ударити 1

-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив уда́рити
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   уда́рмо
2 особа уда́р уда́рте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа уда́рю уда́римо, уда́рим
2 особа уда́риш уда́рите
3 особа уда́рить уда́рять
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. уда́рив уда́рили
жін.р. уда́рила
сер.р. уда́рило
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
уда́рений
Безособова форма
уда́рено
Дієприслівник
уда́ривши

Словник синонімів

БИ́ТИпо чому, об що, у що і без додатка (стукаючи, робити удари по чому-небудь, об що-небудь), ГАМСЕ́ЛИТИпідсил. розм.,ГАТИ́ТИпідсил. розм.,ГЕ́ПАТИпідсил. розм.,ГИЛИ́ТИпідсил. розм.,ГРІ́ТИпо чому, об що, у що, підсил. розм.,ДУБА́СИТИпідсил. розм.,КРЕСА́ТИпідсил. розм.,МОЛОТИ́ТИпо чому, об що, у що, підсил. розм.,МОСТИ́ТИпідсил. розм.,ПРА́ТИпідсил. розм.,САДИ́ТИпідсил. розм.;УДАРЯ́ТИ[ВДАРЯ́ТИ] (про окремі удари); БА́ЦАТИрозм. (ударяти з різким коротким звуком). Тимофій бере долото, злегка сокирою б’є по ньому - робить зарубку (М. Стельмах); Він знову згадав за молоток і, відвернувшись, якось аж люто почав гамселити по цвяхах (О. Гончар); Він підхопився на ноги і став гатить підбором в те місце, де стояла щука, аж доки під чоботом не хрокнула вода (Григір Тютюнник); Понеслася журлива пісня; і вголос їй дружкова шабля гепає в стелю раз, удруге і втретє (Панас Мирний); Ті, що сиділи у перших рядах, не тільки аплодували, а й гріли чобітьми в підлогу (В. Кучер); Крешуть коні кригу копитами (М. Терещенко); Рязанов над силу молотив колотушкою по дзеркальних вічках контейнера (В. Логвиненко); Коні.., глухо ржучи самим черевом, в землю мостили копитом (П. Тичина); Перемо так ціпами, що, мабуть, аж на край села чутно (Панас Мирний); Десятки кулаків садять, б’ють у двері, закладені зовні, як прогоничем, товстим ломом (О. Гончар); Могутнім хвостом ударяв [кит] пароплав по боках і ховався в воду (М. Трублаїні). - Пор. 1. сту́кати, 1. уда́рити.
БИ́ТИкого (завдавати ударів, побоїв кому-небудь), ПОБИВА́ТИрозм. рідше,МІ́РЯТИкого, перев. чим, розм.,ПИСА́ТИперев. у що, по чому, розм.,ПО́ШТУВАТИкого, перев. чим, розм.,ПРИГОЩА́ТИ[ПРИГО́ЩУВАТИ]кого, перев. чим, розм.,ЧАСТУВА́ТИкого, перев. чим, розм.,ТЯ́ТИ[ТНУ́ТИ]рідше,ТРІ́СКАТИкого, перев. по чому або у що, чим, розм.,ГАМСЕ́ЛИТИпідсил. розм.,ГАТИ́ТИпідсил. розм.,ГЕ́ПАТИпідсил. розм.,ГИЛИ́ТИпідсил. розм.,ГОЛО́МШИТИпідсил. розм.,ГРІ́ТИ підсил. розм.,ДАВА́ТИкому, перев. у що, по чому, підсил. розм.,ДУБА́СИТИпідсил. розм.,ДУ́ТИпідсил. розм.,ДУХОПЕ́ЛИТИпідсил. розм.,КОЛОШМА́ТИТИпідсил. розм.,КРЕСА́ТИпідсил. розм.,КРОПИ́ТИпідсил. розм.,ЛОКШИ́ТИпідсил. розм.,ЛУПИ́ТИпідсил. розм.,ЛУПЦЮВА́ТИпідсил. розм.,ЛУШПА́РИТИпідсил. розм.,ЛУЩИ́ТИпідсил. розм.,МАНІ́ЖИТИпідсил. розм.,МІСИ́ТИпідсил. розм.,МОЛОТИ́ТИпідсил. розм.,МОСТИ́ТИпідсил. розм.,МОТЛОШИ́ТИпідсил. розм.,НАКЛАДА́ТИкому, підсил.розм.,ПЕРІ́ЩИТИпідсил. розм.,ПОЛОСКА́ТИперев. чим, підсил. розм.,ПОТЯГА́ТИ[ПОТЯ́ГУВАТИ]перев. чим, підсил. розм.,ПРА́ТИперев. чим. підсил. розм.,РЕПІ́ЖИТИпідсил. розм.,ПІ́ЖИТИ підсил. розм.,рідше,САДИ́ТИперев. чим, підсил. розм.,СТРИ́ГТИкого, перев. чим, по чому, підсил. розм.,ТІ́ПАТИпідсил. розм.,ТЛУМИ́ТИпідсил. розм.,ТОВКМА́ЧИТИпідсил. розм.,ТОВКТИ́підсил. розм.,ТОЛОЧИ́ТИпідсил. розм.,ТРОЩИ́ТИпідсил. розм.,ЧЕСА́ТИперев. чим, підсил. розм.,ЧОВПТИ́підсил. розм.,ЧУ́ХРАТИпідсил. розм.,ШКВА́РИТИперев. чим, підсил. розм.,ШМАТУВА́ТИпідсил. розм.,ШПА́РИТИперев. чим,підсил. розм.,МО́РСКАТИпідсил. розм.,рідко, БА́НИТИпідсил. діал.,ВАЛИ́ТИпідсил.діал., МОЛОСУВА́ТИпідсил. діал.,ПРАСУВА́ТИпідсил. діал.; ОБКЛАДА́ТИрозм., ОКЛАДА́ТИрозм. (кого, перев. чим - бити кругом, по всій поверхні); СИ́ПАТИкому, перев. що, розм. (часто); ПІДДАВА́ТИчим, розм. (звичайно знизу вгору); ВІДВА́ЖУВАТИкому, що або чим, розм.,ЗАТО́ПЛЮВАТИкому, в що, підсил. вульг.,ОГРІВА́ТИкого, перев. чим, підсил. розм.,ОПЕРІ́ЗУВАТИкого, перев. чим, підсил. розм.,ОПЕРІ́ЩУВАТИкого, перев. чим, підсил., розм.,ЗАЦІ́ДЖУВАТИкому в що, підсил. вульг. (про окремі удари); КУЛА́ЧИТИрозм. (бити кулаком, кулаками); СТУСУВА́ТИрозм., ТАСУВА́ТИрозм., ТУ́ЗАТИ[ТУСА́ТИ]розм. (бити, штовхаючи чим-небудь - звичайно кулаком або ногою); ЧУ́БИТИрозм. (бити, хапаючи за чуба, волосся, а також бити взагалі); ВИТЯГА́ТИ[ВИТЯ́ГУВАТИ]розм. (чим - протягуючи по тілу); ШЛЬО́ПАТИрозм. (злегка бити рукою, долонею, перев. дітей); ПОЛОСУВА́ТИрозм. (залишаючи сліди, рубці у вигляді смуг); ГУЛЯ́ТИпо кому-чому, підсил. розм. (про знаряддя побоїв). Вибачайте, що не вивчив, Бо й мене хоч били, Добре били, а багато Дечому навчили!! (Т. Шевченко); Узяв батько сина побивати, взяла мати тяжко дорікати (В. Стефаник); Андрій міряв лозиною то одного, то другого (С. Васильченко); Кричить [ісправник], біга, мов несамовитий. Яременка в пику пише (Т. Шевченко); - Досить мені, що старший десь воює, а батька старого тут нагаями поштують! (І. Цюпа); Іванка вже не раз частували стусанами під боки, та він не ображався і не лаявся (А. Хижняк); Іван тяв перший, просто в чоло (М. Коцюбинський); Вона не тріскала доньку ложкою по лобі.., а сумирно зітхала (М. Стельмах); - Разом тих панів мостивих, добрим гуртом будете так сильно лупцювати, так дуже духопелити... - Гамселити, - підказав Покиван. - Товкмачити, - підказали з юрби. - Дубасити! - Гріти! Періщити! - Гатити! Молотити! Дубцювати! - Хворостити! Хвоїти! Шпарити! Чухрати! - Окладати! Банити! Пужити! Шмагати! - Трощити! - Гепати! Гилити! Голомшити! Кулачити! Маніжити! Локшити! Потрошити! (О. Ільченко); Павло Гречаний, у подертій сорочці і з розбитою бровою, гатив розкуркулених направо й наліво (Григорій Тютюнник); - Давайте всім і в ніс і в уси (І. Котляревський); Вони налітали один на одного, одскакували, падали, вертілися по землі, схоплювались і знову дубасили один одного (Г. Коцюба); - Плітьми мене, шельму, дути! Козацькими нагаями пороти!.. - скрикнув Довбня (Панас Мирний); [Андрій:] То ж хулігани! Обізлилися на Арсена, а підстерегли мене і... давай колошматить. Ледве вирвався! (З. Мороз); Батько зняв із себе пояса, склав його вдвоє і - стій і дивися - кропив Мефодя (Б. Харчук); Як назбігалося людей!.. Давай локшити вовка (О. Іваненко); Голова й десяцький перелякались... Вони думали, що з-під мосту вискакують дідьки та луплять їх по спині (І. Нечуй-Левицький); - Добре, синку. Отак лупцюй кожного, як мене колотив (О. Довженко); А малеча-хлопці, ті жаб на березі ще лушпарили (А. Головко); Вони [борці] попускалися один одного і розпирслися по кутах, але капрал не переставав лущити їх держаком, куди тільки міг засягнути (І. Франко); Часто й густо батько його маніжив за це (Панас Мирний); А дрібнота Уже за порогом як кинеться по улицях, Та й давай місити Недобитків православних, А ті голосити (Т. Шевченко); [Гаврило:] Братія запорозька, хто з вас не пропивав у житті своєму штанів і сорочок, нехай той бере кия і починає мене, грішного, молотити (О. Корнійчук); Ох же ж і мостили їх [панів]! Ой, по тім’ю стукали! На наших гвинтівочках чукикали, чукали (П. Тичина); Витарабанившися [вилізши] на Сука, толочив [Лемко] його ногами, як баба капусту в бочці або жвавий парубок сіно на оборозі, мотлошив бідака (С. Ковалів); Демонстранти змішались і тікали. Їх наздоганяли, накладали в потилицю, накручували вуха (Ю. Смолич); Не добігши одне до одного, вони [півні] злітають угору, ..