ВСКО́ЧИТИ[УСКО́ЧИТИ] (потрапити в неприємне, скрутне становище, біду і т. ін.), ВЛИ́ПНУТИ[УЛИ́ПНУТИ]фам., ВКЛЕПА́ТИСЯ[УКЛЕПА́ТИСЯ]фам.,ВТЕЛЕ́ПАТИСЯ[УТЕЛЕ́ПАТИСЯ]фам., ВТЕЛЮ́ЩИТИСЯ[УТЕЛЮ́ЩИТИСЯ]фам.,ВШЕЛЕ́ПАТИСЯ[УШЕЛЕ́ПАТИСЯ]фам. - Отсе вскочила, - думала вона. - Ні, не буду я тут, не витримаю (М. Коцюбинський); Треба щось діяти, а то так, чого доброго можна влипнути в історію (І. Цюпа); Так їй вдома казати наказували, щоб у біду не вклепатись (Грицько Григоренко); - Ну, втелепався ж оце писар!.. - реготався на всю світлицю о. Артемій (І. Нечуй-Левицький); Нянька ледве поспівала за нею, так і гляди, щоб куди-небудь не втелющилась (К. Гордієнко); - Може, думаємо, здуру хлопець в біду вшелепався (О. Гончар).

ПРИТУЛИ́ТИСЯ (стати, сісти, лягти, обпираючись об когось, щось або схиляючись до когось, чогось), ПРИГОРНУ́ТИСЯ, ПРИСУ́НУТИСЯ, ПРИТИ́СНУТИСЯ, ПРИНИ́КНУТИ, ПРИПА́СТИ, ПРИЛЯГТИ́, ПРИКЛА́СТИСЯ, ПРИЛОЖИ́ТИСЯрозм.,ПІДГОРНУ́ТИСЯрозм., ПРИТКНУ́ТИСЯ розм., ПРИВЕРНУ́ТИСЯдіал.; ПРИКИПІ́ТИ, ПРИРОСТИ́, ПРИПНУ́ТИСЯ, ПРИП’Я́СТИ́СЯ[ПРИП’Я́ТИСЯ], ПРИТЕ́РТИСЯ, ПРИЛІПИ́ТИСЯ, ПРИЩУ́ЛИТИСЯ, ПРИЛИ́ПНУТИрозм., ВЛИ́ПНУТИ[УЛИ́ПНУТИ]розм., ПРИПЛЮ́СКНУТИрозм. (щільно, тісно); ПРИГОЛУ́БИТИСЯ, ПРИЛА́ЩИТИСЯрозм., ПРИЛА́СТИТИСЯрозм. (з ласкою, ніжністю). - Недок.: притуля́тися[приту́люватисярідше], тули́тися, пригорта́тися, присува́тися[присо́вуватися], притиска́тися[прити́скуватисярідше], приника́ти, припада́ти, приляга́ти, приклада́тися, підгорта́тися, притика́тися, приверта́тися, жа́тисярозм.прикипа́ти, прироста́ти, припина́тися, притира́тися, прилі́плюватися, прищу́люватися, прилипа́ти, влипа́ти[улипа́ти], приголу́блюватися, прила́щуватися[прилаща́тися]. Ти відходиш від люка і притуляєшся до вогкої стіни коридора, бо ледве стоїш на ногах (Ю. Андрухович); Вони лежали, тісно пригорнувшись одне до одного, бік у бік, і з її вуст парувало дихання (Вал. Шевчук); Потім від його одхитнулася [мати], одірвалася, затопила у печі, постановила вечерю варити і знов до його присунулася (Марко Вовчок); Дівчина стоїть, притиснувшись до хвіртки, і пильно дивиться в далечінь (М. Стельмах); Він одійшов до стіни й приник до неї лицем (І. Микитенко); Грудьми й обличчям він приліг до костьольного муру (І. Франко); Вутанька стояла в якомусь заціпенінні, приклавшись лобом до холодної рами вікна (О. Гончар); Приложившись до вікна, він почав придивлятись (Панас Мирний); Щось шепочучи, підгорталася [Маруся] ближче до опришка (Г. Хоткевич); Не спав і Карпо Богун. Приткнеться до плетеної стіни й довго дивиться на страшні снопи вогнищ (І. Ле); Береза росте, розростається, лист до листонька привертається (пісня); Лейтенант у колясці прикипів до кулемета (О. Сизоненко); І рвонувся Охрім з постелі, Як дитя, до вікна приріс (І. Вирган); - Тату! - Охопила рученятами, припала, прип’ялася вустоньками... (С. Васильченко); Лукин притерся плечима до стінки воза (Н. Кобринська); Прищулившись одне до одного, вони мовчки дивились, як над світом поступово виднішає, зірки тануть в попелястому небі (О. Гончар); Знадвору постукали у вікно, й чиясь голова прилипла до шибки (Є. Гуцало); Зіщулився [кіт],.. очі заплющив міцно-міцно, припав до підлоги, аж влип у неї (Ю. Збанацький); Стара Грищенчиха стояла біля загороди, приплюскла до вербового пенька так, що її важко помітити (І. Ле); Ось і рідесенький туманець пав на річеньку, мов парубок приголубивсь до дівчиноньки (Г. Квітка-Основ’яненко); Побачивши тата, хлопець побіг до нього, прилащився дитячим звичаєм, а той узяв його до себе на руки (переклад М. Лукаша).