-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив угро́бити
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   угро́бмо
2 особа угро́б угро́бте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа угро́блю угро́бимо, угро́бим
2 особа угро́биш угро́бите
3 особа угро́бить угро́блять
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. угро́бив угро́били
жін.р. угро́била
сер.р. угро́било
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
угро́бивши

Словник синонімів

ЗАНАПАСТИ́ТИ (призвести до загибелі кого-небудь, до занепаду чогось, зробити нещасним чиєсь життя), ЗАГУБИ́ТИ, ПОГУБИ́ТИ, ЗНІ́ВЕЧИТИ, СПЛЮНДРУВА́ТИ, ЗВЕСТИ́, ЗГУБИ́ТИ, ДОКОНА́ТИрозм.,ЗАПРОПАСТИ́ТИрозм.,ЗБА́ВИТИрозм., УГРО́БИТИ[ВГРО́БИТИ]розм.,ЗНАПАСТИ́ТИрідко,СПА́КОСТИТИрідко. - Недок.: занапаща́ти, губи́ти, ні́вечити, плюндрува́ти, зво́дити, запропаща́ти, збавля́ти, гро́бити. - Як угнівається [пан], то знічев’я людину не те, що упосліднить, а й занапастить навіки... (Марко Вовчок); Хто ж, як не він, отой дука прославлений, Сю сироту загубив? (П. Грабовський); [Терпилиха:] Ти у мене одна, ти кров моя: чи захочу я тебе погубити? (І. Котляревський); Скільки талантів, скільки ж то юних ентузіастів зім’яла на моїх очах, знівечила й передчасно загнала в сиру матінку-землю жорстока і безглузда.. дійсність! (П. Козланюк); Вася потихеньку оповідав: - Комар по жадобі й батька рідного згубив, і брата в могилу загнав (О. Ковінька); - Нехай же так важко тобі, як ти знапастив мене! - Тебе і себе, дівчино (Марко Вовчок); Обох зразу облягло несказанне зло. Зло на себе, що так спакощене молоде життя, зло на людей, що допомогли його спакостити (Панас Мирний). - Пор. 1. ни́щити.
УБИ́ТИ[ВБИ́ТИ] (позбавити життя, застосовуючи зброю, гостре знаряддя, важкий предмет тощо), ЗАБИ́ТИ, ЗАРУБА́ТИ, ЗАКОЛО́ТИ, ЗАРІ́ЗАТИ, ЗАСТРЕ́ЛИТИ[ЗАСТРІ́ЛИТИ], УРА́ЗИ́ТИ[ВРА́ЗИТИ], ЗВАЛИ́ТИ, УГРО́БИТИ[ВГРО́БИТИ]розм., УСТРЕ́ЛИТИ[ВСТРЕ́ЛИТИ]розм., УКЛА́СТИ[ВКЛА́СТИ]розм., ПОКЛА́СТИрозм., ПОЛОЖИ́ТИрозм., СКОСИ́ТИрозм., ПОСІ́КТИрозм., ПІДТЯ́ТИрозм., ПРИСТУ́КНУТИрозм., ПРИКІ́НЧИТИрозм., КІНЧИ́ТИрозм., ПОКІ́НЧИТИрозм., ПОРІШИ́ТИрозм., РІШИ́ТИрозм., УКОЛО́ШКАТИ[ВКОЛО́ШКАТИ]розм., ПРОШТРИКНУ́ТИ, ШЛЬО́ПНУТИрозм., УКЛА́НДАТИдіал.; ДОБИ́ТИ, ДОРІ́ЗАТИ, ДОКІНЧИ́ТИ (пораненого); ПІДСТРЕ́ЛИТИ[ПІДСТРІ́ЛИТИ], ПІДКОЛО́ТИ, ПІДРІ́ЗАТИ (завдати смертельної рани). - Недок.: убива́ти[вбива́ти], би́ти, забива́ти, руба́ти, коло́ти, рі́зати, стріля́ти, застре́лювати[застрі́лювати], уража́ти[вража́ти], вали́ти, угро́блювати[вгро́блювати], сікти, підтина́ти, кла́сти, коси́ти, прико́нчувати, кінча́ти, ріша́ти, разити, проштрикувати, добива́ти, доріза́ти, докі́нчувати, підстре́лювати[підстрі́лювати], підко́лювати, підріза́ти, підрі́зувати. - Поліцаї батька вбили (О. Довженко); Виявлено справжнього злочинця, який забив сторожа біля гамазеїв (О. Донченко); [Макар:] Двох капітан при мені зарубав шаблею, а Федот застрелив Івана Береста (І. Микитенко); Він