-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив удуши́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   удуші́мо, удуші́м
2 особа удуши́ удуші́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа удушу́ уду́шимо, уду́шим
2 особа уду́шиш уду́шите
3 особа уду́шить уду́шать
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. удуши́в удуши́ли
жін.р. удуши́ла
сер.р. удуши́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
уду́шений
Безособова форма
уду́шено
Дієприслівник
удуши́вши

Словник синонімів

ДУШИ́ТИ (умертвляти, здавлюючи горло й насильно припиняючи дихання; завдавати болю здавлюванням горла), ЗАДУ́ШУВАТИ, ДАВИ́ТИрозм., ЗАДА́ВЛЮВАТИрозм.; ПРИДУ́ШУВАТИ (завдавати болю, переривати дихання). - Док.: удуши́ти[вдуши́ти], задуши́ти, удави́ти[вдави́ти], задави́ти, придуши́ти. Чорні руки просвічують кров’ю.. Ті, що петлями горло душили, Гвалтували, стріляли (А. Малишко); Здалося мені, що от-от гадюки вилізуть з нори й обкрутяться кругом рук, кругом ніг, кругом шиї та й задушать мене (І. Нечуй-Левицький); Крутили опришкові руки, вивертаючи з суставів, давили за горло (Г. Хоткевич); Він, Роман, нахваляється задавити її! (Б. Грінченко).
СТРИ́МУВАТИ (про почуття, переживання, біль і т. ін. - не давати виявлятися повною мірою), ГАМУВА́ТИ, УГАМО́ВУВАТИ[ВГАМО́ВУВАТИ], ПОГАМО́ВУВАТИ, ПРИГАМО́ВУВАТИ, ТАМУВА́ТИ, ЗАТАМО́ВУВАТИ, УТАМО́ВУВАТИ[ВТАМО́ВУВАТИ]рідше,ГЛУШИ́ТИ, ЗАГЛУША́ТИ, ЗАГЛУ́ШУВАТИ, ПРИГЛУ́ШУВАТИ[ПРИГЛУША́ТИ], ГАСИ́ТИ, ЗГАША́ТИ, ПРИГАШАТИ[ПРИГА́ШУВАТИ], УГАША́ТИ[ВГАША́ТИ], БОРО́ТИ, ПЕРЕБО́РЮВАТИ, БОРО́ТИСЯз чим,ПРИБО́РКУВАТИ, ДАВИ́ТИ, ПРИДА́ВЛЮВАТИ, ДУШИ́ТИ, ПРИДУ́ШУВАТИ, ЗГНІ́ЧУВАТИ, УДЕ́РЖУВАТИ[ВДЕ́РЖУВАТИ], ЗДЕ́РЖУВАТИрозм., УПИНЯ́ТИ[ВПИНЯ́ТИ]розм.,ТЛУМИ́ТИрозм.,ЗАТИСКА́ТИрідше,ЗАТИ́СКУВАТИрідше. - Док.: стри́мати, загамува́ти, угамува́ти[вгамува́ти], погамува́ти, пригамува́ти, затамува́ти, утамува́ти[втамува́ти], заглуши́ти, приглуши́ти, загаси́ти, згаси́ти, пригаси́ти, угаси́ти[вгаси́ти], переборо́ти, прибо́ркати, подави́ти, придави́ти, удуши́ти[вдуши́ти], придуши́ти, згніти́ти, уде́ржати[вде́ржати], зде́ржати, упини́ти[впини́ти], затлуми́ти, стлуми́ти, зати́снути, проковтну́тиіз сл. образа, докір і т. ін. (не відповісти на щось образливе, неприємне). - Вишкребок! Злидень з битого шляху! .. Ці слова, мов батоги, періщать парубка, він ледве стримує гнів (М. Стельмах); Люди вигадали поминки, щоб клопотами гамувати біль, щоб за сутнім утекти від померлого (Ю. Мушкетик); Захар.. привітався за обидві руки, ніяк не вгамовуючи свого здивування, навіть хвилювання (І. Ле); Василеві закортіло тої ж миті розбудити всіх.. Та він погамував те своє бажання, але вже до ранку не заснув (П. Загребельний); Хлопець забув про рани, спохвату махнув рукою, охнув, прикусив губу, тамуючи біль (С. Журахович); Я слухала уважно, затамувавши подих (М. Чабанівський); Він ніяк не міг втамувати тремтіння (О. Бойченко); Хвиля обурення глушить усе, що він збудив у мені своїми словами (В. Речмедін); Мої думоньки безсилі Стома заглуша (П. Грабовський); Бажання мати добрі гроші приглушувало в ньому тимчасовий острах і нерішучість (А. Шиян); Вона [баба], її тиха мова гасила його лютощі (Панас Мирний); Я зумів чуття згасить І крихти щастя не просить (С. Крижанівський); Згадай в пустині, Далеко над морем, Свого друга веселого, Як він горе боре (Т. Шевченко); Дружина припадає до подушки, борючись зі сном (М. Стельмах); - Ні, ні! - без жалю давив я у собі всякий протест, - ніяких думок! (С. Васильченко); Намагалась [Юля] подавити в собі згадки про хлопця (О. Донченко); Згнічуючи своє кохання, не довго змогла вона держати гору над своєю романтичною вдачею (Ганна Барвінок); Галя.., хоч і плакала, але тихо, силкуючися вдержувати сльози (Б. Грінченко); Жінка зробила зусилля, впинила в собі плач (С. Васильченко); [Прісцілла:] То стогін болю. Я його тлумила, поки могла (Леся Українка); Я затискав у серці муку (М. Рильський).
УМЕРТВИ́ТИ[ВМЕРТВИ́ТИ] (позбавити життя кого-небудь якимсь способом), ЗГУБИ́ТИ, УГРО́БИТИ[ВГРО́БИТИ], ПОКІ́НЧИ́ТИ, ЗАДУШИ́ТИ, УДУШИ́ТИ, УДАВИ́ТИ[ВДАВИ́ТИ] (душачи); УТОПИ́ТИ[ВТОПИ́ТИ], ПОТОПИ́ТИ (кидаючи в воду, заливаючи водою); ОТРУЇ́ТИ (застосовуючи отруту); ПОВІ́СИТИ (вішаючи); РОЗДАВИ́ТИ, РОЗДУШИ́ТИ, ПРИЧАВИ́ТИ (діючи чимсь великим, важким на все тіло); УМОРИ́ТИ[ВМОРИ́ТИ], ЗАМОРИ́ТИ (не даючи їсти); СКОСИ́ТИ (про хворобу). - Недок.: умертвля́ти[вмертвля́ти], мертви́ти, губи́ти, гро́бити, заду́шувати, души́ти, топити, отру́ювати, ві́шати, розда́влювати, прича́влювати, мори́ти, коси́ти. Довга хвороба чи то стрілоносна тебе Артеміда Ніжними стрілами, враз надійшовши, сама умертвила? (переклад Бориса Тена); [Кассандра:] Не страх, не сором і не меч, а я своєю правдою згубила брата (Леся Українка); - Та він тебе колись угробить, - кип’ятився Ярошенко (В. Речмедін); - Може, хто вкрав [орла]? Чи куниця задушила? А може, полетів? (Є. Гуцало); - Отак-то ти, кате! Знущаєшся над сестрами... І пішли шукати Трути-зілля, щоб Івана завтра отруїти (Т. Шевченко); Машини тут стояли... Їжачка роздавило (В. Сосюра); Брата Олексу роздушило дерево в лісі (М. Коцюбинський); Придавлю, причавлю пана, мов змію підколодну (М. Стельмах). - Пор. 1. уби́ти.