відчайдушно періщать один одного розчепіреними крильми (Є. Гуцало); Хлопець зривається бігти до корів, за ним конем економ, полоще його нагаєм (С. Васильченко); Потягає [вартовий] його кілька разів тройчаткою, той хрипить, заціпивши зуби (Леся Українка); На його руках, плечах і ногах сиділи три сильні драби, а два інші прали канчуками (І. Франко); Ауер налетів на нього і почав чесати шомполом вздовж і впоперек. Пальоха вигинався, ховав голову, нахилявся вперед. А Ауер товк його ногами, чимдуж репіжив, поки припер до стіни (А. Хижняк); Колісник гукав.., аж вікна бряжчали, за що його кума раз по раз садила кулаком у спину (Панас Мирний); Він був страшніший од сержанта, Бо всіх за все по спині стриг (І. Котляревський); - А Мартина торік не тіпав на леваді той паршивий Комлик? Спасибі, люди розборонили, а то на місці поклав би... (Г. Коска); - Серце б’ється, живий, - відповів перший. - Видно, гадюки ті ногами його товкли: весь одяг і обличчя в піску (Ю. Шовкопляс); Хазяйка видалась мені справжнісінькою відьмою. Щоранку вона трощить дітей чим попало (П. Колесник); Човпуть його, мов дурного (Номис); Хомиха кожен день свого Хому чухрала (Л. Боровиковський); Ядзя лежала на землі, а верх неї Катруся і зі всіх боків обкладала її кулаками (Н. Кобринська); - Жерти так умієте? - і шпурляла [мачуха] якоюсь ломакою услід за чоловіком, а пасербиці сипала запотиличниками (Г. Хоткевич); Корж методично відважував йому замашні стусани (З. Тулуб); Юра розмахується і з усієї сили затоплює Васюті в пику так, що Васюта падає (Ю. Смолич); Старий, побачивши Свирида і сина, мовчки стає проти них, мовчки підіймає палицю і огріває нею Тимофія по плечі (М. Стельмах); Вхопили того бурсака за патли, виволокли з кадовба, давай його.. стусувать (О. Стороженко); Жандарми кинулись гуртом на матроса. Вони схопили його, .. почали тасувати кулаками й ногами (О. Досвітній); Добре зодягнений воєводський дозорець.. ногами тусав якусь дівчину (І. Ле); - Ми Галю від того шибеника [Василя] одняли. Надушив її та й чубить (Панас Мирний); Козак.. бере в руки кий і витягає ним по плечах свого ж товариша, коли він чим завинив (П. Панч); Він не чув, як по спині гуляв З усіх сил володарський канчук (П. Грабовський). - Пор. 1. поби́ти, 2. уда́рити, 1. шмага́ти, 1. штовха́ти.
БИ́ТИ (особ. і безос. - з особливою силою діяти на органи чуття людини; про запах, світло, звук і т. ін. - проникати, долинати куди-небудь), УДАРЯ́ТИ[ВДАРЯ́ТИ], ШИБА́ТИрозм. - Док.: уда́рити[вда́рити], шибну́ти. В вікна б’є проміння злива, і каштани шлють привіт (В. Сосюра). Кожен струс [машини] боляче відгукувався в пораненій нозі, біль гостро ударяв у мозок (С. Голованівський); Крізь голубий морозяний туман Трави посохлої ударив запах милий (М. Рильський); Ждуть вони, ждуть ті дівчата - не кличуть до комнат [кімнат]: хоч би швидше кликали, то не так би в голову шибало (Ганна Барвінок).
БИ́ТИСЯ (торкатися чого-небудь, стикатися з чимось тощо, налітаючи з розгону, опускаючись із силою і т. ін.); УДАРЯ́ТИСЯ[ВДАРЯ́ТИСЯ], УДАРЯ́ТИ[ВДАРЯ́ТИ]у що, об що (підкреслюється роздільність дії); СТУ́КАТИСЯ (перев. зі стуком); ТОВКТИ́СЯрозм. (часто, дрібно битися). - Док.: уда́ритися[вда́ритися], уда́рити[вда́рити], сту́кнутися. В шибку билась здорова муха (М. Коцюбинський); От величезний камінь при березі. Ударяючися об нього, вона викрутила дно, і там тепер глибоко (Г. Хоткевич); Лопасті [корабля] люто вдаряли об воду, і білясті вали крутилися в зеленій глибині (О. Досвітній); Трясуться колеса, товчуться об твердий клінкер (Ю. Збанацький).
ВИРИВА́ТИСЯ (прориваючись, виходити назовні, раптово з’являтися де-небудь), ДОБУВА́ТИСЯ, ЖБУ́ХАТИрозм.; БИ́ТИ, БИ́ТИСЯ, ФОНТАНУВА́ТИ, УДАРЯ́ТИ[ВДАРЯ́ТИ] (про воду, нафту, газ і т. ін.); БУ́ХАТИ (вириватися густою масою). - Док.: ви́рватися, добу́тися, жбу́хнути, уда́рити[вда́рити]. Червоне полум’я виривалось із чорних челюстей (М. Коцюбинський); З кратера вирвалися гази; На вершку був отвір, крізь який клубами добувається дим (Юліан Опільський); Тут огонь жбухає, як із пекла (І. Франко); Коли він прибіг, захеканий, до свердловини, побачив, що з товстої труби могутнім чорним струмом б’є нафта (І. Цюпа); Б’ється глибоке джерельце - чисте, як материні сльози (І. Муратов); Неподалік Ужгорода просто з-під землі фонтанує гаряча мінеральна вода (з газети); Буха од коней пара, біжать кудись люди, а мороз креше (М. Коцюбинський).
ВЛУ́ЧИТИ[УЛУ́ЧИТИ] (про людину - кидаючи щось або стріляючи, потрапляти в ціль; про стрілу, кулю і т. ін. - досягати цілі), ВЦІ́ЛИТИ[УЦІ́ЛИТИ], ПОЦІ́ЛИТИ, УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ], ПОТРА́ПИТИ, ПОПА́СТИ, ЛУ́ЧИТИрозм.,ВГАТИ́ТИ[УГАТИ́ТИ]розм.,ВСАДИ́ТИ[УСАДИ́ТИ]розм.,ТРА́ФИТИдіал.,ТРА́ПИТИдіал. - Недок.: влуча́ти[улуча́ти], вціля́ти[уціля́ти], поціля́ти, ударя́ти[вдаря́ти], потрапля́ти, попада́ти, вга́чувати[уга́чувати], вса́джувати[уса́джувати], трафля́ти, трапля́ти. Це все були хлопці, які несхибно влучали із своїх рушниць у райок (М. Трублаїні); Брянський звичним оком професіонала одразу визначав, куди влучали міни (О. Гончар); Вартовий уже поцілив цю триногу тварину (О. Досвітній); На щастя, бомба не потрапила в рейки і колію можна було відремонтувати (Д. Ткач); Євгешка згадав, що блискавиця найчастіше ударяє в рухливі речі (О. Донченко); Юнак з того робочого поріддя, Що цілить добре й лучить наповал (М. Бажан); Сеня, вийнявши наган з кобури, не цілячись, з того місця, де стояв, вгатив три кулі в центральний кружок (Ф. Бурлака); Вона всадила під лівий край каменя ще дві кулі (В. Кучер); То кулі.. все трафляли, подзьобали спину, як ворони (Ю. Яновський); Цей удар трапив у саму точку (І. Франко).
ВРАЖА́ТИ[УРАЖА́ТИ] (викликати якесь надзвичайно сильне почуття, враження), ПРИГОЛО́МШУВАТИ, ПОТРЯСА́ТИ, ОСЛІ́ПЛЮВАТИ, ОСЛІПЛЯ́ТИ, УДАРЯ́ТИ[ВДАРЯ́ТИ], ОШЕЛЕ́ШУВАТИрозм.,РАЗИ́ТИдіал. - Док.: вра́зи́ти[ура́зи́ти], приголо́мшити, потрясти́, осліпи́ти, уда́рити[вда́рити], ошеле́шити. І раніше, двадцять років тому, усіх вражала краса цієї дівчини (О. Іваненко); Все зводилось [у театрі Суходольського] насамперед до того, щоб безперестану і чим завгодно розважати, приголомшувати глядача (з журналу); Я - артист і скоро буду своїм талантом зворушувати і потрясати публіку (В. Собко); Цей здогад аж вдарив Майбороду (Ю. Смолич); Вона ніби чекала, щоб ошелешити його новою несподіванкою (Ю. Бедзик); Але найгірше разив його спів отих робочих людей (І. Франко).
ДЗВОНИ́ТИ (викликати звуки, ударяючи в дзвін, калатаючи дзвінком тощо; видавати дзвін); БО́ВКАТИрозм., БЕ́ВКАТИрозм., БЕ́МКАТИрозм., БА́МКАТИрозм., БО́МКАТИрозм.рідше,БАЛА́МКАТИдіал. (перев. про великий дзвін); ДЗЕЛЕ́НЬКАТИ, ТЕЛЕ́НЬКАТИрозм., ТЕ́НЬКАТИрозм. (перев. про дзвоник); КАЛАТА́ТИ, БИ́ТИ (перев. сигналізувати дзвоном про щось); ВИДЗВО́НЮВАТИ (старанно або раз у раз). - Док.: продзвони́ти, пробо́вкати, бо́вкнути, пробе́вкати, бе́вкнути, пробе́мкати, бе́мкнути, проба́мкати, ба́мкнути, пробо́мкати, бо́мкнути, пробала́мкати, дзеле́нькнути, теле́нькнути, те́нькнути, прокалата́ти, калатну́ти, проби́ти, уда́рити[вда́рити]. Бовкає дзвін. Дзвонить старий попик (О. Довженко); За стіною в їдальні почав дзвонити годинник (А. Головко); Дзвін сумно бевкав на ґвалт (І. Нечуй-Левицький); Настобісіло їй літувати в степу, кухарювати, бемкати в рейку (М. Рудь); На дзвіниці бамкнув тривожно дзвін (Мирослав Ірчан); На дзвіниці.. монотонно баламкав одинокий дзвін (В. Гжицький); Дзвоник земської пошти, якою я їхав, дзеленькав монотонно (М. Коцюбинський); Дрібно теленькали дзвони найменші (О. Ільченко); На монастирській дзвіниці тенькали жалобні дзвони (І. Микитенко); Він, Василько, калатав у дзвони, коли вода прорвала греблю (О. Донченко); Дзвоник калатав собі на подвір’ї, скликаючи нас, але ми його не чули (М. Чабанівський); Бубни б’ють, і хитається в танку Індіанський убогий вігвам (А. Малишко); Видзвонювала гітара надривно й сумно (П. Кочура).
