́зум та ум в свої́й голо́воньці. Не потурай, дівчинонько, та моїй розмовоньці, держи розум та ум добрий в своїй головоньці (Сл. Б. Грінченка).

добра́ти [до] ро́зуму (глу́зду, то́лку, ума́ і т. ін.) у чому і без додатка. Додуматися до чого-небудь, зробити певний висновок. Певні були [селяни], що ті [коноводи] не втечуть.., але не могли добрати розуму, як їх узяти (Б. Грінченко); Він і зараз ніяк до розуму не добере — хто б таки його листа міг віднайти? (А. Головко); — Не доберу я толку в твоїх речах,— каже Петро (П. Куліш); // Незрозуміло. А воно й місто зараз — до ума не добереш: завод же стоїть і тютюнові фабрики — бастують робітники (А. Головко).

добра́ти [до] ро́зуму (глу́зду, то́лку, ума́ і т. ін.) у чому і без додатка. Додуматися до чого-небудь, зробити певний висновок. Певні були [селяни], що ті [коноводи] не втечуть.., але не могли добрати розуму, як їх узяти (Б. Грінченко); Він і зараз ніяк до розуму не добере — хто б таки його листа міг віднайти? (А. Головко); — Не доберу я толку в твоїх речах,— каже Петро (П. Куліш); // Незрозуміло. А воно й місто зараз — до ума не добереш: завод же стоїть і тютюнові фабрики — бастують робітники (А. Головко).

дово́дити / довести́ до ро́зуму (до ума́, до глу́зду). 1. кого і без додатка. Виховувати, ростити (про дітей). — Щоб вам [Галі і Чіпці], мої рідні, щасливо вік звікувати та своїх діток до розуму довести! (Панас Мирний); Тепла хвиля підмиває серце матері, як вода калину, щасливою сльозою очі криються: усіх же вигодувала та виняньчила та й до розуму довела (Григорій Тютюнник); Не той батько, що зродив, а той, що до ума довів (Укр.. присл..); Няньчить її й доглядає [ненька].., Обчісує й одягає, До глузду доводить (П. Гулак-Артемовський).

2. що. Здійснювати, успішно виконувати що-небудь, справлятися з чимсь. — Багацько таких, що на готовеньке зазіхають, та мало таких, що до ума що-небудь доводять (Л. Яновська); — Позичити [насіння] не штука,— відповів голова,— та дивіться, щоб до ума довели (М. Рудь).

3. кого. Наставляти, повчати кого-небудь. Параска ще довго корила хатніх, до ума доводила невістку (К. Гордієнко).

дово́дити / довести́ до ро́зуму (до ума́, до глу́зду). 1. кого і без додатка. Виховувати, ростити (про дітей). — Щоб вам [Галі і Чіпці], мої рідні, щасливо вік звікувати та своїх діток до розуму довести! (Панас Мирний); Тепла хвиля підмиває серце матері, як вода калину, щасливою сльозою очі криються: усіх же вигодувала та виняньчила та й до розуму довела (Григорій Тютюнник); Не той батько, що зродив, а той, що до ума довів (Укр.. присл..); Няньчить її й доглядає [ненька].., Обчісує й одягає, До глузду доводить (П. Гулак-Артемовський).

2. що. Здійснювати, успішно виконувати що-небудь, справлятися з чимсь. — Багацько таких, що на готовеньке зазіхають, та мало таких, що до ума що-небудь доводять (Л. Яновська); — Позичити [насіння] не штука,— відповів голова,— та дивіться, щоб до ума довели (М. Рудь).

3. кого. Наставляти, повчати кого-небудь. Параска ще довго корила хатніх, до ума доводила невістку (К. Гордієнко).

жи́ти за́днім умо́м (ро́зумом). Правильно оцінювати свої дії та вчинки лише після їх звершення, здійснення. — І отак я все життя — заднім умом живу. Ну, чого я з дому поїхала?! І куди мене лиха година несе! (А. Головко).

жи́ти свої́м ро́зумом (умо́м). Дотримуватися власних поглядів, переконань і т. ін. — Не майте гніву на мене, коли не так щось. Думаєш порадити, помогти, а кому ті поради потрібні. Кожен живе своїм розумом, на чужий не зважає (Є. Гуцало); — Оце накрутив,— промовив Килигей упівголоса, прочитавши Куликів меморандум.— І складно й жалібно. Хто це тобі так — чи не до дяка ходив? Кулик несподівано образився: — Своїм умом живу (О. Гончар).

за́днім умо́м зі сл. розу́мний. Пізніше, із запізненням, після всього. — В їхній статті нічого, власне, про Храпчука не сказано. А це людина, яка не тільки зазналася… — Тепер ми грамотні,— пробурчав Заболотний.— Тепер ми розумні. Заднім умом (С. Журахович).

зво́дити / звести́ з ро́зуму (з ума́) кого. 1. Негативно впливаючи на психіку, викликати в когось почуття роздратування, гніву і т. ін.; доводити кого-небудь до божевілля. Племінничок звів з ума сестру,— сестра божевільна (Панас Мирний); [Софія:] Іди, іди з очей моїх, чарівниця лукава! Іди! Не пали мене своїм поглядом єхидним — ти гірше сатани, ти мене з ума звела, ти одбила у мене чоловіка (І. Карпенко-Карий).

