-1-
дієслово недоконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив ударя́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   ударя́ймо
2 особа ударя́й ударя́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа ударя́тиму ударя́тимемо, ударя́тимем
2 особа ударя́тимеш ударя́тимете
3 особа ударя́тиме ударя́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа ударя́ю ударя́ємо, ударя́єм
2 особа ударя́єш ударя́єте
3 особа ударя́є ударя́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
ударя́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. ударя́в ударя́ли
жін. р. ударя́ла
сер. р. ударя́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
ударя́вши

Словник синонімів

БИ́ТИпо чому, об що, у що і без додатка (стукаючи, робити удари по чому-небудь, об що-небудь), ГАМСЕ́ЛИТИпідсил. розм.,ГАТИ́ТИпідсил. розм.,ГЕ́ПАТИпідсил. розм.,ГИЛИ́ТИпідсил. розм.,ГРІ́ТИпо чому, об що, у що, підсил. розм.,ДУБА́СИТИпідсил. розм.,КРЕСА́ТИпідсил. розм.,МОЛОТИ́ТИпо чому, об що, у що, підсил. розм.,МОСТИ́ТИпідсил. розм.,ПРА́ТИпідсил. розм.,САДИ́ТИпідсил. розм.;УДАРЯ́ТИ[ВДАРЯ́ТИ] (про окремі удари); БА́ЦАТИрозм. (ударяти з різким коротким звуком). Тимофій бере долото, злегка сокирою б’є по ньому - робить зарубку (М. Стельмах); Він знову згадав за молоток і, відвернувшись, якось аж люто почав гамселити по цвяхах (О. Гончар); Він підхопився на ноги і став гатить підбором в те місце, де стояла щука, аж доки під чоботом не хрокнула вода (Григір Тютюнник); Понеслася журлива пісня; і вголос їй дружкова шабля гепає в стелю раз, удруге і втретє (Панас Мирний); Ті, що сиділи у перших рядах, не тільки аплодували, а й гріли чобітьми в підлогу (В. Кучер); Крешуть коні кригу копитами (М. Терещенко); Рязанов над силу молотив колотушкою по дзеркальних вічках контейнера (В. Логвиненко); Коні.., глухо ржучи самим черевом, в землю мостили копитом (П. Тичина); Перемо так ціпами, що, мабуть, аж на край села чутно (Панас Мирний); Десятки кулаків садять, б’ють у двері, закладені зовні, як прогоничем, товстим ломом (О. Гончар); Могутнім хвостом ударяв [кит] пароплав по боках і ховався в воду (М. Трублаїні). - Пор. 1. сту́кати, 1. уда́рити.
БИ́ТИ (особ. і безос. - з особливою силою діяти на органи чуття людини; про запах, світло, звук і т. ін. - проникати, долинати куди-небудь), УДАРЯ́ТИ[ВДАРЯ́ТИ], ШИБА́ТИрозм. - Док.: уда́рити[вда́рити], шибну́ти. В вікна б’є проміння злива, і каштани шлють привіт (В. Сосюра). Кожен струс [машини] боляче відгукувався в пораненій нозі, біль гостро ударяв у мозок (С. Голованівський); Крізь голубий морозяний туман Трави посохлої ударив запах милий (М. Рильський); Ждуть вони, ждуть ті дівчата - не кличуть до комнат [кімнат]: хоч би швидше кликали, то не так би в голову шибало (Ганна Барвінок).