ЛУНА́ТИ (про звуки - поширюватися в просторі, ставати чутним), ЛИ́НУТИпоет.,ЛЕТІ́ТИ, ЛИ́ТИСЯ, НЕСТИ́СЯ, ПІДНО́СИТИСЯ, ТЕКТИ́, ІТИ́[ЙТИ́], ПЛИСТИ́, ПЛИВТИ́, ПЛИ́НУТИ, УДАРЯ́ТИ[ВДАРЯ́ТИ]підсил.,РОЗРИВА́ТИСЯпідсил.,РОЗТИНА́ТИСЯпідсил.,ВИРИВА́ТИСЯ, ПІДІЙМА́ТИСЯ[ПІДНІМА́ТИСЯ] (перев. зі сл. голос, гомін, спів і т. ін.); РОЗНО́СИТИСЯ, ПРОНО́СИТИСЯтільки 3 ос. (миттю розноситися), ЛІТА́ТИ, РОЗТІКА́ТИСЯ, РОЗХО́ДИТИСЯ[РОЗІХО́ДИТИСЯрідко], РОЗЛЯГА́ТИСЯ, РОЗСТЕЛЯ́ТИСЯ, РОЗСТЕ́ЛЮВАТИСЯ, РОЗКО́ЧУВАТИСЯ, РОЗДАВА́ТИСЯрідше,РОЗПОЛО́НЮВАТИСЯрідше (в різні боки); РОКОТА́ТИ[РОКОТІ́ТИрідко] (про рокітливі звуки); ПРОРІ́ЗУВАТИ, ПРОРІЗА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОТИНА́ТИ (несподівано різко лунати, порушуючи тишу); ПРОРИВА́ТИСЯ (долаючи шумовий бар’єр, ставати чутним);ПРОБІГА́ТИ, ПРОКО́ЧУВАТИСЯ (раптово виникаючи, поширюватися); РОЗЛУ́НЮВАТИ (поширюватися луною); ПА́ДАТИрозм. (перев. про різкі, уривчасті звуки). - Док.: пролуна́ти, поли́нути, полеті́ти, поли́тися, понести́ся, піднести́ся, потекти́, піти́, поплисти́, попливти́, уда́рити[вда́рити], розірва́тися, розітну́тися, ви́рватися, підійня́тися[підня́тися], рознести́ся, пронести́ся, розтекти́ся, розійти́ся, розлягти́ся, розстели́тися, розкоти́тися, розда́тися, розполони́тися, прорі́зати, прониза́ти, протну́ти, протя́ти, проляща́ти, прорва́тися, пробі́гти, прокоти́тися, упа́сти[впа́сти]. Пісня лунала широко і бурхливо, якмолода повінь (О. Гуреїв); Лине пісня в гаю солов’їна (В. Сосюра); Летів - розлягався той [батьків] вигук аж у край на Ланове, на Ставище (Є. Кротевич); Не хотілося їй зараз нічого, крім одного, - щоб пісня не кінчалась ніколи, щоб лилася й лилася отак, як вічна молодість, як її невгасиме перше кохання... (О. Гончар); Звуки дзвінків на хребті коня неслись далеко в глуху глибінь лісу й там десь ніби губились (О. Кобилянська); За місто, за села, за труд стариків Весільний, веселий підноситься спів (П. Усенко); І пісня текла, мов дзюрчання ключа (В. Бичко); Регочеться мій друг, і луна йде коридорами, як у лісі (Ю. Яновський); Мелодія пливла над сонними дахами, і дивно було чути її цієї темної ночі (О. Донченко); Хвильки звуків пливуть у дзвінкій тиші долини (С. Чорнобривець); Пісня розлягається. Всі люди збираються в одну купу і зазирають за кон, звідкіля плине пісня (І. Карпенко-Карий); От вдаряє акорд.., зразу стає спокійно і затишно (Ю. Смолич); За плечима у юрми билось і розривалось голосіння Маланки та плач жіночий (М. Коцюбинський); З того часу двічі на день над глибокою балкою розтинався голосний шкільний дзвоник (В. Кучер); З самого глибу душі виривається пісня і так любо ллється, так виливається поволі (Панас Мирний); І мідний роздільний дзвін розноситься вгорі, відраховуючи секунди, надаючи їм незвичайної ваги і значимості (Ю. Яновський); Нестямний крик пронісся над пасікою і помчався у ліс (Панас Мирний); Долинами пісня літає (Ю. Яновський); А з дверей троїцької церкви.. розтікався прекрасний християнський спів (М. Стельмах); То не срібний дзвоник дзвонить, то її [Галі] голос розходиться по двору (Панас Мирний); Розлягаються тії хори по хуторі і линуть далеко-далеко, в степ розлогий, перебивають один другого, то спільно лунають (Леся Українка); Чужим, далеким смутком розстелявся голос, тремтів невідомими сльозами-іскрами (С. Васильченко); О шостій годині, з першими вибухами в скелях, що гучною луною розкочувались по околицях, він ішов до котлована (Г. Коцюба); Щось важке упало, стукнуло - роздалася луна навкруги... (Панас Мирний); Пісня лине від серця .. Мов весняна ріка, розполонилися голоси (К. Гордієнко); На млинах вода шумить, стогне, рокоче... (Панас Мирний); Глядів [Борис] на бистро пливучу чисту воду, що стиха рокотіла, б’ючись об каміння (І. Франко); Час од часу тишу ночі прорізував хрускіт крижин, що ламалися на залізних хребтах передмостових "сторожів" (А. Шиян); Раптом ясний ранок пронизав дитячий розпачливий, обурений лемент (С. Васильченко); Ніч протинають залпи, крики... (В. Сосюра); Чистий дівочий сопрано, мов золотою ниткою, прорізав оксамитно чорну тишу (Дніпрова Чайка); Раптом крізь шум заводу проривається зойк (І. Микитенко); Грім пробігає над головами юнаків, блискавки яскравішають (В. Бабляк); Наче й тихі стояли дуби та клени і ясени, а все ж над лісом прокочувався таємничий, лякаючий шепіт (А. Шиян); Вийде, бувало, хтось із хати у літню чи в осінню ніч і чує, як далеко-далеко в полі пісня розлунює... (С. Олійник); З туману, як з хмари, плив голос і падав між люди (М. Коцюбинський); Дзвони несподівано впали (М. Коцюбинський). - Пор. доно́ситися.
I. НАПА́СТИна кого-що (учинити збройний напад); НАГРЯ́НУТИперев. без додатка,НАЛЕТІ́ТИ, НАСКО́ЧИТИ, УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]перев. док., по кому-чому, на кого-що, а також без додатка (раптово й стрімко); ОБРУ́ШИТИСЯ, НАВАЛИ́ТИСЯрозм. (навально й несподівано); ОБСІ́СТИкого, що (з усіх боків); НАБІ́ГТИперев. недок. (учинити набіг). - Недок.: напада́ти, наліта́ти, наска́кувати, ударя́ти[вдаря́ти], обру́шуватися, нава́люватися, обсіда́ти, набіга́ти. Незабаром махновці напали на великий продзагін червоноармійців (Т. Масенко); Аж тут нагрянули австріяки й німці (Є. Кравченко); Був у Києві князь переяславський Добислав, скаржився, що налітають і налітають печеніги на його землю (С. Скляренко); - Банда наскочила! - гукнув вінта, схопивши кулемет, хутко потяг йогодо порога (О. Донченко); Ударили втретє- і знову поля Всі трупом шотландським укриті (Леся Українка); Коли автомашини увійшли в глибину лісу, партизани всією силою обрушились на карателів (М. Стельмах); - Навалився на нашу ділянку цілий полк моторизованої піхоти, танки, міномети (І. Цюпа); Обсіли Кукубенка вороги. Сам Тарас.. кинувся на виручку (О. Довженко); Бо тоді, бачте, набігала на Вкраїну усяка невіра - турки, татари (Марко Вовчок). - Пор. 1. наки́нутися.
ОБРАЖА́ТИ[ОБРА́ЖУВАТИрідше] (завдавати образи, зневажливим висловленням, поведінкою викликати у кого-небудь почуття гіркоти, досади), УРАЖА́ТИ[ВРАЖА́ТИ], ЗАЧІПА́ТИ, ЗНЕВАЖА́ТИ, ОБИЖА́ТИрозм.,ЗОБИДЖА́ТИ[ЗОБИЖА́ТИ]розм.,УДАРЯ́ТИ[ВДАРЯ́ТИ]із сл. самолюбство, КУСА́ТИрозм.,КУСА́ТИСЯрозм.,КРИ́ВДИТИрідше,УЩЕМЛЯ́ТИ[ВЩЕМЛЯ́ТИ]рідше. - Док.: обра́зити, ура́зити[вра́зити], зачепи́ти, знева́жити, оби́дити, зоби́дити, уда́рити[вда́рити], укуси́ти[вкуси́ти], скри́вдити, ущеми́ти[вщеми́ти]. Грубий тон і роздратовання о. Василя ображали Раїсу (М. Коцюбинський); Гордій сердився за яку дурницю, її ображувало це (Б. Грінченко); [Олекса:] Злодій! Юда!Іди геть, не тривож гірш мого серця!! [Сербин:] Панове!Ви чуєте, як він уража мене!! (С. Васильченко); Бувало, що той Павло похмурий такий сидить, а то й словом її гірким зачепить - вона терпеливодушна, ясна та весела (Марко Вовчок); Жаль - недостойне почуття, вона зневажає того, кого ми жаліємо (Ю. Яновський); Іван також вмішався до бесіди. Він Коропові викав; взагалі нікого не обижав, але вмів чемними словами заїхати в самі печінки (Лесь Мартович); Гляди мені [Чіпко]: тільки будеш мене зобиджати, то я тебе покину... (Панас Мирний); - Так ви гадаєте, що вона жінка свята? - з масною усмішкою кусає його Погиба (М. Стельмах); [Тетяна:] Ти кривдиш мене, служивий. Правда,.. заставши мене одну з паничем і ввечері, вільно тобі помислити всяково (І. Котляревський); Так мене ущемив [батько], що й хата мені ненавидна стала (Ганна Барвінок).
I. ОСВІТИ́ТИ (зробити видним, освітленим кого-, що-небудь, наповнити світлом щось - про джерело світла, світло), ОСВІТЛИ́ТИ, ОПРОМІ́НИТИ, ПРОСВІТИ́ТИ, ВИ́СВІТИТИ, ВИ́СВІТЛИТИ, РОЗСВІТИ́ТИ, ПРОСВІТЛИ́ТИ, УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]підсил., ОСЯ́ЯТИ[ОСЯ́ТИпідсил. рідше], ОСІЯ́ТИпідсил. уроч., ОЗОРИ́ТИпоет., ОСВІНУ́ТИдіал.,РОЗ’ЯСНИ́ТИдіал.; РОЗІТНУ́ТИ, РОЗСІКТИ́ (раптово або вузькою смугою). - Недок.: осві́тлювати, осві́чувати, освітля́тирідшепросві́тлювати, опромі́нювати, просві́чувати, висві́чувати, висві́тлювати, розсві́чувати, осява́ти, ося́ювати, ударя́ти[вдаря́ти], озо́рювати, роз’ясня́ти[роз’я́снювати], розтина́ти, розсіка́ти. Чиркнув [солдат] сірником, закурив і освітив вогником обличчя Бондаренка (А. Головко); Повівши ліхтариком по палубі, я освітлив лише порожнє місце (Ю. Яновський); Синій місяць химерною грою опромінив узор на вікні (В. Сосюра); Ой, да світи, місяць,.. Ой, та просвіти ж ти Милому дорогу (пісня); Ліхтариком.. Труда висвітлила спочатку важкі черевики (І. Ле); [Путята:] ..Скрипка горить на те, щоб розсвітити темряву, а пожежа на те, щоб знівечити людське добро (Юліан Опільський); Уже не раз пожежа просвітляла Повитий таїною небосхил (Л. Первомайський); Зійшов місяць і вдарив ясним промінням по білих хатах (Марко Вовчок); Парк осяяло сонце (В. Гжицький); Огонь осіяв сіни і - диво... перед Чіпкою стояла Галя! (Панас Мирний); Палай, наше вогнище, тепле і рідне..! Ти всюди нам світиш, ти всюди нам видне, Озорюєш нам ти дороги у світ! (В. Бичко); Воно [сонце] осяло й зогріло землю (В. Самійленко); Грім розлігся, залунав, Освінула блискавиця Темінь дику (М. Старицький); Збоку крізь двері світло роз’яснювало середину стодоли (Лесь Мартович); Невдовзі прожектори розітнули темряву в кількох місцях (О. Гончар); І враз каганець тьму горища розсік (І. Нехода).