2. Бути причиною невиважених, нерозумних вчинків. Голод зводив з розуму, солдати раді були іти на фронт, щоб тільки одержати нову, кращу одежу і похідний пайок (В. Гжицький); [Яцько:] Казав тобі раз, Казав тобі два, Ой, не пий ти горілочку, Бо зведе з ума! (М. Кропивницький).

3. Захоплювати, полонити кого-небудь; виклика́ти почуття великого кохання. — Якась така підвернеться, що з розуму зведе, забаламутить [сина], і де вже йому тоді про інститут, про науку... (О. Гончар); Анничка своїм дзвінким і бентежливим сміхом та умінням літати на танцях метеликом від парубка до парубка звела з розуму багатьох (М. Івасюк); // Виклика́ти почуття захоплення, схвильованості, неспокою і т. ін. О зорі, зорі, кого ви не зводили з ума! Навіть Матвій Прибиймуха не може заснути такої .. ночі! (І. Цюпа); // Спокушати. [Лицар:] Спізнаються по волі молодята і вже присяги прагнуть — знов неволі... [Служебка:] А ти би як хотів? Звести з ума, та й кинути? Ти мудрий “без присяги”, це кожний захотів би! (Леся Українка). позво́дити з ума́ (про багатьох). Ми тут позводили з ума усіх наших хуторянок (І. Нечуй-Левицький).

зво́дити / звести́ з ро́зуму (з ума́) кого. 1. Негативно впливаючи на психіку, викликати в когось почуття роздратування, гніву і т. ін.; доводити кого-небудь до божевілля. Племінничок звів з ума сестру,— сестра божевільна (Панас Мирний); [Софія:] Іди, іди з очей моїх, чарівниця лукава! Іди! Не пали мене своїм поглядом єхидним — ти гірше сатани, ти мене з ума звела, ти одбила у мене чоловіка (І. Карпенко-Карий).

2. Бути причиною невиважених, нерозумних вчинків. Голод зводив з розуму, солдати раді були іти на фронт, щоб тільки одержати нову, кращу одежу і похідний пайок (В. Гжицький); [Яцько:] Казав тобі раз, Казав тобі два, Ой, не пий ти горілочку, Бо зведе з ума! (М. Кропивницький).

3. Захоплювати, полонити кого-небудь; виклика́ти почуття великого кохання. — Якась така підвернеться, що з розуму зведе, забаламутить [сина], і де вже йому тоді про інститут, про науку... (О. Гончар); Анничка своїм дзвінким і бентежливим сміхом та умінням літати на танцях метеликом від парубка до парубка звела з розуму багатьох (М. Івасюк); // Виклика́ти почуття захоплення, схвильованості, неспокою і т. ін. О зорі, зорі, кого ви не зводили з ума! Навіть Матвій Прибиймуха не може заснути такої .. ночі! (І. Цюпа); // Спокушати. [Лицар:] Спізнаються по волі молодята і вже присяги прагнуть — знов неволі... [Служебка:] А ти би як хотів? Звести з ума, та й кинути? Ти мудрий “без присяги”, це кожний захотів би! (Леся Українка). позво́дити з ума́ (про багатьох). Ми тут позводили з ума усіх наших хуторянок (І. Нечуй-Левицький).

зійти́ / схо́дити з ума́ (з ро́зуму, з глу́зду). 1. Стати психічно хворим, збожеволіти. Час давно б зрозуміти жандармським чинам, що коли б він і був симулянтом насправді, то в лікарні давно вже зійшов би з ума (О. Левада); Ти дала мені тільки розхитані нерви,— і от тепер я чую, що зійду з глузду... (Г. Хоткевич); // Поводитися безглуздо, нерозумно. — Де криниця, а де я..? Чи я з ума зійшла, чи що?.. (Г. Квітка-Основ’яненко); — От, видите, бігме, я вже забула, так мені баки забили. З розуму сходжу (Л. Мартович).

2. за ким, рідше по чому. Виявляти надмірне захоплення, полонившись ким-, чим-небудь; упадати за кимсь. Панянки з ума сходили по його красі, по його норову веселому-сміхотворному (Панас Мирний); Славка... якраз в ту пору буквально з розуму сходила за тим гульвісою (Ірина Вільде).

кла́сти на ум. Запам’ятовувати, усвідомлювати що-небудь з певною метою. Хто величається і других зневажає, Нехай про Дуба казочку читає, На ум собі кладе: Наука в ліс не заведе (Л. Глібов).

ве́ртиться (кру́титься) на ду́мці (на умі́, на га́дці) у кого. Хтось весь час думає про кого, що-небудь. — Та сідайте ж бо! — припрохувала Хима, а в самої вертілось на думці: “Головонько ж моя бідна! Чим же прийматиму свата?” (М. Коцюбинський); В кожної доярки вертілося на думці: а навіщо ж ти Марка зігнав [з ферми]? (К. Гордієнко); А п’ятнадцять карбованців так і вертяться у мене на умі. Уже я розщитала [розрахувала] собі, чого й купити... (Панас Мирний); — От так ми [мені] до рання на гадці вертілося!.. (І. Франко).