побачив, що Твердохліб звалив рицаря, і схвально помахав рукою (А. Хижняк); Незчулись ляхи, як їх чоловіка з двадцять на місці уклали (О. Стороженко); Багато ворогів поклав я по долині (Леся Українка); Рушай, друже, борозною, Доки служить сила, Доки доля серед поля Обох не скосила (П. Грабовський); Скосити ворогів з автомата; Чіпаріу ладний був пристукнути клятого цербера й світ за очі тікати з цього клятого маєтку (Ю. Смолич); Мало що може втнути той циган! Свого не пожалів, шпортонув ножем. А його, Федора, прикінчить, як куріпку (Д. Ткач); А ввечері мій Ярема (От хлопець звичайний!), Щоб не сердить отамана, Покинув Оксану: Ляхів кінча (Т. Шевченко); - Воєвода.. спрямував коня на Іванка і хотів одним ударом покінчити з ним (А. Хижняк); Дивом-дивиною було те, що її [Ярину] досі не порішила куля чи не підтяла шабля якого-небудь бузувіра (О. Ільченко); Гестапівці з школи казарму собі влаштували; спали, як дрохви. Так ми їх сонних і порішили (Ю. Мокрієв); - Рішу її зараз! - І, заточуючись, лютий, нестримний, він зник за дверима (А. Шиян); Одного шпигуна вже вколошкали, а другий ще живий, його міліція розшукує (Ю. Збанацький); - Що ви зробите з заложниками? - Шльопнемо (Л. Первомайський); - Як це так? Через таку погань, повію, та нашим дітям таку наругу терпіти? Ми і її і його [панича] укландаємо (Панас Мирний); Вони були ще живі і в нестерпучих муках стогнали й кричали, благаючи, щоб їх дорізали, добили (О. Стороженко); Знов буде [Андрій] рибку ловити... на пошту побіжить,.. зайця підстрелить (М. Коцюбинський); - Інший випадок трапився пару років тому в Далмації. Там капрала підрізали (переклад С. Масляка). - Пор. умертви́ти.
УМЕРТВИ́ТИ[ВМЕРТВИ́ТИ] (позбавити життя кого-небудь якимсь способом), ЗГУБИ́ТИ, УГРО́БИТИ[ВГРО́БИТИ], ПОКІ́НЧИ́ТИ, ЗАДУШИ́ТИ, УДУШИ́ТИ, УДАВИ́ТИ[ВДАВИ́ТИ] (душачи); УТОПИ́ТИ[ВТОПИ́ТИ], ПОТОПИ́ТИ (кидаючи в воду, заливаючи водою); ОТРУЇ́ТИ (застосовуючи отруту); ПОВІ́СИТИ (вішаючи); РОЗДАВИ́ТИ, РОЗДУШИ́ТИ, ПРИЧАВИ́ТИ (діючи чимсь великим, важким на все тіло); УМОРИ́ТИ[ВМОРИ́ТИ], ЗАМОРИ́ТИ (не даючи їсти); СКОСИ́ТИ (про хворобу). - Недок.: умертвля́ти[вмертвля́ти], мертви́ти, губи́ти, гро́бити, заду́шувати, души́ти, топити, отру́ювати, ві́шати, розда́влювати, прича́влювати, мори́ти, коси́ти. Довга хвороба чи то стрілоносна тебе Артеміда Ніжними стрілами, враз надійшовши, сама умертвила? (переклад Бориса Тена); [Кассандра:] Не страх, не сором і не меч, а я своєю правдою згубила брата (Леся Українка); - Та він тебе колись угробить, - кип’ятився Ярошенко (В. Речмедін); - Може, хто вкрав [орла]? Чи куниця задушила? А може, полетів? (Є. Гуцало); - Отак-то ти, кате! Знущаєшся над сестрами... І пішли шукати Трути-зілля, щоб Івана завтра отруїти (Т. Шевченко); Машини тут стояли... Їжачка роздавило (В. Сосюра); Брата Олексу роздушило дерево в лісі (М. Коцюбинський); Придавлю, причавлю пана, мов змію підколодну (М. Стельмах). - Пор. 1. уби́ти.