БИ́ТИСЯ (торкатися чого-небудь, стикатися з чимось тощо, налітаючи з розгону, опускаючись із силою і т. ін.); УДАРЯ́ТИСЯ[ВДАРЯ́ТИСЯ], УДАРЯ́ТИ[ВДАРЯ́ТИ]у що, об що (підкреслюється роздільність дії); СТУ́КАТИСЯ (перев. зі стуком); ТОВКТИ́СЯрозм. (часто, дрібно битися). - Док.: уда́ритися[вда́ритися], уда́рити[вда́рити], сту́кнутися. В шибку билась здорова муха (М. Коцюбинський); От величезний камінь при березі. Ударяючися об нього, вона викрутила дно, і там тепер глибоко (Г. Хоткевич); Лопасті [корабля] люто вдаряли об воду, і білясті вали крутилися в зеленій глибині (О. Досвітній); Трясуться колеса, товчуться об твердий клінкер (Ю. Збанацький).

ЗВЕРТА́ТИСЯ (спрямовувати свої слова, свою мову до кого-небудь), ОБЗИВА́ТИСЯ[ОЗИВА́ТИСЯ], ОКЛИКА́ТИСЯ, УДАВА́ТИСЯ, АПЕЛЮВА́ТИ, АДРЕСУВА́ТИСЯзаст., УДАРЯ́ТИСЯ[ВДАРЯ́ТИСЯ] розм., заст.,ОБЕРТА́ТИСЯрідко. - Док.: зверну́тися, обізва́тися[озва́тися], окли́кнутися, уда́тися, апелюва́ти, адресува́тися, уда́ритися[вда́ритися], оберну́тися. Терпіння зраджувало стару, але вона не виказувала цього і спокійно звернулася до Юлі: - Візьми, дитино, відерце та принеси мені води (Григорій Тютюнник); - Нічим не проймеш! - апелюють жінки вже до мене (О. Довженко); Васька, до якого адресувався бригадир, щось вигукнув (П. Панч); З цим проханням ударяємося і до вельмишановного Марка Лукича (Панас Мирний).