-1-
дієслово недоконаного виду
Словник відмінків
| Інфінітив | уліза́ти |
| | однина | множина |
| Наказовий спосіб |
| 1 особа | | уліза́ймо |
| 2 особа | уліза́й | уліза́йте |
| МАЙБУТНІЙ ЧАС |
| 1 особа | уліза́тиму | уліза́тимемо, уліза́тимем |
| 2 особа | уліза́тимеш | уліза́тимете |
| 3 особа | уліза́тиме | уліза́тимуть |
| ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС |
| 1 особа | уліза́ю | уліза́ємо, уліза́єм |
| 2 особа | уліза́єш | уліза́єте |
| 3 особа | уліза́є | уліза́ють |
| Активний дієприкметник |
| |
| Дієприслівник |
| уліза́ючи |
| МИНУЛИЙ ЧАС |
| чол. р. | уліза́в | уліза́ли |
| жін. р. | уліза́ла |
| сер. р. | уліза́ло |
| Активний дієприкметник |
| |
| Пасивний дієприкметник |
| |
| Безособова форма |
| |
| Дієприслівник |
| уліза́вши |
Словник синонімів
ВЛА́ЗИТИ [УЛА́ЗИТИ] (проникати всередину чогось, лізучи повзком, протискуючись), ВЛІЗА́ТИ [УЛІЗА́ТИ], ЗАЛА́ЗИТИ, ЗАПОВЗА́ТИ. - Док.: влі́зти [улі́зти], залі́зти, заповзти́. Вовк старий не влізе до ями (прислів’я); У те ж саме вікно, у котре вкинувся скарб, улізе злодій і останню сорочку витягне (О. Стороженко); Він [пес] давно вже, ще з весни, випорпав собі яму під коморою і залазить туди під час спеки (В. Гжицький); Мовчки він заліз на піч (С. Чорнобривець); Маруся відчинила їх [двері], а вони обірвалися й упали. Заповзла досередини [хатки] (Г. Хоткевич). - Пор. 1. забира́тися.
ЗАБИРА́ТИСЯ (проникати всередину, нагору і т. ін., докладаючи зусиль), ЗАЛА́ЗИТИ, ЗАЛІЗА́ТИ, ВЛА́ЗИТИ [УЛА́ЗИТИ], ВЛІЗА́ТИ [УЛІЗА́ТИ], ВИЛА́ЗИТИ (тільки нагору). - Док.: забра́тися, залі́зти, влі́зти [улі́зти], ви́лізти. В Тоні аж серце холонуло, щоб він не зірвався, а він, по-мавп’ячому деручкий, забирався дедалі вище (О. Гончар); Залізла лисичка в курник і всіх курей передушила (казка); Вояки саме влазили на барикаду (І. Франко); З чагарників на високу кручу вилазили двоє наймолодших партизанів (О. Десняк). - Пор. 1. вла́зити.
НАДЯГА́ТИ що (про одяг), ОДЯГА́ТИ, ВДЯГА́ТИ [УДЯГА́ТИ], НАДІВА́ТИ, УБИРА́ТИ [ВБИРА́ТИ] розм.; НАТЯГА́ТИ [НАТЯ́ГУВАТИ] розм., НАТА́СКУВАТИ розм., НАЦУ́ПЛЮВАТИ розм. (звичайно з деяким зусиллям); ВЛА́ЗИТИ [УЛА́ЗИТИ] розм., ВЛІЗА́ТИ [УЛІЗА́ТИ] розм. (у що - із зусиллям протискуючись); НАКИДА́ТИ, НАПИНА́ТИ розм., НАЧІ́ПЛЮВАТИ розм. (наспіх, недбало надягати на верхню частину тіла). - Док.: надягну́ти [надягти́], одягну́ти [одягти́], вдягну́ти [удягну́ти], вдягти́ [удягти́], наді́ти, убра́ти [вбра́ти], натягну́ти [натягти́], натаска́ти, нацу́пити, влі́зти [улі́зти], наки́нути, напну́ти [нап’ясти́], начепи́ти. Раз став він свиту надягать, Аж дивиться - рукава вже продрались (Л. Глібов); Джмелик бере із лави штани, спокійно одягає їх (Григорій Тютюнник); Він запріг коней, удяг кожушину і виїхав з двору (М. Коцюбинський); Ні весільного серпанку на голові, ні білої сукні, ні гірлянди, нічого того вона не зохотилась надівати (І. Нечуй-Левицький); То ви-то нову спідничку вбрали? (Леся Українка); Підводжусь, беру шолом, натягаю шинель, підперізуюсь ремінцем і простую до виходу (П. Колесник); Чоловік, скинувши чисту сорочку, що вже встиг був одягти, знов нацуплює на себе робоче і лізе під черево Кузьминого бегемота [бульдозера] (О. Гончар); - Але якби довелось потім після сукні знов улазити в спідницю, - як би то воно здавалося? (І. Нечуй-Левицький); Ніна швидко взуває високі боти, накидає на плечі пальто і виходить (О. Донченко); Часом серед роботи їй хотілося скинути з себе увесь отой пропахлий глиною страхолюдний одяг, який вона напинала (Л. Первомайський); З гущини вискочив Грицько Хрін, десь опудало на коноплях узяв, начепив синю дерту ногавицю, куценького брилика нап’яв (К. Гордієнко). - Пор. 2. носи́ти, 1. одяга́ти.