БИ́ТИСЯ (торкатися чого-небудь, стикатися з чимось тощо, налітаючи з розгону, опускаючись із силою і т. ін.); УДАРЯ́ТИСЯ[ВДАРЯ́ТИСЯ], УДАРЯ́ТИ[ВДАРЯ́ТИ]у що, об що (підкреслюється роздільність дії); СТУ́КАТИСЯ (перев. зі стуком); ТОВКТИ́СЯрозм. (часто, дрібно битися). - Док.: уда́ритися[вда́ритися], уда́рити[вда́рити], сту́кнутися. В шибку билась здорова муха (М. Коцюбинський); От величезний камінь при березі. Ударяючися об нього, вона викрутила дно, і там тепер глибоко (Г. Хоткевич); Лопасті [корабля] люто вдаряли об воду, і білясті вали крутилися в зеленій глибині (О. Досвітній); Трясуться колеса, товчуться об твердий клінкер (Ю. Збанацький).
ВИРИВА́ТИСЯ (прориваючись, виходити назовні, раптово з’являтися де-небудь), ДОБУВА́ТИСЯ, ЖБУ́ХАТИрозм.; БИ́ТИ, БИ́ТИСЯ, ФОНТАНУВА́ТИ, УДАРЯ́ТИ[ВДАРЯ́ТИ] (про воду, нафту, газ і т. ін.); БУ́ХАТИ (вириватися густою масою). - Док.: ви́рватися, добу́тися, жбу́хнути, уда́рити[вда́рити]. Червоне полум’я виривалось із чорних челюстей (М. Коцюбинський); З кратера вирвалися гази; На вершку був отвір, крізь який клубами добувається дим (Юліан Опільський); Тут огонь жбухає, як із пекла (І. Франко); Коли він прибіг, захеканий, до свердловини, побачив, що з товстої труби могутнім чорним струмом б’є нафта (І. Цюпа); Б’ється глибоке джерельце - чисте, як материні сльози (І. Муратов); Неподалік Ужгорода просто з-під землі фонтанує гаряча мінеральна вода (з газети); Буха од коней пара, біжать кудись люди, а мороз креше (М. Коцюбинський).
ВЛУ́ЧИТИ[УЛУ́ЧИТИ] (про людину - кидаючи щось або стріляючи, потрапляти в ціль; про стрілу, кулю і т. ін. - досягати цілі), ВЦІ́ЛИТИ[УЦІ́ЛИТИ], ПОЦІ́ЛИТИ, УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ], ПОТРА́ПИТИ, ПОПА́СТИ, ЛУ́ЧИТИрозм.,ВГАТИ́ТИ[УГАТИ́ТИ]розм.,ВСАДИ́ТИ[УСАДИ́ТИ]розм.,ТРА́ФИТИдіал.,ТРА́ПИТИдіал. - Недок.: влуча́ти[улуча́ти], вціля́ти[уціля́ти], поціля́ти, ударя́ти[вдаря́ти], потрапля́ти, попада́ти, вга́чувати[уга́чувати], вса́джувати[уса́джувати], трафля́ти, трапля́ти. Це все були хлопці, які несхибно влучали із своїх рушниць у райок (М. Трублаїні); Брянський звичним оком професіонала одразу визначав, куди влучали міни (О. Гончар); Вартовий уже поцілив цю триногу тварину (О. Досвітній); На щастя, бомба не потрапила в рейки і колію можна було відремонтувати (Д. Ткач); Євгешка згадав, що блискавиця найчастіше ударяє в рухливі речі (О. Донченко); Юнак з того робочого поріддя, Що цілить добре й лучить наповал (М. Бажан); Сеня, вийнявши наган з кобури, не цілячись, з того місця, де стояв, вгатив три кулі в центральний кружок (Ф. Бурлака); Вона всадила під лівий край каменя ще дві кулі (В. Кучер); То кулі.. все трафляли, подзьобали спину, як ворони (Ю. Яновський); Цей удар трапив у саму точку (І. Франко).