ПОБИ́ТИкого (ударами завдати болю, пошкоджень тіла), НАБИ́ТИ, ОББИ́ТИкому що, рідше, ВСИ́ПАТИкому, розм., НАСИ́ПАТИкому, розм., НАДАВА́ТИкому, розм., НАКЛА́СТИкому, розм., НАКЛЕПА́ТИкому що, розм., ВІДДУБА́СИТИрозм., НАДУБА́СИТИрозм., ВІДЛУПЦЮВА́ТИрозм., НАЛУПЦЮВА́ТИрозм., ВІДЛУПИ́ТИрозм., НАЛУПИ́ТИрозм., ПОМОРДУВА́ТИрозм., ПОГРІ́ТИрозм., НАБУ́ХАТИрозм., ВІДМОЛОТИ́ТИрозм., УМОЛОТИ́ТИ[ВМОЛОТИ́ТИ]розм., ОБМОЛОТИ́ТИрозм., ЗМОЛОТИ́ТИрозм., ОБЧУХРАТИрозм., НАКОЛОШМА́ТИТИщо кому, розм., ПОКОЛОШМА́ТИТИрозм., ВІДКОЛОШМА́ТИТИрозм., ВИ́МАНІЖИТИрозм., ПРОМАНІ́ЖИТИрозм., НАТОВКТИ́розм., НАТАСУВА́ТИрозм., ПОТАСУВА́ТИрозм., ВІДДУХОПЕ́ЛИТИрозм., НАТІПА́ТИрозм., ПОТІПА́ТИрозм., ПОТРІПА́ТИрозм., ПОПА́РИТИрозм., ВІДЖА́РИТИрозм., ВІДЛАТА́ТИрозм., ПОКРОПИ́ТИрозм., ПОБЛАГОСЛОВИ́ТИжарт., ірон., ПОШАНУВА́ТИжарт., ірон.; ПОШМАГА́ТИ, ВИ́ШМАГАТИрозм., НАШМАГА́ТИрозм., ВИ́СІКТИрозм., ВИ́ПОРОТИрозм., ВИ́ШПАРИТИрозм., ПРОХВОРОСТИ́ТИрозм. (перев. чимсь гнучким); ПОКУЛА́ЧИТИрозм. (кулаками); ПОТОВКМА́ЧИТИрозм., ПОТОВКТИ́розм., ВІДТОВКТИ́що кому, розм. (з усіх боків, пошкодивши частини тіла); ВІДХЛЯ́ПАТИрозм., ВІДШЛЬО́ПАТИрозм., НАШЛЬО́ПАТИрозм. (надавати ляпанців); ВИ́ЧУБИТИрозм. (тягаючи за чуба). Станішевського, співробітника студії,.. привівши до якоїсь штабної установи, сильно побили (О. Довженко); Як пішов же я до пана Поминатись плати, То він мене набив добре Да ще й випхав з хати (пісня); - Та цитьте, чортові сороки! - Юпитер грізно закричав: - Обом вам обіб’ю я щоки (І. Котляревський); - Ну, здер штанці, ну, всипав Соплі, скільки належало (З. Тулуб); - Вихопив з рук ту кочергу я та так їй насипав, що до нових віників пам’ятатиме (Ю. Збанацький); Видерка йшов проти волі й на знак протесту все хникав, аж Олекса пригрозив, що йому надає - тоді замовчав (Г. Хоткевич); Якби склалося до бійки, Вдвох наклали б одинцю, Хоч би й лепському бійцю! (І. Манжура); - Якби моя дочка Оленка так коверзувала, то я б їй.. так наклепала потилицю отим кошиком, що вона пам’ятала б до нових віників (І. Нечуй-Левицький); [Василь:] У рибалок тільки нічого не зачіпай, так і вони тебе не зачеплять, а підцупиш що - битимуть, доженуть і віддубасять! (М. Кропивницький); Левко косився на свою внучку, бурчав: - Будеш водитися з цим комбайнером - їй-богу, відлупцюю (І. Драч); - Кинусь на розшуки, зловлю, натовчу, налупцюю, та тільки ж биттям хіба виховаєш? (О. Гончар); - Але ж дивись ти мені, висунь носа куди не треба, одлуплю! (М. Шеремет); Побоявся [Микита] тільки, щоб панич не наздогнав та не налупив (С. Васильченко); Сьогодні сама пані так Марину помордувала, що й не впізнати (Н. Рибак); Як заверещить, заляскотить на мене.. Прийде, каже, чоловік, то добре тебе погріє (Ганна Барвінок); Набухали кулаками по спині (Словник Б. Грінченка); Відмолотив Михайло Уласа, як гороховий сніп, зо всіх боків (П. Козланюк); - Положи свою панєнку вздовж лавки, візьми два дубці, та вдвох як вмолотимо її, одразу.. шовковою і ґречною стане (М. Стельмах); Чи не обмолотити Юрка, мов сніп? Не він же перший прийшов до Христини! (М. Стельмах); Встати хоче [козак], та не може. А тут прибігли дядьки з кілками, змолотили б, як вальок глини (Григорій Тютюнник); - А може, пику їй наколошматити добре, щоб не лізла! - кілька разів думав Вовка (О. Копиленко); Двох гімназистів поколошматили так, що їх повезли додому на візниках (С. Добровольський); Як візьме [мірошник] набивачку, давай її сповідати, виманіжив добре та й пустив (збірник "Україна сміється"); Я його добре проманіжив - знатиме, як мене займати (Словник Б. Грінченка); Мене Амата ублагала і так боки натасовала, Що я Енею одказав (І. Котляревський); [Герцель:] Неси гроші, бо я тебе тут так потасую, що з тебе самого риба посиплеться!.. (І. Карпенко-Карий); - Мамо, а Сергій Кушнір з пальта мого сміявся.. Так ми з Дмитром штундиним його оддухопелили (В. Дрозд); Призвуть, було, [козаки] якого гуляку-хлопця, натіпають і скажуть: "Оце тобі "пам’ятне", щоб не забув, де бито тебе" (збірник "Легенди та перекази"); - А мені б тільки пана потіпати, я з нього душу витрясу (П. Панч); Ой ішов я з вечорниць Через перелази, Як попарить мужик ціпом Щось зо штири рази (пісня); Узяли його лакеї на стайню, та так оджарили, що ні лягти, ні сісти... (Панас Мирний); Відлатав я йому боки (Словник Б. Грінченка); [Семен:] Прикажчик хотів нас покропити різками за те, що телят упустили в шкоду (М. Кропивницький); [Савка:] Ось як піду я в хату та візьму батіг довгий, то так поблагословлю, що зразу де та й охота дінеться (С. Васильченко); - Оберігайте, шануйте пана, мов болячку, то він так вас пошанує, як мене, - поводив [Щербина] побитою спиною... (М. Стельмах); Софія хотіла обурено вигукнути, що ота "чужа дитина" пошмагала її доньку, але змовчала (А. Дімаров); Як він попоїв, чернець ізнову добре вишмагав його різками (переклад М. Лукаша); - Як вихор, налетів [Наливайко],.. щокою шашки боки й спину нашмагав (І. Ле); - Що ж це, хіба мені не вільно висікти мого хлопа, якщо він провиниться? (І. Франко); Поліцаї випороли канчуками шістдесятирічного діда Потапа і його тридцятилітню невістку (В. Козаченко); Треба йому відтовкти боки, щоб другий раз глядів лучче телята (Словник Б. Грінченка); - Хочеться задерти спідничку та нашльопати так, як вас колись, в дитинстві, мамуля шльопала (В. Гжицький); І така на себе досада мене допікає, що якби се не я, а хтось інший, то б до ладу його вичубив (Марко Вовчок). - Пор. 2. би́ти, 1. уда́рити, відшмага́ти.
ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ, МЕТНУ́ТИСЯ, МЕТНУ́ТИрідше, МАЙНУ́ТИ, ПОМЧА́ТИпідсил., ПОМЧА́ТИСЯпідсил. рідше, ПОНЕСТИ́СЯпідсил., ПОЛЕТІ́ТИпідсил., ПОЛИ́НУТИпідсил., ПОРИ́НУТИрозм., ПОГНА́ТИрозм., ПОГНА́ТИСЯрозм., ДРЕМЕНУ́ТИрозм., ЧКУРНУ́ТИрозм., ПИ́РСНУТИрозм., ПРИ́СНУТИрозм. рідше, ДМУХНУ́ТИрозм., ДУ́НУТИрозм., ПОДУ́ТИ[ПОДУ́НУТИ]розм., ЗАЛОПОТА́ТИ[ЗАЛОПОТІ́ТИ]розм., ПОЛОПОТА́ТИ[ПОЛОПОТІ́ТИ]розм., МОТНУ́ТИСЯ[МОТОНУ́ТИСЯ]розм., ПОМЕСТИ́розм., УДЖИГНУ́ТИ[ВДЖИГНУ́ТИ]розм.,ПОЧЕСА́ТИрозм., ПОКАТА́ТИрозм., УЛУПИ́ТИ[ВЛУПИ́ТИ]розм., УРІ́ЗАТИ[ВРІ́ЗАТИ]розм., ГАЙНУ́ТИрозм., ГАСОНУ́ТИрозм., ХУ́РКНУТИрозм., ШАРА́ХНУТИрозм., ШАРА́ХНУТИСЯрозм., ШАРАХОНУ́ТИрозм., ШКРЯБНУ́ТИрозм., ПРИПУСТИ́ТИрозм., ШУ́СНУТИрозм., ШМИГНУ́ТИ[ШМИГОНУ́ТИ]розм., ПОМАХА́ТИрозм., МАХНУ́ТИ[МАХОНУ́ТИ]розм., ПОШУМІ́ТИрозм., ПОЧУХРА́ТИрозм., ГАЗОНУ́ТИфам., ДРАПНУ́ТИ[ДРЯПНУ́ТИ]фам., ДРАПОНУ́ТИ[ДРЯПОНУ́ТИ]фам., УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]фам., ПІГНА́ТИдіал., ПОМКНУ́ТИдіал., ЗЛОПОТІ́ТИдіал., ПЕРХНУ́ТИдіал., ШУРНУ́ТИдіал.; ХЛИ́НУТИрозм.,ПОСИ́ПАТИСЯ розм. (масово, навально). Пан кричить: "Хутко, хутко!" Пригорнув Іван до серця Олесю востаннє та й побіг (Марко Вовчок); Охрім кинувсь до воріт, як опечений (Д. Мордовець); Нечутно з’явились черниці. Гиря до них: - Побіжіть котора та покличте Ларивона! .. Черниці метнулись обидві (М. Куліш); - Йосипе, поїдемо за жінкою? - і Яків, не дожидаючи одказу, хутко метнув з хати (Панас Мирний); Мигцем майнула [Єлька] через садки, заховалась у бур’янах на кладовищі (О. Гончар); - Я бігом помчав до її будинку (Ю. Яновський); Коли смерклося, вона тихо вийшла з дому і помчалась вулицею до найближчої трамвайної зупинки (Р. Іваничук); - Стій! Куди ти? - Я не можу балакати з комедіантами, - одрізав він і понісся коридором (Л. Яновська); Полетіла Катерина і не одяглася (Т. Шевченко); "Грицьку, кохання моє", - шепнула вона йому, щоб ніхто не чув, та й полинула до комори (Ганна Барвінок); Народ так і поринув до Ковбанишиної хати (П. Куліш); Щур спинився на часинку, подумав і, спотикаючись, погнав у переулок (С. Васильченко); Манька стрілою погналася в кухню. Убігла, аж ледве дихати може (Олена Пчілка); Вам на думку спадає шалене бажання самому дременуть на зелене поле, а потім повернуть на сошу й ударить сошею, не озираючись (Остап Вишня); Роман Петрович швиденько перетнув подвір’я і.., не заходячи до хати, чкурнув поза погрібником кудись у городи (В. Козаченко); Раптом звіявся вітер, а те стадо як пирсне, так і пропало (М. Коцюбинський); Кіт, зачувши звуки в коморі, приснув від дверей (І. Цюпа); Вдарила така страшна тривога, Що я, міцно заціпивши зуби, Натиснув на голові крисаню І дмухнув дорогою щодуху (І. Франко); Першою ускочила [Люба] в двір і залопотіла до нещодавно збудованої хатини (М. Стельмах); Їй же так хотілося швидше полопотіти босоніж по піщаній стежці (Ю. Збанацький); [Терень:] Ану, Прядочко, мотнись до канцелярії (І. Микитенко); Підскочила [Салимонія Пилипівна] з місця, .. мотонулася до мисника (Остап Вишня); Уджигнув з хати (Словник Б. Грінченка); Повернула [дівчина] круто наліво, почесала яриною (Панас Мирний); Ми швиденько перебігли греблю й покатали битим шляхом між двома окопами (І. Нечуй-Левицький); Джурило, замість кидатися на порятунок своїм, врізав подалі від страшного місця (П. Загребельний); Килина.. гайнула через підсобку надвір... (Є. Гуцало); А давай хуркнем у Сорочинці! (Словник Б. Грінченка); Люди шарахнули у двір за рядном (Панас Мирний); Бахнув постріл, а натовп з криком і з зойками зрушився й шарахонув геть (А. Головко); Юра і Ваня зірвалися і припустили щодуху вздовж вулиці (Ю. Смолич); Він швиденько шуснув протоптаною стежечкою в бур’яни (С. Васильченко); Втікач шмигнув у соняшники (Григорій Тютюнник); Шахтарі, перешіптуючись поміж собою, шмигонули в комбінат (М. Колесников); - Махнемо завтра на хутори? Всі хлопці побіжать... (М. Чабанівський); Здавалося, що Андрійко ось-ось скочить з коня і пошумить лісами на північ (Юліан Опільський); Вернувсь Мірошник наш додому, До церкви прямо почухрав (Є. Гребінка); - Ади, твій ворог, як тілько побачив, що ти наближаєшся, зараз драпнув і сховався до свойого замку (І. Франко); Драпонув [хлопчик] поза хату, тільки закурілось (А. Свидницький); Ото дряпонув! аж потилиця лиска! (Словник Б. Грінченка); Він мене вивіз за город. Вже вечоріло, встав я.. і вдарив на ліс (збірник "Народні оповідання"); Пасу вівці на дубрівці, на долину зігнав, Нагадався за дівчину, та й додому пігнав (коломийка); - Вибігли до них татуньо з палицею, а вони лиш поза хату злопотіли, як коні (І. Франко); Миколай шурнув у лози, але скоро вернув, біжучи (Г. Хоткевич); Як з прорваної раптом штучної греблі хлинула враз дітвора (С. Тудор). - Пор. 1. бі́гти.
СТРІЛЯ́ТИ (робити постріл, постріли з вогнепальної зброї), БИ́ТИ, ПАЛИ́ТИрозм.,СМАЛИ́ТИпідсил. розм.,ЛУПИ́ТИпідсил. розм.,ЧЕСА́ТИпідсил. розм., ГАТИ́ТИпідсил. розм.,ДОВБА́ТИпідсил. розм.,ДОВБТИ́підсил. розм. (уперто й методично - перев. з гармат); СТРОЧИ́ТИ, ТАТА́КАТИрозм., ТА́КАТИрозм., ТАТА́ХКАТИрозм. (з кулемета, автомата); СТУ́КАТИ (неголосно, на відстані); СТУГОНІ́ТИ (безперервно і сильно); ПОСИЛА́ТИ (із сл. куля, снаряд і т. ін.). - Док.: ви́стрелити, стре́льнути[стрі́льну́ти], уда́рити[вда́рити], ви́палити, лу́пнути, чесну́ти, чесону́ти, вгати́ти, довбну́ти, довбону́ти, пальну́ти, палахнутирозм.прострочи́ти, тата́кнути, тата́хнути, сту́кнути, посла́ти. Вдалині стріляє білими димками швидкострільна гармата крейсера (Ю. Яновський); - Як на війні було: стрілянина, з гармат же били, як барикади розбивали (А. Головко); [Кряж:] То я тоді, як смеркло, запріг коней, викликав Ганю, закутав її в бурку і - по конях..! Вискочив її батько, спустив собаку з ланцюга, схопив берданку і давай по мені смалити (М. Зарудний); Зенітки луплять, шум такий (С. Воскрекасенко); - Як почнуть артпідготовку - кожна батарея знає, по якому [доту] їй ціляти. Та по тому, а та по тому, гатитиме йому в лоба, аж поки він і не лусне! (О. Гончар); З лісу строчив без кінця кулемет (В. Сосюра). - Пор. 2. ба́хнути.
УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]у що, по чому, об що, чим (зробити удар по якомусь предмету, по чому-небудь), БА́ХНУТИрозм., БАБА́ХНУТИпідсил. розм., БЕБЕ́ХНУТИпідсил. розм., БУ́ХНУТИрозм., БА́ЦНУТИрозм., ГА́КНУТИрозм.; ГА́ХНУТИпідсил. розм., ЖА́ХНУТИпідсил. розм.,ГЕ́ПНУТИпідсил. розм., УГАТИ́ТИ[ВГАТИ́ТИ]підсил. розм., ХРЬО́ПНУТИрозм.,ХРЯ́ПНУТИрозм.,ХРЯ́СНУТИрозм.,УЖА́РИТИ[ВЖА́РИТИ] підсил. розм., ШВАРНУ́ТИрозм., ШВА́РКНУТИрозм., ШВАРКОНУ́ТИрозм., ШКВА́РКНУТИ[ШКВАРНУ́ТИ]розм. (з силою); ЛЯ́СНУТИ, ЛУ́СНУТИрозм., ДЗИ́ЗНУТИ[ДЗИ́ҐНУТИ]розм., СВИ́СНУТИрозм., ЦЮ́КНУТИрозм. (утворюючи при цьому дзвінкий, свистячий і т. ін. звук). Залізний болт з брязком ударив у віконницю (М. Коцюбинський); - З чого ж починати? - вдарив Денис по молодому дубкові сокирою (Григорій Тютюнник); Матрос вихопився і вмить опинився біля вихідних дверей. Він бахнув у них ногою - і вони тріснули надвоє (О. Досвітній); Бацне [учитель] школярською головою об дошку.. і, як грудку, викине хлопця в сіни (Д. Бедзик); Він з досади так гакнув по зубилу, що молоток зіскочив і боляче вдарив його в руку (О. Бойченко); Не було замків перед Довбушевою силою. Він гахнув усім тілом, усією вагою в двері, й вони зіскочили з петель (Г. Хоткевич); Шкода моєї шапки: як угатить [жандарм] кольбою по шапці та й розпоре (Лесь Мартович); Аркадій підвівся, витяг з кишені пачку грошей і недбало ляснув паперами об стіл (О. Копиленко); Покуштує [Валя] малини, надкусить кислу сливу і лусне нею об дерево (С. Васильченко); Куля дзизнула в камінь (П. Загребельний); Вона вскочила в Лаврінову хату, вхопила кочергу та й свиснула нею по купі горшків, що сохли на лаві (І. Нечуй-Левицький); Цюкнув [Іван Ілліч] вістрям своєї залізної палиці об підлогу (Є. Гуцало). - Пор. 1. би́ти, 2. би́ти, 1. поби́ти.
УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ]кого, по чому, в що, чим (завдати кому-небудь більшої чи меншої сили удару), БА́ХНУТИрозм., БАБА́ХНУТИрозм., БУ́ХНУТИрозм., БА́ЦНУТИрозм., БЕ́ХНУТИрозм., БЕБЕ́ХНУТИрозм., СТУ́КНУТИрозм., СТУСНУ́ТИрозм., СТУСОНУ́ТИпідсил.розм., ДЗИ́ЗНУТИ[ДЗИ́ҐНУТИ]розм., СВИ́СНУТИрозм., ВІДВА́ЖИТИрозм.,ЦЮ́КНУТИрозм., СУНУ́ТИрозм., ДА́ТИпо чому, в що, фам., МАЗНУ́ТИфам., ЗМА́ЗАТИфам., ПРИПЕЧА́ТАТИ фам., ГА́КНУТИрозм., ГАГА́КНУТИ розм., ЗАГИЛИ́ТИрозм., ПЕРЕХРЕСТИ́ТИрозм., НАВЕРНУ́ТИрозм., ПРОЇ́ХАТИСЯрозм., ХВИ́СНУТИ розм., ХВИ́СЬНУТИ розм., ХЛИСНУ́ТИ розм., ПРИГОСТИ́ТИрозм., БРЯ́ЗНУТИрозм., ЗАЦІДИ́ТИвульг., ЗАЇ́ХАТИвульг., ЗАТОПИ́ТИвульг., З’ЇЗДИТИвульг., УДЕ́РТИ[ВДЕ́РТИ]діал., УДРА́ТИ[ВДРА́ТИ]діал., МОЛОСНУ́ТИдіал., ТЕЛЕ́ХНУТИдіал., ВАЛЬНУ́ТИдіал., ГРЯ́НУТИдіал., ШЕМЕНУ́ТИдіал., ФРА́СНУТИдіал., ТРА́ХНУТИрозм., УГАТИ́ТИ[ВГАТИ́ТИ]розм., УЛУПИ́ТИ[ВЛУПИ́ТИ] розм., УШКВА́РИТИ[ВШКВА́РИТИ]розм., УШПА́РИТИ[ВШПА́РИТИ]розм., ШКВАРНУ́ТИ[ШКВА́РКНУТИ] розм., УШКВАРНУ́ТИ[ВШКВАРНУ́ТИ]розм., ШАРНУ́ТИрозм., УЖА́РИТИ[ВЖА́РИТИ] розм., ОГРІ́ТИрозм., УГРІ́ТИ, УРІЗАТИ[ВРІ́ЗАТИ], УЧЕСА́ТИ[ВЧЕСА́ТИ]розм., УЧИ́СТИТИ[ВЧИ́СТИТИ]розм., ЧЕСОНУ́ТИрозм., ДОВБОНУ́ТИрозм., СТРУГНУ́ТИрозм., УДЖИГНУ́ТИ[ВДЖИГНУ́ТИ]розм., МОРСНУ́ТИрозм., ЛУ́СНУТИфам., ДРИ́ЗНУТИфам., ДВИГНУ́ТИ[ДВИ́НУТИ]фам., ДВИГОНУ́ТИфам., ЛИГНУ́ТИвульг. (з великою силою); ПОТЯГНУ́ТИ[ПОТЯГТИ́]розм., ВИ́ТЯГНУТИ[ВИ́ТЯГТИ]розм., ХРЬО́ПНУТИрозм.,ХРЯ́ПНУТИрозм.,ХРЯ́СНУТИрозм.,ОПЕРЕЗА́ТИрозм.,УПЕРЕЗА́ТИ[ВПЕРЕЗА́ТИ]розм., ПОЛОСНУ́ТИрозм., ПОЛОСОНУ́ТИпідсил. розм., ОПЕРІ́ЩИТИпідсил. розм., УПЕРІ́ЩИТИ[ВПЕРІ́ЩИТИ]підсил.