ма́ти [собі́] на умі́ що і без додатка. 1. Думати про щось, розмірковувати над чимсь, не виявляючи своїх думок, намірів. “І як-таки за такого ланця [Чіпку] та вийшла така багачка, як Галя?. Старі діди та баби все те собі на умі мали (Панас Мирний); “Мовчання — золото,— мав Григор на умі,— Тому й мовчать усі глухонімі…” (В. Симоненко).

2. Збиратися щось робити, замишляти що-небудь. “Мати зумисне втекла з гостинної.. Вона має щось на умі. Це неспроста. Що це за знак?..” (І.Нечуй-Левицький).

ма́ти своє́ на умі́. — Ти не про нас думай, ти своє май на умі (Ю. Бедзик); — Е-е, ні! Це тип хитрий і підступний. Скоріше він прикидається дурником. Він і раніше на весіллях, на хрестинах блазня з себе корчив, а нишком мав своє на умі (П. Автомонов).

ма́ти [собі́] на умі́ що і без додатка. 1. Думати про щось, розмірковувати над чимсь, не виявляючи своїх думок, намірів. “І як-таки за такого ланця [Чіпку] та вийшла така багачка, як Галя?. Старі діди та баби все те собі на умі мали (Панас Мирний); “Мовчання — золото,— мав Григор на умі,— Тому й мовчать усі глухонімі…” (В. Симоненко).

2. Збиратися щось робити, замишляти що-небудь. “Мати зумисне втекла з гостинної.. Вона має щось на умі. Це неспроста. Що це за знак?..” (І.Нечуй-Левицький).

ма́ти своє́ на умі́. — Ти не про нас думай, ти своє май на умі (Ю. Бедзик); — Е-е, ні! Це тип хитрий і підступний. Скоріше він прикидається дурником. Він і раніше на весіллях, на хрестинах блазня з себе корчив, а нишком мав своє на умі (П. Автомонов).

ма́ти [собі́] на умі́ що і без додатка. 1. Думати про щось, розмірковувати над чимсь, не виявляючи своїх думок, намірів. “І як-таки за такого ланця [Чіпку] та вийшла така багачка, як Галя?. Старі діди та баби все те собі на умі мали (Панас Мирний); “Мовчання — золото,— мав Григор на умі,— Тому й мовчать усі глухонімі…” (В. Симоненко).

2. Збиратися щось робити, замишляти що-небудь. “Мати зумисне втекла з гостинної.. Вона має щось на умі. Це неспроста. Що це за знак?..” (І.Нечуй-Левицький).

ма́ти своє́ на умі́. — Ти не про нас думай, ти своє май на умі (Ю. Бедзик); — Е-е, ні! Це тип хитрий і підступний. Скоріше він прикидається дурником. Він і раніше на весіллях, на хрестинах блазня з себе корчив, а нишком мав своє на умі (П. Автомонов).

набира́тися / набра́тися ро́зуму (ума́, уму́-ро́зуму). Поповнювати свої знання, набувати життєвого досвіду. — Це наша школа, .. де наша дітвора навчається всьому та набирається розуму (Панас Мирний); Як віз ламається, чумак ума набирається (Укр.. присл..); — Нам треба хати-читальні, щоб .. уму-розуму набиратися (В. Речмедін); З розумним розуму наберешся, а з дурнем і останній згубиш (Укр.. присл..); — Що вже розумний, то розумний, бо набрався розуму од розумних людей (І. Нечуй-Левицький).

набира́тися / набра́тися ро́зуму (ума́, уму́-ро́зуму). Поповнювати свої знання, набувати життєвого досвіду. — Це наша школа, .. де наша дітвора навчається всьому та набирається розуму (Панас Мирний); Як віз ламається, чумак ума набирається (Укр.. присл..); — Нам треба хати-читальні, щоб .. уму-розуму набиратися (В. Речмедін); З розумним розуму наберешся, а з дурнем і останній згубиш (Укр.. присл..); — Що вже розумний, то розумний, бо набрався розуму од розумних людей (І. Нечуй-Левицький).

набира́тися / набра́тися ро́зуму (ума́, уму́-ро́зуму). Поповнювати свої знання, набувати життєвого досвіду. — Це наша школа, .. де наша дітвора навчається всьому та набирається розуму (Панас Мирний); Як віз ламається, чумак ума набирається (Укр.. присл..); — Нам треба хати-читальні, щоб .. уму-розуму набиратися (В. Речмедін); З розумним розуму наберешся, а з дурнем і останній згубиш (Укр.. присл..); — Що вже розумний, то розумний, бо набрався розуму од розумних людей (І. Нечуй-Левицький).

набира́тися / набра́тися ро́зуму (ума́, уму́-ро́зуму). Поповнювати свої знання, набувати життєвого досвіду. — Це наша школа, .. де наша дітвора навчається всьому та набирається розуму (Панас Мирний); Як віз ламається, чумак ума набирається (Укр.. присл..); — Нам треба хати-читальні, щоб .. уму-розуму набиратися (В. Речмедін); З розумним розуму наберешся, а з дурнем і останній згубиш (Укр.. присл..); — Що вже розумний, то розумний, бо набрався розуму од розумних людей (І. Нечуй-Левицький).