ВРАЖА́ТИ[УРАЖА́ТИ] (викликати якесь надзвичайно сильне почуття, враження), ПРИГОЛО́МШУВАТИ, ПОТРЯСА́ТИ, ОСЛІ́ПЛЮВАТИ, ОСЛІПЛЯ́ТИ, УДАРЯ́ТИ[ВДАРЯ́ТИ], ОШЕЛЕ́ШУВАТИрозм.,РАЗИ́ТИдіал. - Док.: вра́зи́ти[ура́зи́ти], приголо́мшити, потрясти́, осліпи́ти, уда́рити[вда́рити], ошеле́шити. І раніше, двадцять років тому, усіх вражала краса цієї дівчини (О. Іваненко); Все зводилось [у театрі Суходольського] насамперед до того, щоб безперестану і чим завгодно розважати, приголомшувати глядача (з журналу); Я - артист і скоро буду своїм талантом зворушувати і потрясати публіку (В. Собко); Цей здогад аж вдарив Майбороду (Ю. Смолич); Вона ніби чекала, щоб ошелешити його новою несподіванкою (Ю. Бедзик); Але найгірше разив його спів отих робочих людей (І. Франко).
ЛУНА́ТИ (про звуки - поширюватися в просторі, ставати чутним), ЛИ́НУТИпоет.,ЛЕТІ́ТИ, ЛИ́ТИСЯ, НЕСТИ́СЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ТЕКТИ́, ІТИ́[ЙТИ́], ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, УДАРЯ́ТИ[ВДАРЯ́ТИ]підсил.,РОЗРИВА́ТИСЯпідсил.,РОЗТИНА́ТИСЯпідсил.,ВИРИВА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ[ПІДНІМА́ТИСЯ] (перев. зі сл. голос, гомін, спів і т. ін.); РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯтільки 3 ос. (миттю розноситися), ЛІТА́ТИ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ[РОЗІХО́ДИТИСЯрідко], РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗДАВА́ТИСЯрідше,РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯрідше (в різні боки); РОКОТА́ТИ[РОКОТІ́ТИрідко] (про рокітливі звуки); ПРОРІ́ЗУВАТИ, ПРОРІЗА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОТИНА́ТИ (несподівано різко лунати, порушуючи тишу); ПРОРИВА́ТИСЯ (долаючи шумовий бар’єр, ставати чутним);ПРОБІГА́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (раптово виникаючи, поширюватися); РОЗЛУ́НЮВАТИ (поширюватися луною); ПА́ДАТИрозм. (перев. про різкі, уривчасті звуки). - Док.: пролуна́ти, поли́нути, полеті́ти, поли́тися, понести́ся, піднести́ся, потекти́, піти́, поплисти́, попливти́, уда́рити[вда́рити], розірва́тися, розітну́тися, ви́рватися, підійня́тися[підня́тися], рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розійти́ся, розлягти́ся, розстели́тися, розкоти́тися, розда́тися, розполони́тися, прорі́зати, прониза́ти, протну́ти, протя́ти, проляща́ти, прорва́тися, пробі́гти, прокоти́тися, упа́сти[впа́сти]. Пісня лунала широко і бурхливо, якмолода повінь (О. Гуреїв); Лине пісня в гаю солов’їна (В. Сосюра); Летів - розлягався той [батьків] вигук аж у край на Ланове, на Ставище (Є. Кротевич); Не хотілося їй зараз нічого, крім одного, - щоб пісня не кінчалась ніколи, щоб лилася й лилася отак, як вічна молодість, як її невгасиме перше кохання... (О. Гончар); Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились (О. Кобилянська); За місто, за села, за труд стариків Весільний, веселий підноситься спів (П. Усенко); І пісня текла, мов дзюрчання ключа (В. Бичко); Регочеться мій друг, і луна йде коридорами, як у лісі (Ю. Яновський); Мелодія пливла над сонними дахами, і дивно було чути її цієї темної ночі (О. Донченко); Хвильки звуків пливуть у дзвінкій тиші долини (С. Чорнобривець); Пісня розлягається. Всі люди збираються в одну купу і зазирають за кон, звідкіля плине пісня (І. Карпенко-Карий); От вдаряє акорд.., зразу стає спокійно і затишно (Ю. Смолич); За плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (М. Коцюбинський); З того часу двічі на день над глибокою балкою розтинався голосний шкільний дзвоник (В. Кучер); З самого глибу душі виривається пісня і так любо ллється, так виливається поволі (Панас Мирний); І мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди, надаючи їм незвичайної ваги і значимості (Ю. Яновський); Нестямний крик пронісся над пасікою і помчався у ліс (Панас Мирний); Долинами пісня літає (Ю. Яновський); А з дверей троїцької церкви.. розтікався прекрасний християнський спів (М. Стельмах); То не срібний дзвоник дзвонить, то її [Галі] голос розходиться по двору (Панас Мирний); Розлягаються тії хори по хуторі і линуть далеко-далеко, в степ розлогий, перебивають один другого, то спільно лунають (Леся Українка); Чужим, далеким смутком розстелявся голос, тремтів невідомими сльозами-іскрами (С. Васильченко); О шостій годині, з першими вибухами в скелях, що гучною луною розкочувались по околицях, він ішов до котлована (Г. Коцюба); Щось важке упало, стукнуло - роздалася луна навкруги... (Панас Мирний); Пісня лине від серця .. Мов весняна ріка, розполонилися голоси (К. Гордієнко); На млинах вода шумить, стогне, рокоче... (Панас Мирний); Глядів [Борис] на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б’ючись об каміння (І. Франко); Час од часу тишу ночі прорізував хрускіт крижин, що ламалися на залізних хребтах передмостових "сторожів" (А. Шиян); Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко); Ніч протинають залпи, крики... (В. Сосюра); Чистий дівочий сопрано, мов золотою ниткою, прорізав оксамитно чорну тишу (Дніпрова Чайка); Раптом крізь шум заводу проривається зойк (І. Микитенко); Грім пробігає над головами юнаків, блискавки яскравішають (В. Бабляк); Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (А. Шиян); Вийде, бувало, хтось із хати у літню чи в осінню ніч і чує, як далеко-далеко в полі пісня розлунює... (С. Олійник); З туману, як з хмари, плив голос і падав між люди (М. Коцюбинський); Дзвони несподівано впали (М. Коцюбинський). - Пор. доно́ситися.
I. НАПА́СТИна кого-що (учинити збройний напад); НАГРЯ́НУТИперев. без додатка,НАЛЕТІ́ТИ, НАСКО́ЧИТИ, УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]перев. док., по кому-чому, на кого-що, а також без додатка (раптово й стрімко); ОБРУ́ШИТИСЯ, НАВАЛИ́ТИСЯрозм. (навально й несподівано); ОБСІ́СТИкого, що (з усіх боків); НАБІ́ГТИперев. недок. (учинити набіг). - Недок.: напада́ти, наліта́ти, наска́кувати, ударя́ти[вдаря́ти], обру́шуватися, нава́люватися, обсіда́ти, набіга́ти. Незабаром махновці напали на великий продзагін червоноармійців (Т. Масенко); Аж тут нагрянули австріяки й німці (Є. Кравченко); Був у Києві князь переяславський Добислав, скаржився, що налітають і налітають печеніги на його землю (С. Скляренко); - Банда наскочила! - гукнув вінта, схопивши кулемет, хутко потяг йогодо порога (О. Донченко); Ударили втретє- і знову поля Всі трупом шотландським укриті (Леся Українка); Коли автомашини увійшли в глибину лісу, партизани всією силою обрушились на карателів (М. Стельмах); - Навалився на нашу ділянку цілий полк моторизованої піхоти, танки, міномети (І. Цюпа); Обсіли Кукубенка вороги. Сам Тарас.. кинувся на виручку (О. Довженко); Бо тоді, бачте, набігала на Вкраїну усяка невіра - турки, татари (Марко Вовчок). - Пор. 1. наки́нутися.
