ВІТА́ТИ (говорити або писати приємні слова комусь з нагоди дня народження, ювілею, свята, приємної події; слати привіт), ПОЗДОРОВЛЯ́ТИ, УКЛОНЯ́ТИСЯ[ВКЛОНЯ́ТИСЯ], ЗДОРО́ВИТИрозм., ГРАТУЛЮВА́ТИкому, зах., ВІНШУВА́ТИ (перев. урочисто); САЛЮТУВА́ТИ (урочисто - пострілами). - Док.: привіта́ти, повіта́тирозм. поздоро́вити, уклони́тися[вклони́тися], повіншува́ти. - Ти прийнятий [в інститут]! З чим тебе й вітаю (О. Гончар); Кожний господар поздоровляв молодих (І. Нечуй-Левицький); Семен повітав війта так ласкаво, що трохи по руках не цілував (Л. Мартович); Прохає він своїх товаришів, як будуть повертати у край рідний, уклонитися від нього отцю-неньці й вірній дружині... (М. Коцюбинський); - Здоровлю тебе з святом, Миколо Максимів... - тихо говорить дівчина (В. Бабляк); - Пане директоре! Я зложив іспит! - зачав Іванський радісним голосом. - А! Гратулюю вам! - промовив Дорко також радісним голосом (О. Маковей); Віншують гості, подарунки виймають (Леся Українка).

КЛА́НЯТИСЯ (робити уклін на знак привітання, поваги, вдячності); УКЛОНЯ́ТИСЯ[ВКЛОНЯ́ТИСЯ], КЛОНЯ́ТИСЯ, ПОКЛОНЯ́ТИСЯ, РОЗКЛА́НЮВАТИСЯ, ПРИКЛОНЯ́ТИСЯрозм. (робити кілька поклонів при зустрічі або прощанні); ШАПКУВА́ТИрозм. (запобігливо вітатися, вклоняючись і знімаючи головний убір); РОЗША́РКУВАТИСЯрозм. (шаркаючи ногою); ПЕРЕГИНА́ТИСЯрозм. (перев. із сл. удвоє). - Док.: уклони́тися[вклони́тися], поклони́тися, розкла́нятися, приклони́тися, розша́ркатися, перегну́тися. Став Шаркун кидатись у вічі старшим; забачить здалека, шапку здіймає, а Василя Семеновича вгледить, у пояс кланяється (Панас Мирний); В хату увіходить Гриць, чарівниця зустрічає його, уклоняючись (С. Васильченко); [Пилип:] Благословіть молодому в хату вступити, молоду звеселити; отцю, ненці поклонятися (М. Кропивницький); Тепер Гулак запобігав. При зустрічі розкланювався, запитував про здоров’я жінки й дітей (М. Ю. Тарновський); Ой добре, добре чуже дитя бить! Не пручається і не лається, - До білих ніжок приклоняється! (пісня); Зобачивши Данила й Польку, він шапкує до них уклінно, бо довго не бачились - цілу зиму (Григір Тютюнник); Мальований розшаркався, потиснув руки обом: спершу Каті, потім Андрію (О. Гуреїв); Як буде худібка та здоров’я, і на цій землі хліб, мов Дунай, стоятиме, не будеш на чужому порозі удвоє за позичкою перегинатися (М. Стельмах).

ПОВАЖА́ТИкого, що (відчувати повагу, ставитися з повагою до когось, чогось), ШАНУВА́ТИ, УШАНО́ВУВАТИ[ВШАНО́ВУВАТИ], ЦІНИ́ТИ, ЦІНУВА́ТИ, ПОКЛОНЯ́ТИСЯкому, чому, підсил., СХИЛЯ́ТИСЯперед ким-чим, підсил., УКЛОНЯ́ТИСЯ[ВКЛОНЯ́ТИСЯ]перед ким-чим, підсил., ОБО́ЖНЮВАТИпідсил., ОБО́ЖУВАТИпідсил., ПРИЗНАВА́ТИрозм., МАТИ ЗГЛЯДЬна кого-що, розм.,ПРА́ЗНУВАТИрозм., ПОЧИ́ТУВАТИ[ПОЧИТА́ТИ]книжн., БЛАГОГОВІ́ТИперед ким, підсил. книжн., БОГОТВОРИ́ТИпідсил. книжн., ОБОГОТВОРЯ́ТИпідсил. рідко, НА́ВИДІТИдіал.Сього чоловіка всі поважали змолоду (Марко Вовчок); - В якому чині будеш? - спитав Тарас. - Полковник. Чи курінний по-нашому. - А козаки шанують тебе? - Напевно... (Вас. Шевчук); Коли вмирає велика людина, пам’ять її вшановують (В. Еллан); З ним вона любила розмовлятий заєдно бажала його товариства. Цінила його далеко вище від свого мужа (Лесь Мартович); - Я ціную шляхтича по битвах та по героїчних вчинках (І. Нечуй-Левицький); Геніїв між нами небагато, То чому б не поклонятись їм? (В. Симоненко); - За якийсь час я був заворожений цією сильною натурою, слухаючи його розповіді про різні надзвичайні пригоди. Я просто схилявся перед ним (Я. Баш); - Я низько уклоняюся перед усім тим, що козацтво доброго зробило (Панас Мирний); Він обожнював і класиків,.. і не народжених класиками чесних середняків (А. Крижанівський); Я довідався, що десь коло нас близько мешкає молода швачка, яка ані в Бога не вірує, ані панів не признає (В. Стефаник); [Мусій:] Усе нашого Мартина почитують. Мабуть, люблять: добрий чоловік (Б. Грінченко); - Уговорюй його, як жінка: він тебе почитає, кохає щиро, може, тебе послухає (Панас Мирний); Діти не тільки любили його, а благоговіли перед ним (В. Канівець); Вона нарешті знайшла кому поклонятися, кого боготворити (М. Слабошпицький); Саїнів усі в селі любили й навиділи (Марко Черемшина).

ПРИНИ́ЖУВАТИСЯ[ПРИНИЖА́ТИСЯрідше] (ставити себе в принизливе становище),УКЛОНЯ́ТИСЯ[ВКЛОНЯ́ТИСЯ], ПОНИ́ЖУВАТИСЯ[ПОНИЖА́ТИСЯ]розм.,ПО́ВЗАТИрозм.,ПЛАЗУВА́ТИрозм.,ЗНИ́ЩУВАТИСЯпідсил. розм., ЗНИ́ЖУВАТИСЯрозм. - Док.: прини́зитися, уклони́тися[вклони́тися], пони́зитися, зни́щитися, зни́зитися. Язиком Михайло Бова каявся.., а в серці клубочилася ненависть. Він ненавидів директора, який змусив його принижуватись перед такою кількістю людей (Д. Ткач); Він не з таких, щоб уклонятися перед багатіями (І. Багмут); Занадто багато вже терпів опришок там, коло вогню, занадто багато понижався, щоби не нагородити себе тут повнотою власті (Г. Хоткевич); Ради вибавлення синів із пазурів того смока, служби вояцької - повзали люди перед Гердлічкою, по-собачому заглядали в очі (Г. Хоткевич); Що передати людям?.. Хай кров мою зітруть З цієї скелі, Хай не плазують, як пігмеї, Хай будуть мужні, і розумні, І веселі!.. (Д. Павличко); [Михайло:] Прийшов Микола, знищився, а Данило звелів віддать йому бика (І. Карпенко-Карий); - Чого ви так знижуєтесь? "Чоловік бідний.." "здєлайте милость"... (А. Тесленко).