наво́дити (наверта́ти) / навести́ (наверну́ти) на ро́зум (на ум) кого і без додатка. Навчати когось не робити безглуздих вчинків, діяти розважливо, обдумано; наставляти. — Це дяка така матері, що тебе на розум наводила? (Панас Мирний); Хто спішить, той людей смішить, а хто тихо ходить, той на ум наводить (Укр.. присл..); Піп Наум бабу навів на ум: вона порося продала, а гроші попові віддала (Укр.. присл..); [Дрейсігер:] Нехай вже тепер хто прийде та наверне його на розум (Леся Українка); Чому не видно ніде євшан-зілля, яке навертає людину на розум..? (М. Чабанівський).

наво́дити (наверта́ти) / навести́ (наверну́ти) на ро́зум (на ум) кого і без додатка. Навчати когось не робити безглуздих вчинків, діяти розважливо, обдумано; наставляти. — Це дяка така матері, що тебе на розум наводила? (Панас Мирний); Хто спішить, той людей смішить, а хто тихо ходить, той на ум наводить (Укр.. присл..); Піп Наум бабу навів на ум: вона порося продала, а гроші попові віддала (Укр.. присл..); [Дрейсігер:] Нехай вже тепер хто прийде та наверне його на розум (Леся Українка); Чому не видно ніде євшан-зілля, яке навертає людину на розум..? (М. Чабанівський).

наво́дити (наверта́ти) / навести́ (наверну́ти) на ро́зум (на ум) кого і без додатка. Навчати когось не робити безглуздих вчинків, діяти розважливо, обдумано; наставляти. — Це дяка така матері, що тебе на розум наводила? (Панас Мирний); Хто спішить, той людей смішить, а хто тихо ходить, той на ум наводить (Укр.. присл..); Піп Наум бабу навів на ум: вона порося продала, а гроші попові віддала (Укр.. присл..); [Дрейсігер:] Нехай вже тепер хто прийде та наверне його на розум (Леся Українка); Чому не видно ніде євшан-зілля, яке навертає людину на розум..? (М. Чабанівський).

наво́дити (наверта́ти) / навести́ (наверну́ти) на ро́зум (на ум) кого і без додатка. Навчати когось не робити безглуздих вчинків, діяти розважливо, обдумано; наставляти. — Це дяка така матері, що тебе на розум наводила? (Панас Мирний); Хто спішить, той людей смішить, а хто тихо ходить, той на ум наводить (Укр.. присл..); Піп Наум бабу навів на ум: вона порося продала, а гроші попові віддала (Укр.. присл..); [Дрейсігер:] Нехай вже тепер хто прийде та наверне його на розум (Леся Українка); Чому не видно ніде євшан-зілля, яке навертає людину на розум..? (М. Чабанівський).

навча́ти (вчи́ти) / навчи́ти ро́зуму ([до́брому] ро́зумові, уму́-ро́зуму) кого. Виховувати когось відповідно до усталених норм, правил, звичаїв і т. ін. І книжки читатимеш, скільки захочеться, і людських дітей розуму будеш навчати (М. Стельмах); Хіба ж я її не гляділа, хіба не ростила, доброму розумові не навчала? (Панас Мирний); — Хівря з серця почала Наталцю бити — уму-розуму вчити (Грицько Григоренко); Подумав, подумав [горобчик] та й почав просити курку: — Навчіть мене розуму, пані матусю! (Леся Українка). навчи́ти на до́брий ро́зум. — А дитина наша,— каже,— ще молоденька, нехай ми ще самі її покохаємо та навчимо на розум добрий (Марко Вовчок). навча́ти добру́ і ро́зуму. Доглядала ж [мати] сама його, сама й навчала Добру і розуму (Т. Шевченко).

на умі́ у кого що, кому що і без додатка. У думках, у помислах. — Вона має щось на умі. Це неспроста. Що це за знак? Чи вона вередує, чи сердиться (І. Нечуй-Левицький); [Одарка:] У тебе щоразу сміх та глум на умі, а в нього праця — і за те я його люблю! (М. Кропивницький); — Оце ж такі тепер учениці пішли. Екзамени заходять, а їм хоч би що, дівування вже на умі… (О. Гончар).

не йде з ду́мки (з голови́, з ума́) кому і без додатка. Хто-небудь не може забути, постійно думає, згадує про когось, щось. Веселим, з гостинцями, з жартівливими приспівками — таким зараз пригадався Данько і, пригадавшись, все чомусь не йшов з думки (О. Гончар); Дівчина з ума не йде. Перебув день Кармель з своїми думками важко і солодко; перебув другий день — ще важче, ще солодше; перебув третій день — зовсім вже несила (Марко Вовчок).

не твого́ (мого́, його́ і т. ін.) ро́зуму (ума́, но́са) ді́ло. Хто-небудь не повинен втручатися; кого-небудь не стосується щось. Коли дівчина зрозуміла, що то з торгу продають її молодість, ускочила в хату з плачем.— Тату .. Нікуди я не піду від вас…— А це не твого розуму діло! (М. Стельмах); — Послано тебе орати, так ори.— Ти розумний вказувати, а попробуй сам. Норми такі попридумували, що доки віл виконає, сам ляже в борозну.— Не твого розуму діло (Григорій Тютюнник); — Доки вже вони [багатії] будуть і драти? — Не нашого то ума діло .. Сказано — дай, то й віддай (Панас Мирний); [Семен:] Ти даремно ображаєш Оксану. [Андрій:] Не твого носа це діло (З. Мороз); // Хто-небудь не розуміє, не здатний розібратися в чомусь. — Ет, одчепись! Не твого розуму діло. Неблагочестиво для мене голитись та чепуритись,— одказував Соломії Роман (І. Нечуй-Левицький).

