-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив укороти́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   укороті́мо, укороті́м
2 особа укороти́ укороті́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа укорочу́ укоро́тимо, укоро́тим
2 особа укоро́тиш укоро́тите
3 особа укоро́тить укоро́тять
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. укороти́в укороти́ли
жін.р. укороти́ла
сер.р. укороти́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
укоро́чений
Безособова форма
укоро́чено
Дієприслівник
укороти́вши

Словник синонімів

ЗМЕ́НШУВАТИ (робити меншим обсяг, величину, кількість чого-небудь), УМЕНША́ТИ[ВМЕНША́ТИ]розм.,УМЕ́НШУВАТИ[ВМЕ́НШУВАТИ]розм.,УБАВЛЯ́ТИ[ВБАВЛЯ́ТИ]заст.,ЗМЕНША́ТИдіал.,УЙМА́ТИдіал.,УМАЛЯ́ТИрідко,УМА́ЛЮВАТИрідко;ПЕРЕПОЛОВИ́НЮВАТИрозм. (наполовину або на велику частину); ЗНИ́ЖУВАТИ, ПОНИ́ЖУВАТИ, ПОНИЖА́ТИ, ЗБАВЛЯ́ТИ, ЗНИЖА́ТИрідше,СПУСКА́ТИрозм. (перев. ціну, плату і т. ін.); УКОРО́ЧУВАТИ[ВКОРО́ЧУВАТИ], УРІ́ЗУВАТИ[ВРІ́ЗУВАТИ], ОБРІ́ЗУВАТИ, ОБРІЗА́ТИрозм., ОБТИНА́ТИрідше,ПРИТИНА́ТИрідко (розмір, обсяг, розмах); СКОРО́ЧУВАТИ (витрати, норми і т. ін.). - Док.: зме́ншити, уме́ншити[вме́ншити], уба́вити[вба́вити], уйня́ти, ума́ли́ти, переполови́нити, зни́зити, пони́зити, зба́вити, спусти́ти, укороти́ти[вкороти́ти], урі́зати[врі́зати], обрі́зати, обтя́ти, притя́ти, скороти́ти. Його [звука] тремтіння все зменшувало свою амплітуду (Ю. Яновський); - Так воно й є: бояться, щоб сирота хліба не вбавила (Ганна Барвінок); Хай плещуть хвилями пісень моїх слова, Хай кожна рима рани обмива, Хай кожний спів уйма народний біль... (О. Олесь); Голод же і підганяв їх до роботи немилосердно, а Герман пильно.. знижував та знижував робітницьку плату (І. Франко); Німець розлютувався, гукає на наймитів, збавляє всім плату на поправку машини (Панас Мирний); Як не переплатиш, то і не купиш; як не спустиш, то і не продаси (прислів’я); - Я видавав кожному з них по тридцять грамів води на день. А потім скоротив і цю норму (В. Кучер).

Словник фразеологізмів

укоро́чувати / укороти́ти ві́ку (вік, життя́, заст. живота́) кому, чийого і без додатка. Призводити кого-небудь до передчасної смерті. — Помиріться з Олександрою та живіть, як люди, у згоді! Не крайте мого серця на старість, не вкорочуйте мого віку (М. Коцюбинський); — Придавлю, причавлю пана, мов змію підколодну! — і руками показав [Роман], як вкоротить життя Стадницькому (М. Стельмах); — Його [Анхиза] сивуха запалила і живота укоротила (І. Котляревський).

укоро́чувати / укороти́ти ві́ку (вік, життя́, заст. живота́) кому, чийого і без додатка. Призводити кого-небудь до передчасної смерті. — Помиріться з Олександрою та живіть, як люди, у згоді! Не крайте мого серця на старість, не вкорочуйте мого віку (М. Коцюбинський); — Придавлю, причавлю пана, мов змію підколодну! — і руками показав [Роман], як вкоротить життя Стадницькому (М. Стельмах); — Його [Анхиза] сивуха запалила і живота укоротила (І. Котляревський).

укоро́чувати / укороти́ти ві́ку (вік, життя́, заст. живота́) кому, чийого і без додатка. Призводити кого-небудь до передчасної смерті. — Помиріться з Олександрою та живіть, як люди, у згоді! Не крайте мого серця на старість, не вкорочуйте мого віку (М. Коцюбинський); — Придавлю, причавлю пана, мов змію підколодну! — і руками показав [Роман], як вкоротить життя Стадницькому (М. Стельмах); — Його [Анхиза] сивуха запалила і живота укоротила (І. Котляревський).

укоро́чувати / укороти́ти ві́ку (вік, життя́, заст. живота́) кому, чийого і без додатка. Призводити кого-небудь до передчасної смерті. — Помиріться з Олександрою та живіть, як люди, у згоді! Не крайте мого серця на старість, не вкорочуйте мого віку (М. Коцюбинський); — Придавлю, причавлю пана, мов змію підколодну! — і руками показав [Роман], як вкоротить життя Стадницькому (М. Стельмах); — Його [Анхиза] сивуха запалила і живота укоротила (І. Котляревський).

укороти́ти / укоро́чувати язика́ (язи́к). 1. кому. Примушувати кого-небудь замовкнути або менше говорити. Сама аж киплю. Рада б і на досвітки її послати, щоб укоротити цокотухам язика (Ганна Барвінок).

2. чий, чийого. Помовчати, не говорити зайвого. — Раджу панові вкоротити свій язик! — Я, здається, тут начальник? — спалахнув Заславський (Я. Качура).

укороти́ти / укоро́чувати язика́ (язи́к). 1. кому. Примушувати кого-небудь замовкнути або менше говорити. Сама аж киплю. Рада б і на досвітки її послати, щоб укоротити цокотухам язика (Ганна Барвінок).

2. чий, чийого. Помовчати, не говорити зайвого. — Раджу панові вкоротити свій язик! — Я, здається, тут начальник? — спалахнув Заславський (Я. Качура).