-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив ука́зувати
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   ука́зуймо
2 особа ука́зуй ука́зуйте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа ука́зуватиму ука́зуватимемо, ука́зуватимем
2 особа ука́зуватимеш ука́зуватимете
3 особа ука́зуватиме ука́зуватимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа ука́зую ука́зуємо, ука́зуєм
2 особа ука́зуєш ука́зуєте
3 особа ука́зує ука́зують
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
ука́зуючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. ука́зував ука́зували
жін. р. ука́зувала
сер. р. ука́зувало
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
ука́зувавши

Словник синонімів

ВІДЗНАЧА́ТИ (висловлюючись, розповідаючи тощо, звертати увагу на щось), ВІДМІЧА́ТИ, ЗАУВА́ЖУВАТИ, ВІДЗНА́ЧУВАТИ, УКА́ЗУВАТИ[ВКА́ЗУВАТИ], КОНСТАТУВА́ТИ, ПІДМІЧА́ТИрідко,ВІДМІ́ЧУВАТИрідше. - Док.: відзна́чи́ти, відмі́тити, заува́жити, указа́ти[вказа́ти], підмі́тити. Хочеться відзначити, що слово "зигзиця" Шевченко тлумачить не як "зозуля", ..а як "чайка" (М. Рильський); Слід відмітити, що Григорій Сидорович, стрівши невістку, злякався (Ю. Яновський); Рецензент зауважував, що пафос, яким пройнято книжку, є недоречний (С. Журахович); - І чого це Мстислав буде нам указувати? Самі знаємо, що робити, - галасували гості (А. Хижняк); Світова громадськість із задоволенням констатує, що політичний клімат на планеті помітно покращав (з журналу); [Батура:] Адже люди у вас дуже цікаві... Складні... [Романюк:] Так, хитрі, дуже хитрі... Це ви вірно підмітили (О. Корнійчук).
II. НАСТАВЛЯ́ТИкого (давати конкретні поради, настанови, як слід робити, поводитися в тих чи інших випадках), НАСТАНОВЛЯ́ТИрідше,НАПУ́ЧУВАТИ[НАПУЧА́ТИ], НАВЧА́ТИ[НАУЧА́ТИрідко], НАКА́ЗУВАТИкому (перев. із спол. щоб), НАУЩА́ТИзаст.;ПОВЧА́ТИ, УЧИ́ТИ[ВЧИ́ТИ]розм., УКА́ЗУВАТИ[ВКА́ЗУВАТИ]кому, розм. (наставляти, роблячи зауваження, наказуючи - з можливим відтінком непотрібного або надокучливого, надмірного повчання); НАПОУМЛЯ́ТИрозм.,УРОЗУМЛЯ́ТИ[ВРОЗУМЛЯ́ТИ]розм. (навчати діяти розумно, розсудливо). - Док.: наста́вити, настанови́ти, напути́ти, навчи́ти[научи́ти], наусти́ти, указа́ти[вказа́ти], напоу́мити, урозу́мити[врозу́мити]. Увечері Уляна вже.. наставляла сина, щоб він дивився за своєю жінкою (Григорій Тютюнник); - І що тобі за охота дитину такого навчати? - звернулася Настя до чоловіка.. - Ніколи батьківської поради не дасть; усе жартує та, немов той ворог, на лихо настановля (Л. Яновська); Як відомо, малу дитину навчають і напучують батьки й добрі вчителі (І. Цюпа); Він.. почав навчати її, до кого звернутися у Києві і як знайти нас (О. Досвітній); Знов мені нагадалася небіжка неня. Бувало наказувала мені, щоби я шанувався, бо не буде з мене господаря (Лесь Мартович); І доки він запрягає, мати повчає сина: - Гляди ж, синку, не балуйся (О. Донченко); - Ох, Іване Володимировичу, так же не можна. Навіщо ж ви?.. - Любий мій, не вчіть мене... - Та я не вчу. Я тільки кажу (О. Довженко); Яке право мають вони контролювати його вчинки? Він не дитина, не монах і не хлоп. І ніхто не сміє йому вказувати (З. Тулуб); - Напоумте його! Ви розгадали - душею він добрий, але ж боюсь я за нього! (О. Гончар). - Пор. II. ра́дити, 3. спрямо́вувати.
СВІ́ДЧИТИпро що (бути, служити доказом чого-небудь), ПІДТВЕ́РДЖУВАТИщо,ДЕМОНСТРУВА́ТИщо,УКА́ЗУВАТИ[ВКА́ЗУВАТИ]на що,ГОВОРИ́ТИ про що,ЗАСВІ́ДЧУВАТИ що, про що, ПОСВІ́ДЧУВАТИ, ПОКА́ЗУВАТИщо,ЯСУВАТИ заст., поет., ПРИСВІ́ДЧУВАТИдіал. - Док.: посві́дчити, підтве́рдити, продемонструва́ти, указа́ти[вказа́ти], засві́дчити, показа́ти, присві́дчити. Вагання, що відбивалося на її обличчі, свідчило про важку внутрішню боротьбу (Ірина Вільде); Ніщо не вказувало на присутність людського житла на цих суворих самітних берегах (О. Донченко); Все це говорило про наближення шторму; Про се краще всього ясують Ваші талановиті праці (Панас Мирний).