не твого́ (мого́, його́ і т. ін.) ро́зуму (ума́, но́са) ді́ло. Хто-небудь не повинен втручатися; кого-небудь не стосується щось. Коли дівчина зрозуміла, що то з торгу продають її молодість, ускочила в хату з плачем.— Тату .. Нікуди я не піду від вас…— А це не твого розуму діло! (М. Стельмах); — Послано тебе орати, так ори.— Ти розумний вказувати, а попробуй сам. Норми такі попридумували, що доки віл виконає, сам ляже в борозну.— Не твого розуму діло (Григорій Тютюнник); — Доки вже вони [багатії] будуть і драти? — Не нашого то ума діло .. Сказано — дай, то й віддай (Панас Мирний); [Семен:] Ти даремно ображаєш Оксану. [Андрій:] Не твого носа це діло (З. Мороз); // Хто-небудь не розуміє, не здатний розібратися в чомусь. — Ет, одчепись! Не твого розуму діло. Неблагочестиво для мене голитись та чепуритись,— одказував Соломії Роман (І. Нечуй-Левицький).

не по́вно ро́зуму (ума́) у кого. Хто-небудь розумово обмежений, не може правильно мислити, діяти, оцінювати щось. — Хіба ти не помітив по ній, що вона й здавну навіжена була?..— І справді,— вхопився пан за те слово,— не повно в неї ума було! (Марко Вовчок).

не прибра́ти глу́зду (ро́зуму, ума́ і т. ін.) щодо чого. Не знайти якогось певного рішення; не збагнути чогось. — Тепер не приберу більш глузду, Як тут сих поселить прочан (І. Котляревський); [Дзюба:] Коли б ти знала, Лесечко, яке мене лихо спіткало. Розуму не приберу, що й робити (І. Кочерга); [Кіндрат Антонович:] Я вже й ума не приберу, як на це діло дивитись (М. Кропивницький).

не при своє́му (при свої́м) ро́зумі (умі́). Розумово обмежений, не здатний правильно мислити, діяти, оцінювати щось. — А що поробляєш, чоловіче? — повторив. І знову мовчання. “А, та це дурний Тодосик,— догадався дід.— Від народження не при своєму розумі. Ох горе”! (О. Донченко); [Одарка:] Та що це ти плещеш таке? Мов не при своїм умі (Панас Мирний). не при умі́. Така вона [Горпина] стала якась не при умі (Марко Вовчок).

не при своє́му (при свої́м) ро́зумі (умі́). Розумово обмежений, не здатний правильно мислити, діяти, оцінювати щось. — А що поробляєш, чоловіче? — повторив. І знову мовчання. “А, та це дурний Тодосик,— догадався дід.— Від народження не при своєму розумі. Ох горе”! (О. Донченко); [Одарка:] Та що це ти плещеш таке? Мов не при своїм умі (Панас Мирний). не при умі́. Така вона [Горпина] стала якась не при умі (Марко Вовчок).

не при своє́му (при свої́м) ро́зумі (умі́). Розумово обмежений, не здатний правильно мислити, діяти, оцінювати щось. — А що поробляєш, чоловіче? — повторив. І знову мовчання. “А, та це дурний Тодосик,— догадався дід.— Від народження не при своєму розумі. Ох горе”! (О. Донченко); [Одарка:] Та що це ти плещеш таке? Мов не при своїм умі (Панас Мирний). не при умі́. Така вона [Горпина] стала якась не при умі (Марко Вовчок).

не схо́дити з ума́ кому і без додатка. Постійно уявлятися, поставати в думках, пам’яті, свідомості. — Мені він усе з ума не сходить, все перед очима,— хороший та красний, як сонце, любий, як щастя,— усміхається… (Панас Мирний).

не твого́ (мого́, його́ і т. ін.) ро́зуму (ума́, но́са) ді́ло. Хто-небудь не повинен втручатися; кого-небудь не стосується щось. Коли дівчина зрозуміла, що то з торгу продають її молодість, ускочила в хату з плачем.— Тату .. Нікуди я не піду від вас…— А це не твого розуму діло! (М. Стельмах); — Послано тебе орати, так ори.— Ти розумний вказувати, а попробуй сам. Норми такі попридумували, що доки віл виконає, сам ляже в борозну.— Не твого розуму діло (Григорій Тютюнник); — Доки вже вони [багатії] будуть і драти? — Не нашого то ума діло .. Сказано — дай, то й віддай (Панас Мирний); [Семен:] Ти даремно ображаєш Оксану. [Андрій:] Не твого носа це діло (З. Мороз); // Хто-небудь не розуміє, не здатний розібратися в чомусь. — Ет, одчепись! Не твого розуму діло. Неблагочестиво для мене голитись та чепуритись,— одказував Соломії Роман (І. Нечуй-Левицький).