розм.,УРЕПІ́ЖИТИ[ВРЕПІ́ЖИТИ]підсил. розм. (перев. батогом, різкою, палицею й т. ін., залишаючи довгий слід); ЛЯ́СНУТИ, ПЛЕСНУ́ТИ (долонею, утворюючи ляскіт). Олеся.. легко вдарила Балабуху по плечі: - Та покинь-бо оту люльку та говори зі мною (І. Нечуй-Левицький); Хорунжий люто замахнувся нагаєм на курінного Хліба,.. але Хліб так ударив ланцюгом Хорунжого, що той тільки несамовито зойкнув і упав мертвим (О. Довженко); Думала, що [чоловік] бахне сокирою і воліла, щоби вперед сама загинула (В. Стефаник); Велика дошка впала зверху так близько, що ледве не бабахнула мене по голові (Л. Смілянський); - Ох! ох! ох! - стогнав голова. - Це він! це сатана! як бухнув мене в спину, то в мене з очей так і посипались іскри (І. Нечуй-Левицький); Твердий кулак стукнув Хому просто по зубах і той заїкнувся на півслові (У. Самчук); Двоє малюків теж завелися, мов півники: - Не бризкайся, бо так і дзизну! - Ану дзизни! (О. Гончар); Свиснув нагай по обличчі старого Івана, і зачервоніла кривава рана (Мирослав Ірчан); Пампушка був кинувся до незнайомого, щоб цюкнути його шаблею (О. Ільченко); Випроставши руки, він сунув кулаком у щелепи старшину (С. Васильченко); Підстеріг він мене в темному місці й дав по шиї (Ю. Яновський); Так Турн, Палланта підпустивши, Зо всіх сил келепом мазнув (І. Котляревський); - От я тобі кулаком під дихало змажу, щоб ти не патякав своїм дурним язиком, - насварився хтось із гурту (Григорій Тютюнник); [Тарас:] Як припечатаю, так і спухнеш (І. Микитенко); Звичайно, потурати не слід, - було б таки заїхати по мармизі (А. Головко); - Признаюсь, я з великим би задоволенням зараз з’їздив би вам по пиці (С. Добровольський); Панич якось його чи вскубнув чи вщипнув. А той як виважить руку, як удере його з усього маху по пиці (Панас Мирний); Коли б хто не телехнув із-за вугла по голові (Словник Б. Грінченка); Гринь Воробець хопив за тріпачку, вальнув раз Якима по спині (В. Козаченко); - Отворіт, на милість Бога, отворіт! - закричала стара і з цілим розмахом грянула собою о двері колиби (І. Франко); Та в тій хвилі Осел як не замахне ногою, як не фрасне Вовка копитом у зуби (І. Франко); - Та трахни його, Артеме, щоб знав, як! (А. Головко); Григорій з розгону вгатив його кулаком в обличчя (М. Стельмах); Зірвав [благочинний] з гвіздка кадильницю і, розмахнувши нею до свисту, влупив отця Олександра по голові (І. Микитенко); - Якби таким [києм] хоч один раз ушкварити твого дурного батька, так він би і з місця не піднявся (Г. Квітка-Основ’яненко); Тут лейтенант як вшпарить по гітлерівцях з одного боку, ну, а я з другого (М. Стельмах); Далі огрів [дядько] мене зо всії руки по плечах (Марко Вовчок); - Він як схопиться та як вріже мене у вухо, так, вірите, я аж заточився (Л. Первомайський); - Баран як розженеться, як вчистить у лоб! Вовк - беркиць у яр... (казка); - А може, то такий прийом новий, - Візьмуть і книжкою.. Добряче довбонуть по голові? (В. Еллан); Та як виважить долоню, та як морсне по виду мене (А. Тесленко); Як тільки котрий [наймит] оце розігне спину, то Юруш зараз його лусне нагайкою по спині (І. Нечуй-Левицький); В одну мить, двигнувши ногою одного солдата, вдарив [чоловік] другого навідліг кулаком і кинувся тікати (І. Микитенко); Мов коліном хто у груди двигонув (Г. Хоткевич); Юрко.. лигнув Вітьку ногою і все ж таки заліз у бричку першим (О. Сизоненко); [Настя:] Мартине, відчепись! Бо єй-богу, качалкою по спині потягну (І. Карпенко-Карий); Батько.., не знайшовши різки, Дрючком Хведька разів із шість оперезав! (П. Гулак-Артемовський); - Ніхто не зачепить тебе, ніхто нагайкою не полосне по спині (М. Стельмах); Прибіг Хома.. і, не говорячи ні слова, вперіщив Гната батурою по спині (Григорій Тютюнник); Як я врепіжив його батогом, то він аж скрутився (Словник Б. Грінченка). - Пор. 2. би́ти, 1. штовхну́ти.
УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ] (про дзвін, вогнепальну зброю тощо - видати сильний уривчастий звук), СТУ́КНУТИ, ГРЮ́КНУТИ, ГРЯ́КНУТИрозм.; ГРЯ́НУТИ, ТАРА́ХНУТИрозм., ТРА́ХНУТИрозм.,ТОРО́ХНУТИ (перев. про грім); БА́ХНУТИ, БАБА́ХНУТИрозм., ГА́ХНУТИрозм., ГРЮКОНУ́ТИрозм. (про постріл тощо); ЛЯ́СНУТИ, ЛУ́СНУТИ (про ляскучий звук);ЦЮ́КНУТИ, ДВИГНУТИрозм. - Недок.: сту́кати, грю́кати, гря́кати, тара́хкати, тра́хкати, торо́хкати, ба́хкати, га́хкати, бу́хати, га́хати, ля́скати, лу́скати, цю́кати, дви́гати. На дзвіниці святого Петра ударили дзвони (Н. Рибак); Враз вдарив гомін, крик... (М. Коцюбинський); Стукнули шаблі, викрешуючи першу іскру смертельного бою (П. Кочура); В Хомашиному дворі грюкнули засуви (С. Чорнобривець); Грім не гряне - ледачий не встане (прислів’я); Зненацька.. тарахнув страшний вибух (У. Самчук); Двері за спиною трахнули так, ніби Антонові відсікли ноги (Є. Куртяк); Блиснула блискавка, і слідом за нею торохнув грім з такою силою, ніби хотів розтрощити землю (С. Добровольський); Пляшка бахнула, як добра рушниця. Шампанське запінилося у високому келиху (В. Собко); Оглушливо бабахнув постріл (Ю. Мушкетик); Зовсім поруч гахнула міна (Н. Тихий); Як грім грюконе, схопиться, перехрестить себе (Панас Мирний); Тонкий і довгий батіг, як блискавка, звівся і дзвінко ляснув у повітрі (Д. Ткач); Несподівано серед загальної тиші луснув пістолетний постріл (О. Гончар); Цюкнула нова сокира, Раптом серед поля Затряслася, застогнала Молода тополя (С. Руданський); Двигнув грім, покотивши по небесному камінню торохтючу хуру (Є. Гуцало).
УДА́РИТИ[ВДА́РИТИ] (про мороз, холод, спеку, дощ і т. ін. - несподівано настати, розпочатися), УШКВА́РИТИ[ВШКВА́РИТИ], УШПА́РИТИ[ВШПА́РИТИ], ГРЯ́НУТИ. На зміну хуртовині вдарив такий лютий мороз, що він обпікав нам губи (О. Гуреїв); Цього ранку надовго не вистачить,.. через годину-другу знову вдарить спека (Ю. Збанацький); Незабаром і дощ ушкварив такий, що ну! (А. Свидницький); - Хоч би добрий дощ ушпарив на їхні мундири! (О. Гончар).
ШТОВХНУ́ТИ (коротким різким рухом торкнутися когось, чогось), ШТОВХОНУ́ТИ, ПХНУ́ТИ, ШТУРХНУ́ТИрозм., ШТУРХОНУ́ТИрозм.,ШТУРНУ́ТИрозм.,ПОПХНУ́ТИрозм.,ПИХОНУ́ТИпідсил. розм., ДВИГНУ́ТИ[ДВИ́НУТИ]розм.,ТОРСОНУ́ТИрозм., ТУЗНУ́ТИрозм., СТУСНУ́ТИрозм.,СТУСОНУ́ТИрозм.,ТИ́ЦЬНУТИрозм.,ТУРНУ́ТИрозм.,СУНУ́ТИрозм.,ШТУ́РКНУТИ діал.,ШТОРХНУ́ТИдіал.,ТРУ́ТИТИ діал.,ПОТРУ́ТИТИ[ПОТРУ́ЧИТИ]діал.,СОВМАНУ́ТИдіал.;КО́ПНУТИ (ногою); ПІДШТОВХНУ́ТИ, ТОРКНУ́ТИ (злегка); ДОВБОНУ́ТИрозм. (з силою). Хтось жартома штовхнув його, він поточився і наступив Денисові на ногу (Григорій Тютюнник); Обережно натиснула [Леся] клямку і пхнула боком двері (М. Олійник); Голубничий підійшов до дверцят,.. штурхнув чоботом деревину, й дверцята одчинилися (С. Голованівський); Миколка, мабуть, штурхонув брата під бік, бо той залементував (П. Автомонов); Другий бурлака попхнув Василину в плечі (І. Нечуй-Левицький); Як пихоне [дівчина] його руками своїми, так Чіпка й клюнув носом у зелену траву (Панас Мирний); В одну мить, двигнувши ногою одного солдата, вдарив другого навідліг кулаком і кинувся тікати (І. Микитенко); Він не дав мені далі й слова промовити. Як торсоне мене в спину (І. Нечуй-Левицький); Та мене й стуснув у груди (Словник Б. Грінченка); Христя стусонула.. його ногою так, що він, Северко, не торкнувшись лежанки, полетів на долівку (А. Іщук); - А чого приходив цей? .. - не підібравши відповідного зневажливого слова, Янкович тицьнув у бік Аджема (Є. Куртяк); Антосьо схопивсь, стукнув дверцями, турнув кріселко (А. Свидницький); То ти на когось наторкнувсь, то тебе сунули (Марко Вовчок); Отож я.. навчителя то таки ліктем у груди штуркнув (Лесь Мартович); Анна, до крайності роздразнена і зворушена, трутила її майже з мужеською силою в груди (О. Кобилянська); Потрутиш панську худобину, Собаку вдариш,.. - Три шкіри спустять гайдуки (І. Франко); Пані тільки ногою мене совманула та зараз і звеліла дівчатам до хати однести (Марко Вовчок); Сердито копнув [Дем’янчук] ногою матрац (С. Журахович); - Чого ж ти запишалась, як порося на орчику? - підштовхнув її трьома пальцями Карпо (М. Стельмах); Денис торкнув ліктем Романа. Веселі Денисові очі ніби реготались (І. Нечуй-Левицький); Спасибі йому, не влучив [німець]. Разів скільки довбонув при спині й пішов (І. Ле). - Пор. 2. уда́рити.

