-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив ула́зити
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   ула́зьмо
2 особа ула́зь ула́зьте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа ула́зитиму ула́зитимемо, ула́зитимем
2 особа ула́зитимеш ула́зитимете
3 особа ула́зитиме ула́зитимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа ула́жу ула́зимо, ула́зим
2 особа ула́зиш ула́зите
3 особа ула́зить ула́зять
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
ула́зячи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. ула́зив ула́зили
жін. р. ула́зила
сер. р. ула́зило
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
ула́зивши

Словник синонімів

ВМІЩА́ТИСЯ[УМІЩА́ТИСЯ], ПОМІЩА́ТИСЯ, ВЛА́ЗИТИ[УЛА́ЗИТИ]розм. - Док.: вмісти́тися[умісти́тися], помісти́тися, влі́зти[улі́зти], вбга́тися[убга́тися], ввібга́тися[увібга́тися]. Дарчині речі не вміщалися в бричці (Ірина Вільде); Люди не поміщались в церкві, і усі дівчата й молоді молодиці стояли надворі (І. Нечуй-Левицький); Кинулась ховати барильце в грубу, воно не влазить (І. Нечуй-Левицький).
ВЛА́ЗИТИ[УЛА́ЗИТИ] (проникати всередину чогось, лізучи повзком, протискуючись), ВЛІЗА́ТИ[УЛІЗА́ТИ], ЗАЛА́ЗИТИ, ЗАПОВЗА́ТИ. - Док.: влі́зти[улі́зти], залі́зти, заповзти́. Вовк старий не влізе до ями (прислів’я); У те ж саме вікно, у котре вкинувся скарб, улізе злодій і останню сорочку витягне (О. Стороженко); Він [пес] давно вже, ще з весни, випорпав собі яму під коморою і залазить туди під час спеки (В. Гжицький); Мовчки він заліз на піч (С. Чорнобривець); Маруся відчинила їх [двері], а вони обірвалися й упали. Заповзла досередини [хатки] (Г. Хоткевич). - Пор. 1. забира́тися.
ЗАБИРА́ТИСЯ (проникати всередину, нагору і т. ін., докладаючи зусиль), ЗАЛА́ЗИТИ, ЗАЛІЗА́ТИ, ВЛА́ЗИТИ[УЛА́ЗИТИ], ВЛІЗА́ТИ[УЛІЗА́ТИ], ВИЛА́ЗИТИ (тільки нагору). - Док.: забра́тися, залі́зти, влі́зти[улі́зти], ви́лізти. В Тоні аж серце холонуло, щоб він не зірвався, а він, по-мавп’ячому деручкий, забирався дедалі вище (О. Гончар); Залізла лисичка в курник і всіх курей передушила (казка); Вояки саме влазили на барикаду (І. Франко); З чагарників на високу кручу вилазили двоє наймолодших партизанів (О. Десняк). - Пор. 1. вла́зити.
НАДЯГА́ТИщо (про одяг),ОДЯГА́ТИ, ВДЯГА́ТИ[УДЯГА́ТИ], НАДІВА́ТИ, УБИРА́ТИ[ВБИРА́ТИ]розм.; НАТЯГА́ТИ[НАТЯ́ГУВАТИ]розм., НАТА́СКУВАТИрозм., НАЦУ́ПЛЮВАТИрозм. (звичайно з деяким зусиллям); ВЛА́ЗИТИ[УЛА́ЗИТИ]розм., ВЛІЗА́ТИ[УЛІЗА́ТИ]розм. (у що - із зусиллям протискуючись); НАКИДА́ТИ, НАПИНА́ТИрозм., НАЧІ́ПЛЮВАТИрозм. (наспіх, недбало надягати на верхню частину тіла). - Док.: надягну́ти[надягти́], одягну́ти[одягти́], вдягну́ти[удягну́ти], вдягти́[удягти́], наді́ти, убра́ти[вбра́ти], натягну́ти[натягти́], натаска́ти, нацу́пити, влі́зти[улі́зти], наки́нути, напну́ти[нап’ясти́], начепи́ти. Раз став він свиту надягать, Аж дивиться - рукава вже продрались (Л. Глібов); Джмелик бере із лави штани, спокійно одягає їх (Григорій Тютюнник); Він запріг коней, удяг кожушину і виїхав з двору (М. Коцюбинський); Ні весільного серпанку на голові, ні білої сукні, ні гірлянди, нічого того вона не зохотилась надівати (І. Нечуй-Левицький); То ви-то нову спідничку вбрали? (Леся Українка); Підводжусь, беру шолом, натягаю шинель, підперізуюсь ремінцем і простую до виходу (П. Колесник); Чоловік, скинувши чисту сорочку, що вже встиг був одягти, знов нацуплює на себе робоче і лізе під черево Кузьминого бегемота [бульдозера] (О. Гончар); - Але якби довелось потім після сукні знов улазити в спідницю, - як би то воно здавалося? (І. Нечуй-Левицький); Ніна швидко взуває високі боти, накидає на плечі пальто і виходить (О. Донченко); Часом серед роботи їй хотілося скинути з себе увесь отой пропахлий глиною страхолюдний одяг, який вона напинала (Л. Первомайський); З гущини вискочив Грицько Хрін, десь опудало на коноплях узяв, начепив синю дерту ногавицю, куценького брилика нап’яв (К. Гордієнко). - Пор. 2. носи́ти, 1. одяга́ти.