ріши́тися (позбу́тися) ро́зуму (ума́, глу́зду). Втратити здатність нормально мислити, діяти і т. ін.; збожеволіти. Всі так ізвикли [звикли] бачити його без подружжя, що надзвичайно здивувалися, почувшися [почувши], що він має одружитися..— От, на старість розуму рішився! (Б. Грінченко); — Цей Павло ума рішився: от сам на себе і зводить лихо — чуєте? (Марко Вовчок); — Уже ж або обпоїла, або підкурила чимсь. А тільки він з її волі ніяк не вийде: мов тая дитина, за спідницю держиться, зовсім свого глузду рішився! (Дніпрова Чайка); От вернувся [художник], відчинив лиш двері І — остовпів!.. На полотні якісь химери, Строкаті кола, плями… Наче хто топтавсь [по картині] .. Художник глузду не позбувся трохи (А. Косматенко).

зво́дити / звести́ з ро́зуму (з ума́) кого. 1. Негативно впливаючи на психіку, викликати в когось почуття роздратування, гніву і т. ін.; доводити кого-небудь до божевілля. Племінничок звів з ума сестру,— сестра божевільна (Панас Мирний); [Софія:] Іди, іди з очей моїх, чарівниця лукава! Іди! Не пали мене своїм поглядом єхидним — ти гірше сатани, ти мене з ума звела, ти одбила у мене чоловіка (І. Карпенко-Карий).

2. Бути причиною невиважених, нерозумних вчинків. Голод зводив з розуму, солдати раді були іти на фронт, щоб тільки одержати нову, кращу одежу і похідний пайок (В. Гжицький); [Яцько:] Казав тобі раз, Казав тобі два, Ой, не пий ти горілочку, Бо зведе з ума! (М. Кропивницький).

3. Захоплювати, полонити кого-небудь; виклика́ти почуття великого кохання. — Якась така підвернеться, що з розуму зведе, забаламутить [сина], і де вже йому тоді про інститут, про науку... (О. Гончар); Анничка своїм дзвінким і бентежливим сміхом та умінням літати на танцях метеликом від парубка до парубка звела з розуму багатьох (М. Івасюк); // Виклика́ти почуття захоплення, схвильованості, неспокою і т. ін. О зорі, зорі, кого ви не зводили з ума! Навіть Матвій Прибиймуха не може заснути такої .. ночі! (І. Цюпа); // Спокушати. [Лицар:] Спізнаються по волі молодята і вже присяги прагнуть — знов неволі... [Служебка:] А ти би як хотів? Звести з ума, та й кинути? Ти мудрий “без присяги”, це кожний захотів би! (Леся Українка). позво́дити з ума́ (про багатьох). Ми тут позводили з ума усіх наших хуторянок (І. Нечуй-Левицький).

потьма́рити ро́зум (ум, мо́зок і т. ін.) чий, кому і без додатка. Позбавити кого-небудь чіткості сприйняття, розуміння і т. ін.; запаморочити когось. [Лицар:] Мені темниця очі засліпила, мені неволя розум потьмарила (Леся Українка); Хвилювання потьмарило мозок, він [Харкевич] мало не зірвався і ледве встиг перехопитися за інший гак [на стіні] закляклою рукою (С. Голованівський).

прийти́ / прихо́дити в го́лову (на ро́зум, на ум і т. ін.) кому, що. 1. перев. безос. Задумати, вирішити щось зробити (про плани, дії і т. ін.). Йому чогось прийшло в голову: треба переховати халявки, щоб дяк не вкрав часом (С. Васильченко); Складав старий стіжок соломи за хлівом, цілий день старався і вже вершити почав, як прийшло йому в голову чогось у хату сходити (Григорій Тютюнник).

2. З’явитися, виникнути (про думки, здогади і т. ін.). О зміні [про зміну] годин і о їх порядку [про їх порядок] не мав [Тимофій] найменшого поняття, тому ляпнув мені першу-ліпшу цифру, котра прийшла йому на розум (Г. Хоткевич); Раптом Соломія зупинилась і мало не зомліла од страшної думки. Їй прийшло до голови, що вона може не знайти Остапа, бо нічим не значила своєї дороги (М. Коцюбинський); // Згадатися, пригадатися. Як-то часто приходять мені на ум молоді літа: де що було, як… (Марко Вовчок).

прийти́ / прихо́дити в го́лову (на ро́зум, на ум і т. ін.) кому, що. 1. перев. безос. Задумати, вирішити щось зробити (про плани, дії і т. ін.). Йому чогось прийшло в голову: треба переховати халявки, щоб дяк не вкрав часом (С. Васильченко); Складав старий стіжок соломи за хлівом, цілий день старався і вже вершити почав, як прийшло йому в голову чогось у хату сходити (Григорій Тютюнник).

2. З’явитися, виникнути (про думки, здогади і т. ін.). О зміні [про зміну] годин і о їх порядку [про їх порядок] не мав [Тимофій] найменшого поняття, тому ляпнув мені першу-ліпшу цифру, котра прийшла йому на розум (Г. Хоткевич); Раптом Соломія зупинилась і мало не зомліла од страшної думки. Їй прийшло до голови, що вона може не знайти Остапа, бо нічим не значила своєї дороги (М. Коцюбинський); // Згадатися, пригадатися. Як-то часто приходять мені на ум молоді літа: де що було, як… (Марко Вовчок).