Словник фразеологізмів

[аж] уда́рити об по́ли рука́ми. Виявити надзвичайно сильне здивування, збентеження, обурення і т. ін. у зв’язку з чим-небудь. — От горечко! — вдарив Шовкун об поли руками і кинувся бігти далі (О. Гончар); Як .. роздивились і вгадали, що то солдат мальований, так аж об поли вдарили руками (Г. Квітка-Основ’яненко). вда́рити у по́ли. Оксентій вдарив у поли: — Як? Революція та й не дасть хліборобові землі? (Ю. Смолич).

кров ударя́є (бу́хає) / уда́рила (забу́хала) в го́лову (до голови́) кому і без додатка. Хто-небудь перебуває в стані сильного хвилювання, збудження і т. ін. Кров бухала йому до голови, як морська хвиля (М. Коцюбинський); Петро Федорович устав; кров ударила в голову; потемніло в очах (Панас Мирний); Отемнений кінь, спотикаючись, ніс його далі та й далі. І кров уже вдарила в голову (О. Ільченко).

кров уда́рила в лице́ (в обли́ччя, до лиця́ і т. ін.) кому і без додатка. Хто-небудь перебуває в стані сильного хвилювання, збудження і т. ін. Серце [Сеспеля] переповнилось радістю, в лице вдарила гаряча кров, очі засяяли (Ю. Збанацький); Остапові вдарила кров до лиця. Несила йому слухати синові речі (К. Гордієнко); Марії в обличчя вдарила кров, зіниці стали великі, як дві чорні пасльонини (А. Головко).

кров уда́рила в лице́ (в обли́ччя, до лиця́ і т. ін.) кому і без додатка. Хто-небудь перебуває в стані сильного хвилювання, збудження і т. ін. Серце [Сеспеля] переповнилось радістю, в лице вдарила гаряча кров, очі засяяли (Ю. Збанацький); Остапові вдарила кров до лиця. Несила йому слухати синові речі (К. Гордієнко); Марії в обличчя вдарила кров, зіниці стали великі, як дві чорні пасльонини (А. Головко).

кров ударя́є (бу́хає) / уда́рила (забу́хала) в го́лову (до голови́) кому і без додатка. Хто-небудь перебуває в стані сильного хвилювання, збудження і т. ін. Кров бухала йому до голови, як морська хвиля (М. Коцюбинський); Петро Федорович устав; кров ударила в голову; потемніло в очах (Панас Мирний); Отемнений кінь, спотикаючись, ніс його далі та й далі. І кров уже вдарила в голову (О. Ільченко).

кров уда́рила в лице́ (в обли́ччя, до лиця́ і т. ін.) кому і без додатка. Хто-небудь перебуває в стані сильного хвилювання, збудження і т. ін. Серце [Сеспеля] переповнилось радістю, в лице вдарила гаряча кров, очі засяяли (Ю. Збанацький); Остапові вдарила кров до лиця. Несила йому слухати синові речі (К. Гордієнко); Марії в обличчя вдарила кров, зіниці стали великі, як дві чорні пасльонини (А. Головко).

не уда́рити лице́м (обли́ччям) у грязь (у боло́то) перед ким і без додатка. Показати себе в чому-небудь з кращого боку; не осоромитися. Чумак ловко сів у сідло. (“Хоч тут не вдарив лицем у грязь!” — майнула думка) (А. Головко); Природний артист, дотепний співрозмовник, до того ще й бандурист і непоганий співак, він мобілізував усі свої мистецькі здібності, щоб не вдарити обличчям у грязь перед високими панами (С. Добровольський); [Тиберій:] Давайте ж не вдарим лицем в болото і заспіваємо яку-небудь кантату (М. Кропивницький).

не уда́рити лице́м (обли́ччям) у грязь (у боло́то) перед ким і без додатка. Показати себе в чому-небудь з кращого боку; не осоромитися. Чумак ловко сів у сідло. (“Хоч тут не вдарив лицем у грязь!” — майнула думка) (А. Головко); Природний артист, дотепний співрозмовник, до того ще й бандурист і непоганий співак, він мобілізував усі свої мистецькі здібності, щоб не вдарити обличчям у грязь перед високими панами (С. Добровольський); [Тиберій:] Давайте ж не вдарим лицем в болото і заспіваємо яку-небудь кантату (М. Кропивницький).