ОБРАЖА́ТИ[ОБРА́ЖУВАТИрідше] (завдавати образи, зневажливим висловленням, поведінкою викликати у кого-небудь почуття гіркоти, досади), УРАЖА́ТИ[ВРАЖА́ТИ], ЗАЧІПА́ТИ, ЗНЕВАЖА́ТИ, ОБИЖА́ТИрозм.,ЗОБИДЖА́ТИ[ЗОБИЖА́ТИ]розм.,УДАРЯ́ТИ[ВДАРЯ́ТИ]із сл. самолюбство, КУСА́ТИрозм.,КУСА́ТИСЯрозм.,КРИ́ВДИТИрідше,УЩЕМЛЯ́ТИ[ВЩЕМЛЯ́ТИ]рідше. - Док.: обра́зити, ура́зити[вра́зити], зачепи́ти, знева́жити, оби́дити, зоби́дити, уда́рити[вда́рити], укуси́ти[вкуси́ти], скри́вдити, ущеми́ти[вщеми́ти]. Грубий тон і роздратовання о. Василя ображали Раїсу (М. Коцюбинський); Гордій сердився за яку дурницю, її ображувало це (Б. Грінченко); [Олекса:] Злодій! Юда!Іди геть, не тривож гірш мого серця!! [Сербин:] Панове!Ви чуєте, як він уража мене!! (С. Васильченко); Бувало, що той Павло похмурий такий сидить, а то й словом її гірким зачепить - вона терпеливодушна, ясна та весела (Марко Вовчок); Жаль - недостойне почуття, вона зневажає того, кого ми жаліємо (Ю. Яновський); Іван також вмішався до бесіди. Він Коропові викав; взагалі нікого не обижав, але вмів чемними словами заїхати в самі печінки (Лесь Мартович); Гляди мені [Чіпко]: тільки будеш мене зобиджати, то я тебе покину... (Панас Мирний); - Так ви гадаєте, що вона жінка свята? - з масною усмішкою кусає його Погиба (М. Стельмах); [Тетяна:] Ти кривдиш мене, служивий. Правда,.. заставши мене одну з паничем і ввечері, вільно тобі помислити всяково (І. Котляревський); Так мене ущемив [батько], що й хата мені ненавидна стала (Ганна Барвінок).
I. ОСВІТИ́ТИ (зробити видним, освітленим кого-, що-небудь, наповнити світлом щось - про джерело світла, світло), ОСВІТЛИ́ТИ, ОПРОМІ́НИТИ, ПРОСВІТИ́ТИ, ВИ́СВІТИТИ, ВИ́СВІТЛИТИ, РОЗСВІТИ́ТИ, ПРОСВІТЛИ́ТИ, УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]підсил., ОСЯ́ЯТИ[ОСЯ́ТИпідсил. рідше], ОСІЯ́ТИпідсил. уроч., ОЗОРИ́ТИпоет., ОСВІНУ́ТИдіал.,РОЗ’ЯСНИ́ТИдіал.; РОЗІТНУ́ТИ, РОЗСІКТИ́ (раптово або вузькою смугою). - Недок.: осві́тлювати, осві́чувати, освітля́тирідшепросві́тлювати, опромі́нювати, просві́чувати, висві́чувати, висві́тлювати, розсві́чувати, осява́ти, ося́ювати, ударя́ти[вдаря́ти], озо́рювати, роз’ясня́ти[роз’я́снювати], розтина́ти, розсіка́ти. Чиркнув [солдат] сірником, закурив і освітив вогником обличчя Бондаренка (А. Головко); Повівши ліхтариком по палубі, я освітлив лише порожнє місце (Ю. Яновський); Синій місяць химерною грою опромінив узор на вікні (В. Сосюра); Ой, да світи, місяць,.. Ой, та просвіти ж ти Милому дорогу (пісня); Ліхтариком.. Труда висвітлила спочатку важкі черевики (І. Ле); [Путята:] ..Скрипка горить на те, щоб розсвітити темряву, а пожежа на те, щоб знівечити людське добро (Юліан Опільський); Уже не раз пожежа просвітляла Повитий таїною небосхил (Л. Первомайський); Зійшов місяць і вдарив ясним промінням по білих хатах (Марко Вовчок); Парк осяяло сонце (В. Гжицький); Огонь осіяв сіни і - диво... перед Чіпкою стояла Галя! (Панас Мирний); Палай, наше вогнище, тепле і рідне..! Ти всюди нам світиш, ти всюди нам видне, Озорюєш нам ти дороги у світ! (В. Бичко); Воно [сонце] осяло й зогріло землю (В. Самійленко); Грім розлігся, залунав, Освінула блискавиця Темінь дику (М. Старицький); Збоку крізь двері світло роз’яснювало середину стодоли (Лесь Мартович); Невдовзі прожектори розітнули темряву в кількох місцях (О. Гончар); І враз каганець тьму горища розсік (І. Нехода).