ріши́тися (позбу́тися) ро́зуму (ума́, глу́зду). Втратити здатність нормально мислити, діяти і т. ін.; збожеволіти. Всі так ізвикли [звикли] бачити його без подружжя, що надзвичайно здивувалися, почувшися [почувши], що він має одружитися..— От, на старість розуму рішився! (Б. Грінченко); — Цей Павло ума рішився: от сам на себе і зводить лихо — чуєте? (Марко Вовчок); — Уже ж або обпоїла, або підкурила чимсь. А тільки він з її волі ніяк не вийде: мов тая дитина, за спідницю держиться, зовсім свого глузду рішився! (Дніпрова Чайка); От вернувся [художник], відчинив лиш двері І — остовпів!.. На полотні якісь химери, Строкаті кола, плями… Наче хто топтавсь [по картині] .. Художник глузду не позбувся трохи (А. Косматенко).

розкида́ти / розки́нути ро́зумом (умо́м, мі́зками, голово́ю і т. ін.). 1. Напружено, зосереджено думати, шукаючи виходу із якогось становища. Чого він тільки не робив, як не розкидав своїм розумом..— ніщо не помагало! (Панас Мирний); Невже ти не можеш нічого зробити?.. Ану ж бо розкинь розумом, ти ж міцний хлопець (М. Ю. Тарновський); Присіли го [його] довги [борги], так нема що казати… Розкидав тепер головою на всі боки (Г. Хоткевич).

2. Думати, розмірковувати над чимось. Ми з моїм приятелем-італійцем довго вчились механіки, довго розкидали розумом та роздивлялись, як зроблені дзиґарі на баштах, і .. самі наважились зробити такий годинник, тільки маленький (М. Коцюбинський); Хто вона така [Марта], щоб я нею милувалася? Артистка? Хазяйка? Та у неї і хвоста в хліві нема, не те що корови. ..Тепер візьміть і розкиньте умом: чи варто ж їй справляти іменини? Та ще такі .. на все село?.. (І. Рябокляч); Ми ліниві думкою і не хочемо розкинути мізками, чому такий популярний двотомний роман В. Малика “Таємний посол” (З газети).

розкида́ти / розки́нути ро́зумом (умо́м, мі́зками, голово́ю і т. ін.). 1. Напружено, зосереджено думати, шукаючи виходу із якогось становища. Чого він тільки не робив, як не розкидав своїм розумом..— ніщо не помагало! (Панас Мирний); Невже ти не можеш нічого зробити?.. Ану ж бо розкинь розумом, ти ж міцний хлопець (М. Ю. Тарновський); Присіли го [його] довги [борги], так нема що казати… Розкидав тепер головою на всі боки (Г. Хоткевич).

2. Думати, розмірковувати над чимось. Ми з моїм приятелем-італійцем довго вчились механіки, довго розкидали розумом та роздивлялись, як зроблені дзиґарі на баштах, і .. самі наважились зробити такий годинник, тільки маленький (М. Коцюбинський); Хто вона така [Марта], щоб я нею милувалася? Артистка? Хазяйка? Та у неї і хвоста в хліві нема, не те що корови. ..Тепер візьміть і розкиньте умом: чи варто ж їй справляти іменини? Та ще такі .. на все село?.. (І. Рябокляч); Ми ліниві думкою і не хочемо розкинути мізками, чому такий популярний двотомний роман В. Малика “Таємний посол” (З газети).

собі́ на умі́. 1. Який уміє приховувати свої думки, настрої і т. ін., неохоче спілкується з іншими; хитрий, скритний. Він показав себе ще в студентські роки; керувався репутацією хитрої пронози, людини собі на умі… (О. Бойченко).

2. Думати про власні інтереси, мати свої плани, задуми. Показує одного карася і дві щучки — отакісінькі! Він показує, а я сама собі на умі (О. Ковінька).

сплива́ти (спада́ти) / сплисти́ (спа́сти, спливти́) на ум (на ро́зум) кому і без додатка. Несподівано з’являтися, виникати у кого-небудь у думці, у думках (переважно про недобрі наміри, бажання і т. ін.). — [Брати] не тільки те чинили, що шляхетним людям пристало, а й те витворяли, що їм на молодечий ум спливало (Переклад М. Лукаша); Лаврінові спала на ум думка, чи не покусала часом матері скажена собака (І. Нечуй-Левицький); От ідуть дівчата: Олена, як та сорока, скрегоче, що на ум збреде, а Маруся буцімто і слуха, та усе про своє гада… (Г. Квітка-Основ’яненко).

сплива́ти (спада́ти) / сплисти́ (спа́сти, спливти́) на ум (на ро́зум) кому і без додатка. Несподівано з’являтися, виникати у кого-небудь у думці, у думках (переважно про недобрі наміри, бажання і т. ін.). — [Брати] не тільки те чинили, що шляхетним людям пристало, а й те витворяли, що їм на молодечий ум спливало (Переклад М. Лукаша); Лаврінові спала на ум думка, чи не покусала часом матері скажена собака (І. Нечуй-Левицький); От ідуть дівчата: Олена, як та сорока, скрегоче, що на ум збреде, а Маруся буцімто і слуха, та усе про своє гада… (Г. Квітка-Основ’яненко).