не уда́рити лице́м (обли́ччям) у грязь (у боло́то) перед ким і без додатка. Показати себе в чому-небудь з кращого боку; не осоромитися. Чумак ловко сів у сідло. (“Хоч тут не вдарив лицем у грязь!” — майнула думка) (А. Головко); Природний артист, дотепний співрозмовник, до того ще й бандурист і непоганий співак, він мобілізував усі свої мистецькі здібності, щоб не вдарити обличчям у грязь перед високими панами (С. Добровольський); [Тиберій:] Давайте ж не вдарим лицем в болото і заспіваємо яку-небудь кантату (М. Кропивницький).

не уда́рити лице́м (обли́ччям) у грязь (у боло́то) перед ким і без додатка. Показати себе в чому-небудь з кращого боку; не осоромитися. Чумак ловко сів у сідло. (“Хоч тут не вдарив лицем у грязь!” — майнула думка) (А. Головко); Природний артист, дотепний співрозмовник, до того ще й бандурист і непоганий співак, він мобілізував усі свої мистецькі здібності, щоб не вдарити обличчям у грязь перед високими панами (С. Добровольський); [Тиберій:] Давайте ж не вдарим лицем в болото і заспіваємо яку-небудь кантату (М. Кропивницький).

па́лець об па́лець не уда́рити. Зовсім нічого не зробити, перев. для досягнення чого-небудь. На душі у Марусі тяжко, вона не знаходить собі місця.. “Ах, я ще палець об палець не ударила, щоб організувати друкарню!” — шугає думка (Ф. Бурлака).

праве́ць уда́рив (ви́правив) кого. Хтось помер; не стало когось. — Чудесний прейскурант! Почив на лаврах дід Василь Хуряк. Гукає в небо Шабанов. Проповідника правець ударив (О. Довженко); Взнав, що крокодила дітки Лупляться з яєць: — Їх під квочку — і сусідку Виправить правець! (А. Крижанівський).

наста́в (прийшо́в, уда́рив) час чий. 1. Кому-небудь пора вмирати. [Прісцілла:] Ні, тату, настав уже мій час… Я здавна вже мов гість на сьому світі. Душа моя вгорі… (Леся Українка); Вдарив час, я душею повстала сама проти себе, І тепер вже немає мені вороття (Леся Українка).

2. Хто-небудь має сприятливі умови для успіху, діяльності і т. ін. — Павле,— сказав старий кінь,— настав і твій час. Посягни у моє ліве вухо: там для тебе срібний одяг є (Три золоті сл..); — Нічого, прийде і мій час. Ще зоря моя із неба не зірвалася (Григорій Тютюнник).

уда́рило в па́мороки кому і без додатка, безос. У кого-небудь затуманилася свідомість; хто-небудь сп’янів. Тітка випила там чи не випила, але в памороки ударило (Є. Гуцало).

уда́рило в сон кого, безос. Хто-небудь захотів спати. Одного разу ліг після обіду відпочити.., взяв собі газету (рискнув) і розгорнув… Як ударило ж мене в сон (Остап Вишня).

би́́ти / уда́́рити в го́́лову кому і без додатка. Виклика́́ти запаморочення, стан сп’яніння; п’янити. — А що, паніматко! Чи немає в тебе чого міцнішого од цієї гіркої? Щось горілка не дуже б’є в голову,— тягнеш, тягнеш, а в голові все-таки не шумить (І. Нечуй-Левицький); Вино розбирає, вдаряє в голову, на очі навертаються сльози (В. Гжицький); Гаряча варенуха трохи вдарила йому в голову (І. Нечуй-Левицький).

би́́ти / уда́́рити в го́́лову кому і без додатка. Виклика́́ти запаморочення, стан сп’яніння; п’янити. — А що, паніматко! Чи немає в тебе чого міцнішого од цієї гіркої? Щось горілка не дуже б’є в голову,— тягнеш, тягнеш, а в голові все-таки не шумить (І. Нечуй-Левицький); Вино розбирає, вдаряє в голову, на очі навертаються сльози (В. Гжицький); Гаряча варенуха трохи вдарила йому в голову (І. Нечуй-Левицький).

уда́рити в закаблу́ки. Завзято затанцювати. В червоних штанях оксамитних… Іде козак.— Ох, літа! літа! Що ви творите? — Старий ударив в закаблуки, Аж встала курява! Отак! (Т. Шевченко); Як сонні, ходять [пари], сплівши руки, а тут би вихором пройтись, ударить шквально в закаблуки (О. Гончар).

уда́рити з копи́та. Відразу з місця побігти, помчати з великою швидкістю (про коней). Коні вдарили з копита, і під ними задзвеніла і бризнула соком березнева земля (М. Стельмах).

уда́рити (ки́нути) / ударя́ти (ки́дати) ли́хом об зе́млю. Забувати біду, горе; не журитися, не втрачати надії на краще. [Виборний:] Викинь [Наталко] лиш дур з голови; удар лихом об землю,— мовчи та диш! (І. Котляревський); Удар лихом об землю, покажи їм, як матроси викидають яблучко… (В. Кучер); Кинь лихом об землю! Якого ката слиниш! (П. Гулак-Артемовський). би́ти ли́хом об зе́млю. — Не плач, Одарко, Бий лихом об землю (М. Стельмах).

би́́ти / уда́́рити на спо́́лох. 1. Сповіщати про небезпеку, подавати сигнал тривоги. — Ну, та й ми не дрімаємо,— зауважив Явтух Судар,— розіслали гінців по селах, б’ємо на сполох. Хотіли й до вас посилати… (О. Гончар).

2. Виявляти занепокоєння, тривожитися, переживати. “Там, де треба,— повчав він нас,— буде вжито відповідних заходів, а там, де спокійно, нема чого бити на сполох (І. Муратов); Зірок з неба Хома Микитович не хапає, але в колгоспі немає чогось такого, щоб бити на сполох, скликати збори (Я. Гримайло).

[аж] уда́рити об по́ли рука́ми. Виявити надзвичайно сильне здивування, збентеження, обурення і т. ін. у зв’язку з чим-небудь. — От горечко! — вдарив Шовкун об поли руками і кинувся бігти далі (О. Гончар); Як .. роздивились і вгадали, що то солдат мальований, так аж об поли вдарили руками (Г. Квітка-Основ’яненко). вда́рити у по́ли. Оксентій вдарив у поли: — Як? Революція та й не дасть хліборобові землі? (Ю. Смолич).

уда́рити чва́лом. Швидко помчати, понестися (про коней). Гюргій зв’язав тарпанів за шиї своїм поясом і відпустив їх у поле, тарпани з місця вдарили чвалом, в несамовитості розшарпали пояс (П. Загребельний).

хміль б’є (ударя́є) / уда́рив у го́лову кому і без додатка. Хто-небудь починає п’яніти. Випили по чарці, по другій, по третій. Хміль ударив в голову (Панас Мирний); Щоб зігрітися, взяв [майор] склянку гарячого чаю, долив його ромом і одразу перехилив його у горло. Життєдайне тепло розплилося по тілу. Хміль знову вдарив в голову (З. Тулуб); І напився дід Хлипавка, як давно уже не напивався. Вдарив у голову хміль… Ухопив важкий грушевий кийок, рушив визволяти Василя (А. Дімаров).

як (мов, на́че і т. ін.) грім з [я́сно́го] не́ба впав (уда́рив) над ким—чим і без додатка. Щось несподівано, раптово прозвучало, пролунало, трапилось і т. ін. Що ти говориш, любко моя мила? Се наче грім з ясного неба впав! Чи я тебе не щиро покохав? (Леся Українка); — Пробачте, — наче грім з ясного неба ударив над Павловою головою: нечутно по килимі підійшла Людмила. — Я вас заставила ждати (А. Головко).

як (мов, на́че і т. ін.) грім з [я́сно́го] не́ба впав (уда́рив) над ким—чим і без додатка. Щось несподівано, раптово прозвучало, пролунало, трапилось і т. ін. Що ти говориш, любко моя мила? Се наче грім з ясного неба впав! Чи я тебе не щиро покохав? (Леся Українка); — Пробачте, — наче грім з ясного неба ударив над Павловою головою: нечутно по килимі підійшла Людмила. — Я вас заставила ждати (А. Головко).

як (мов, ні́би і т. ін.) гро́мом уда́рило кого, безос. Хто-небудь дуже вражений, приголомшений чимсь. — Я почула його [крик] аж у долині. Мене мов громом ударило (З газети).

як (мов, ні́би і т. ін.) до́вбнею (молотко́м) уда́рити [по голові́ (в го́лову)] кого. Дуже вразити, приголомшити кого-небудь неприємною звісткою. Одно невеличке слівце “Дін” як молотком ударило її [Мотрю] в голову (Панас Мирний).

як (мов, ні́би і т. ін.) до́вбнею (молотко́м) уда́рити [по голові́ (в го́лову)] кого. Дуже вразити, приголомшити кого-небудь неприємною звісткою. Одно невеличке слівце “Дін” як молотком ударило її [Мотрю] в голову (Панас Мирний).

як (мов, ні́би і т. ін.) до́вбнею (молотко́м) уда́рити [по голові́ (в го́лову)] кого. Дуже вразити, приголомшити кого-небудь неприємною звісткою. Одно невеличке слівце “Дін” як молотком ударило її [Мотрю] в голову (Панас Мирний).

як (мов, ні́би і т. ін.) до́вбнею (молотко́м) уда́рити [по голові́ (в го́лову)] кого. Дуже вразити, приголомшити кого-небудь неприємною звісткою. Одно невеличке слівце “Дін” як молотком ударило її [Мотрю] в голову (Панас Мирний).

як (мов, ні́би і т. ін.) до́вбнею (молотко́м) уда́рити [по голові́ (в го́лову)] кого. Дуже вразити, приголомшити кого-небудь неприємною звісткою. Одно невеличке слівце “Дін” як молотком ударило її [Мотрю] в голову (Панас Мирний).

як (мов, ні́би і т. ін.) до́вбнею (молотко́м) уда́рити [по голові́ (в го́лову)] кого. Дуже вразити, приголомшити кого-небудь неприємною звісткою. Одно невеличке слівце “Дін” як молотком ударило її [Мотрю] в голову (Панас Мирний).

як (мов, на́́че і т. ін.) обу́́хом би́́ти / уда́́рити по голові́́ кого. Вражати, приголомшувати чимсь неприємним, несподіваним. — Мені, Свириде Яковлевичу, вже можна йти? — як обухом б’є його вчитель по голові (М. Стельмах); Василя наче по голові хто обухом ударив від тих слів (Панас Мирний).