Словник фразеологізмів

кров ударя́є (бу́хає) / уда́рила (забу́хала) в го́лову (до голови́) кому і без додатка. Хто-небудь перебуває в стані сильного хвилювання, збудження і т. ін. Кров бухала йому до голови, як морська хвиля (М. Коцюбинський); Петро Федорович устав; кров ударила в голову; потемніло в очах (Панас Мирний); Отемнений кінь, спотикаючись, ніс його далі та й далі. І кров уже вдарила в голову (О. Ільченко).

кров ударя́є (бу́хає) / уда́рила (забу́хала) в го́лову (до голови́) кому і без додатка. Хто-небудь перебуває в стані сильного хвилювання, збудження і т. ін. Кров бухала йому до голови, як морська хвиля (М. Коцюбинський); Петро Федорович устав; кров ударила в голову; потемніло в очах (Панас Мирний); Отемнений кінь, спотикаючись, ніс його далі та й далі. І кров уже вдарила в голову (О. Ільченко).

уда́рити / ударя́ти в го́лову кому і без додатка. 1. безос. Хто-небудь подумав про щось, додумався до чогось. “А що, як розприндиться наша киця?” — зразу ударило .. [Мар’ї] в голову (Панас Мирний); Нащо він приїхав сюди? В яку чорну хвилину вдарило йому в голову — провідати батька? (О. Гончар).

2. Призвести до сп’яніння; сп’янити. Випив [Чіпка] з півкварти [горілки] й не чув, щоб хоч запекла або вдарила в голову… (Панас Мирний); Вино розбирає, вдаряє в голову, на очі навертаються сльози (В. Гжицький).

уда́рити (ки́нути) / ударя́ти (ки́дати) ли́хом об зе́млю. Забувати біду, горе; не журитися, не втрачати надії на краще. [Виборний:] Викинь [Наталко] лиш дур з голови; удар лихом об землю,— мовчи та диш! (І. Котляревський); Удар лихом об землю, покажи їм, як матроси викидають яблучко… (В. Кучер); Кинь лихом об землю! Якого ката слиниш! (П. Гулак-Артемовський). би́ти ли́хом об зе́млю. — Не плач, Одарко, Бий лихом об землю (М. Стельмах).

хміль б’є (ударя́є) / уда́рив у го́лову кому і без додатка. Хто-небудь починає п’яніти. Випили по чарці, по другій, по третій. Хміль ударив в голову (Панас Мирний); Щоб зігрітися, взяв [майор] склянку гарячого чаю, долив його ромом і одразу перехилив його у горло. Життєдайне тепло розплилося по тілу. Хміль знову вдарив в голову (З. Тулуб); І напився дід Хлипавка, як давно уже не напивався. Вдарив у голову хміль… Ухопив важкий грушевий кийок, рушив визволяти Василя (А. Дімаров).