сплива́ти (спада́ти) / сплисти́ (спа́сти, спливти́) на ум (на ро́зум) кому і без додатка. Несподівано з’являтися, виникати у кого-небудь у думці, у думках (переважно про недобрі наміри, бажання і т. ін.). — [Брати] не тільки те чинили, що шляхетним людям пристало, а й те витворяли, що їм на молодечий ум спливало (Переклад М. Лукаша); Лаврінові спала на ум думка, чи не покусала часом матері скажена собака (І. Нечуй-Левицький); От ідуть дівчата: Олена, як та сорока, скрегоче, що на ум збреде, а Маруся буцімто і слуха, та усе про своє гада… (Г. Квітка-Основ’яненко).

сплива́ти (спада́ти) / сплисти́ (спа́сти, спливти́) на ум (на ро́зум) кому і без додатка. Несподівано з’являтися, виникати у кого-небудь у думці, у думках (переважно про недобрі наміри, бажання і т. ін.). — [Брати] не тільки те чинили, що шляхетним людям пристало, а й те витворяли, що їм на молодечий ум спливало (Переклад М. Лукаша); Лаврінові спала на ум думка, чи не покусала часом матері скажена собака (І. Нечуй-Левицький); От ідуть дівчата: Олена, як та сорока, скрегоче, що на ум збреде, а Маруся буцімто і слуха, та усе про своє гада… (Г. Квітка-Основ’яненко).

сплива́ти (спада́ти) / сплисти́ (спа́сти, спливти́) на ум (на ро́зум) кому і без додатка. Несподівано з’являтися, виникати у кого-небудь у думці, у думках (переважно про недобрі наміри, бажання і т. ін.). — [Брати] не тільки те чинили, що шляхетним людям пристало, а й те витворяли, що їм на молодечий ум спливало (Переклад М. Лукаша); Лаврінові спала на ум думка, чи не покусала часом матері скажена собака (І. Нечуй-Левицький); От ідуть дівчата: Олена, як та сорока, скрегоче, що на ум збреде, а Маруся буцімто і слуха, та усе про своє гада… (Г. Квітка-Основ’яненко).

схо́дити з ума́ (з ро́зуму) за ким, по чому. Виявляти надмірне захоплення, полонившись кимось, чимось. Панянки з ума сходили по його красі (Панас Мирний).

схо́дити з ума́ (з ро́зуму) за ким, по чому. Виявляти надмірне захоплення, полонившись кимось, чимось. Панянки з ума сходили по його красі (Панас Мирний).

трима́ти (держа́ти) в голові́ (в умі́) що. Постійно пам’ятати що-небудь, не забувати чогось. Неграмотному треба все в голові тримати, часом і забудеться, а грамотний записав — папір не голова — з нього не втече (М. Коцюбинський); Він, Дорохтей, усі борги тримав у голові, а Терентій розкрутив таке колесо, що ніяка пам’ять усього не втримає (М. Стельмах); — Говори з ними [з чорними ангелами] спокійно, не дайся, щоб піймали на брехні і постійно тримай у голові — то не люди! (Валерій Шевчук).

голови́ (ро́зуму, ума́ і т. ін.) не прикла́сти. Не можна зрозуміти, збагнути, знайти причину чого-небудь, розв’язати, вирішити щось. — Ніяк голови не прикладу, де ти міг сало дістати? (М. Стельмах); Кривоніс думав і не міг прикласти розуму, де б дістав її [Ярину] Єремія в поході? (П. Панч); — І чого ви полізли до нас, ума не прикладу? У вас же своя ланка, свої буряки (В. Кучер). ро́зуму (ума́) не приложи́ти. Стояв-стояв пан Уласович довгенько і розуму не приложить, що йому теперечки на світі робити (Г. Квітка-Основ’яненко); [Олекса:] Я ума не приложу, що тут коїлось? (І. Карпенко-Карий).

голови́ (ро́зуму, ума́ і т. ін.) не прикла́сти. Не можна зрозуміти, збагнути, знайти причину чого-небудь, розв’язати, вирішити щось. — Ніяк голови не прикладу, де ти міг сало дістати? (М. Стельмах); Кривоніс думав і не міг прикласти розуму, де б дістав її [Ярину] Єремія в поході? (П. Панч); — І чого ви полізли до нас, ума не прикладу? У вас же своя ланка, свої буряки (В. Кучер). ро́зуму (ума́) не приложи́ти. Стояв-стояв пан Уласович довгенько і розуму не приложить, що йому теперечки на світі робити (Г. Квітка-Основ’яненко); [Олекса:] Я ума не приложу, що тут коїлось? (І. Карпенко-Карий).

ум за ро́зум захо́дить / зайшо́в у кого. Хто-небудь втрачає здатність тверезо, розумно діяти. — В мене вже аж ум за розум заходить од високих нематеріальних любощів (І. Нечуй-Левицький).

ум за ро́зум захо́дить / зайшо́в у кого. Хто-небудь втрачає здатність тверезо, розумно діяти. — В мене вже аж ум за розум заходить од високих нематеріальних любощів (І. Нечуй-Левицький).

умо́м убо́гий. Розумово обмежений, нетямущий; дурний. [Прісцілла:] Та хіба ж усі такі, як той клієнт, умом убогий? (Леся Українка).