ЗАСПОКО́ЇТИ (заглушити, розвіяти чий-небудь неспокій, тривогу, хвилювання і т. ін.), УТІ́ШИТИ[ВТІ́ШИТИ], УТИХОМИ́РИТИ[ВТИХОМИ́РИТИ]рідше,ПОТІ́ШИТИрідше, УГАМУВА́ТИ[ВГАМУВА́ТИ], СТІ́ШИТИрозм., УГО́ВТАТИ[ВГО́ВТАТИ]розм., УГОМОНИ́ТИ[ВГОМОНИ́ТИ]розм., ПОГАМУВА́ТИрозм., УСПОКО́ЇТИ[ВСПОКО́ЇТИ]заст., УПОКО́ЇТИ[ВПОКО́ЇТИ]заст.; ПРИГАМУВА́ТИ (трохи, на якийсь час); ПІДБАДЬО́РИТИ, УГОВОРИ́ТИ[ВГОВОРИ́ТИ], УМО́ВИТИ[ВМО́ВИТИ], РОЗРА́ДИТИ, РОЗРА́ЯТИ (словом і т. ін.); РОЗДІЛИ́ТИ (перев. у спол. із сл. горе). - Недок.: заспоко́ювати, утіша́ти[втіша́ти], утихоми́рювати[втихоми́рювати]рідшеті́шити, потіша́ти, гамува́ти, угамо́вувати[вгамо́вувати], уго́втувати[вго́втувати], угомоня́ти[вгомоня́ти], угомо́нювати[вгомо́нювати], погамо́вуватирідкоуспоко́ювати[вспоко́ювати], упоко́ювати[впоко́ювати], пригамо́вувати, підбадьо́рювати, угово́рювати[вгово́рювати], уговоря́ти[вговоря́ти], умовля́ти[вмовля́ти], розра́джувати, розра́ювати, розділя́ти. І довго-довго їй довелося воркувати, щоб заспокоїти розлюченого Демида (М. Стельмах); Рузя як уміла втішала дівчину. Але як тут утішити, коли в неї самої стискалось від страху серце? (О. Донченко); Іваниха все плакала, припавши синові на плече, дедалі однак тихі синові речі немов її трохи вгамували (Леся Українка); Стішив мене цей лист (Леся Українка); Порицька так стурбувалась, аж обличчя плямистою краскою вкрилось. Ольга погамувала її рукою (Леся Українка); Отой твердий, здоровий сон дівчини почав звільна вспокоювати й паню Олімпію (І. Франко); Часом і при достатках лихо: як нема долі, нема талану, то й достатки не впокоять (Панас Мирний); Ніхто її не втішав, не розраював (П. Загребельний). - Пор. 1. охоло́джувати.