ГРУ́ЗНУТИв чому, в що і без додатка (занурюватися в щось в’язке, сипке тощо), ВГРУЗА́ТИ[УГРУЗА́ТИ]в що,ЗАГРУЗА́ТИв чому, в що,ПОГРУЗА́ТИв чому, в що,В’Я́ЗНУТИв чому,СТРЯ́ГНУТИв чому, діал.;ТОНУ́ТИв чому,ВТОПА́ТИ[УТОПА́ТИ]в чому, в що,ПОТОПА́ТИв чому (глибоко). - Док.: вгру́знути[угру́знути], вгру́зти[угру́зти], загру́знути[загру́зти], погру́знути[погру́зти], зав’я́знути[зав’я́зти], втону́ти[утону́ти], потону́ти. Вони переїхали заболочене місце, на якому коні грузли мало не до колін (В. Гжицький); Ноги вгрузали у твань, вона схлипувала й чавкала, як жива (О. Донченко); Після щедрих дощів дороги розкисли, і в деяких місцях колеса по маточини загрузали в липуче багно (П. Кочура); Рура від помпи досі гниє на подвір’ю, заржавіла та до половини погрузла в болоті (І. Франко); Коні мінометників хропіли й стогнали в темряві, в’язнучи в ріллі (О. Гончар); Коненята стрягли по черева в заметах (І. Франко); Найбільше страждали тут вівці: вони по черево тонули в піску і на підйомі безпорадно борсалися в ньому (З. Тулуб); Ноги по кісточки втопають у сірій шляховій пилюзі (Т. Масенко); На розмитих, вибоїстих дорогах ми потопаємо по коліна в багнюці (П. Колесник). - Пор. застря́ти.

ОСІДА́ТИ (переміщатися вниз під дією ваги, ущільнення і т. ін.), ОСУВА́ТИСЯ, СІДА́ТИ, УСІДА́ТИСЯ[ВСІДА́ТИСЯ]розм.,ЗЛЯГА́ТИрозм.,НАДСІДА́ТИрозм., ВРОСТА́ТИ[УРОСТА́ТИ]розм.; ВГРУЗА́ТИ[УГРУЗАТИ]розм. (про будівлю); ПРОГРУЗА́ТИ (переміщатися вниз, утворюючи заглибину). - Док.: осі́сти, осу́нутися, сі́сти, усісти, усі́стися[всі́стися], злягти́, надсі́сти, врости́[урости], вгру́знути[угру́знути], вгру́зти[угру́зти], прогру́знути, прогру́зтирідше. Хата осіла й трохи перехнябилась набік, на причілок (І. Нечуй-Левицький); Саме в горішніх некріплених уступах покрівля помітно осувалася, кілька стояків тріснуло, розщепилося (І. Волошин); В стіжку, сідаючи, тихо шелестіло сіно (С. Чорнобривець); Як цар побачив, що бракує багато грошей, поскаржився цариці. - Як се може бути?Чи наші гроші усілися, чи хтось їх краде? (казка); 1073 року почали мурувати Успенську церкву Печерського монастиря, а закінчили її, ймовірно, 1078-го, після чого вичікували років зо три, доки добре всядуться стіни (з журналу); Покрівля, правда, старувата, злягла, зеленим мохом узялася (І. Цюпа); Гора надсіла і хату завалила (Словник Б. Грінченка); Стара церква вже вросла в землю; Стеля повагом осідає ще нижче. Тепер вона вгрузає своїм горбом у темряву (І. Микитенко); Сніг легко прогрузав і не скрипів під ногами (І. Ле і О. Левада).