-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив угамува́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   угаму́ймо
2 особа угаму́й угаму́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа угаму́ю угаму́ємо, угаму́єм
2 особа угаму́єш угаму́єте
3 особа угаму́є угаму́ють
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. угамува́в угамува́ли
жін.р. угамува́ла
сер.р. угамува́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
угамо́ваний
Безособова форма
угамо́вано
Дієприслівник
угамува́вши

Словник синонімів

ЗАСПОКО́ЇТИ (заглушити, розвіяти чий-небудь неспокій, тривогу, хвилювання і т. ін.), УТІ́ШИТИ[ВТІ́ШИТИ], УТИХОМИ́РИТИ[ВТИХОМИ́РИТИ]рідше,ПОТІ́ШИТИрідше, УГАМУВА́ТИ[ВГАМУВА́ТИ], СТІ́ШИТИрозм., УГО́ВТАТИ[ВГО́ВТАТИ]розм., УГОМОНИ́ТИ[ВГОМОНИ́ТИ]розм., ПОГАМУВА́ТИрозм., УСПОКО́ЇТИ[ВСПОКО́ЇТИ]заст., УПОКО́ЇТИ[ВПОКО́ЇТИ]заст.; ПРИГАМУВА́ТИ (трохи, на якийсь час); ПІДБАДЬО́РИТИ, УГОВОРИ́ТИ[ВГОВОРИ́ТИ], УМО́ВИТИ[ВМО́ВИТИ], РОЗРА́ДИТИ, РОЗРА́ЯТИ (словом і т. ін.); РОЗДІЛИ́ТИ (перев. у спол. із сл. горе). - Недок.: заспоко́ювати, утіша́ти[втіша́ти], утихоми́рювати[втихоми́рювати]рідшеті́шити, потіша́ти, гамува́ти, угамо́вувати[вгамо́вувати], уго́втувати[вго́втувати], угомоня́ти[вгомоня́ти], угомо́нювати[вгомо́нювати], погамо́вуватирідкоуспоко́ювати[вспоко́ювати], упоко́ювати[впоко́ювати], пригамо́вувати, підбадьо́рювати, угово́рювати[вгово́рювати], уговоря́ти[вговоря́ти], умовля́ти[вмовля́ти], розра́джувати, розра́ювати, розділя́ти. І довго-довго їй довелося воркувати, щоб заспокоїти розлюченого Демида (М. Стельмах); Рузя як уміла втішала дівчину. Але як тут утішити, коли в неї самої стискалось від страху серце? (О. Донченко); Іваниха все плакала, припавши синові на плече, дедалі однак тихі синові речі немов її трохи вгамували (Леся Українка); Стішив мене цей лист (Леся Українка); Порицька так стурбувалась, аж обличчя плямистою краскою вкрилось. Ольга погамувала її рукою (Леся Українка); Отой твердий, здоровий сон дівчини почав звільна вспокоювати й паню Олімпію (І. Франко); Часом і при достатках лихо: як нема долі, нема талану, то й достатки не впокоять (Панас Мирний); Ніхто її не втішав, не розраював (П. Загребельний). - Пор. 1. охоло́джувати.
ПОСЛА́БЛЮВАТИ[ПОСЛАБЛЯ́ТИрідше] (спричинятися до меншого, слабшого прояву якогось явища, процесу, якості, почуття тощо), ОСЛА́БЛЮВАТИ[ОСЛАБЛЯ́ТИрідше], ЗМЕ́НШУВАТИ, ПРИМЕ́НШУВАТИ, ПОЛЕ́ГШУВАТИ, ПОМ’Я́КШУВАТИ, М’ЯКШИ́ТИ, ПРИТУПЛЯ́ТИ[ПРИТУ́ПЛЮВАТИ], УТИХОМИ́РЮВАТИ[ВТИХОМИ́РЮВАТИ], УГАМО́ВУВАТИ[ВГАМО́ВУВАТИ], ПРИТЛУ́МЛЮВАТИ[ПРИТЛУМЛЯ́ТИ]розм., ПРИСИПЛЯ́ТИрозм., ГЛУШИ́ТИрозм., ПРИГЛУ́ШУВАТИ[ПРИГЛУША́ТИ]розм., ПОГЛУША́ТИрозм. рідше (перев. про почуття, переживання); НЕЙТРАЛІЗУВА́ТИ (перев. негативні прояви, вплив тощо); РОЗРЯДЖА́ТИ (напружену ситуацію). - Док.: посла́бити, осла́бити, зме́ншити, приме́ншити, поле́гшити, пом’якши́ти, притупи́ти, утихоми́рити[втихоми́рити], угамува́ти[вгамува́ти], притлуми́ти, приспа́ти, приглуши́ти, поглушити, нейтралізува́ти, розряди́ти. Він знав, що у війську зростає невдоволення, що безперервний похід при такому бездоріжжі і в негоді дуже послаблює бойовий дух вояків (І. Ле); Легкий вітер послабляв спеку (Л. Смілянський); Білі опари ослаблювали і чорність пітьми, і ясність сонця; ні фарб, ні блиску, ні тепла не помітно було навколо (Юліан Опільський); Тихим голосом відділяє [мати] його біль від злості, зменшує її, бо ж він страждає не тільки за себе, а й за людей (М. Стельмах); Мати гадає, що ця новина прикро вразила його, і своєю скрадливою відповіддю хоче применшити її гостроту... (Я. Гримайло); Йонька плювався всю дорогу, бив себе батогом по спині, потім, щоб полегшити своє горе, всю вину звалив на хлопців (Григорій Тютюнник); Гаряче припікало сонце, але море пом’якшувало спеку (М. Трублаїні); Калган-корінь м’якшив гіркоту горілки (Н. Рибак); Занадто вже добре йшло все з самого початку. А це й притупило почуття небезпеки (А. Головко); Отче небесний, син твій спокушений, Утихомир мої страсті земні (М. Вінграновський); Якщо станеться, весною Не повернуся із бою, Згадуйте мене, - Може, це в могилі, в полі Угамує серця болі, Спокій поверне (М. Шпак); Стала сама [Дозя].. нищити і притлумляти в душі його всяку іскорку.. прив’язання к собі (І. Франко); За Острополем Вишневецький звелів палити фальшиві огнища по степу і тим присипляти пильність упевнених у собі дозорних Косінського (І. Ле); Та ж древня сага Шуміла на приморському піску, Що чув Міцкевич, як печаль тонку В ньому глушила творчості наснага (М. Рильський); Нові враження, нові обставини.. поглушили спогади сільської школи, загнали їх кудись глибоко наспід (С. Васильченко); То була така самокритика, таке самобичування, що воно приглушувало, нейтралізувало всі насмішки, які сипались на нього з усіх боків (Ю. Збанацький); Прийняте рішення розрядило йому поганий настрій, і він уже ласкаво подивився на свого учня (П. Панч).
ПРИБО́РКАТИ (підкорити своєму впливові, закликати до порядку якусь людину, перев. непокірну або небезпечну для інших), ПРИКРУТИ́ТИ, УГАМУВА́ТИ[ВГАМУВА́ТИ], УПОКО́РИТИ[ВПОКО́РИТИ], УКО́СЬКАТИ[ВКО́СЬКАТИ]розм., ОГО́ВТАТИ[ОБГО́ВТАТИ]розм., ЗАГНУЗДА́ТИрозм., СТРИНО́ЖИТИрозм., ПРИКОРОТИ́ТИдіал., УСКРОМИ́ТИдіал. - Недок.: прибо́ркувати, прикру́чувати, угамо́вувати[вгамо́вувати], упоко́рювати[впоко́рювати], уко́ськувати[вко́ськувати], ого́втувати[обго́втувати], гнузда́ти, загну́здувати, прикороча́ти[прикорота́ти]. Приборкавши [після шлюбу] набагато старшого Данила, Олена повеселішала, стала найбалакучішою в селі жінкою (Р. Андріяшик); - Він не людей прикрутив, а ледарів та отих шабашників, що в гарячу пору роботу кидають (В. Кучер); - Вгамувати таких язикатих, як ти, примусити тебе працювати без галасу, без сторонніх розмов - що ж у цьому поганого? (Ю. Шовкопляс); Він.. чимраз тяжчі невдачі і страти наводив на Германа, упокорював того товстенького, спокійного, мов муром обведеного багача (І. Франко); [Круста:] Які тепер нахабні плебеї стали. Розпустилась чернь. Пора б укоськати (Леся Українка); Савка вміє підійти до заробітчанина, зуміє стриножити його... (О. Гончар); - Може б, його як прикоротили або просто до криміналу замкнули (І. Франко); Він думав, мислив, умудрявся, ..Як Турна-ворога побити, Царя Латина ускромити (І. Котляревський).
СТРИ́МУВАТИ (про почуття, переживання, біль і т. ін. - не давати виявлятися повною мірою), ГАМУВА́ТИ, УГАМО́ВУВАТИ[ВГАМО́ВУВАТИ], ПОГАМО́ВУВАТИ, ПРИГАМО́ВУВАТИ, ТАМУВА́ТИ, ЗАТАМО́ВУВАТИ, УТАМО́ВУВАТИ[ВТАМО́ВУВАТИ]рідше,ГЛУШИ́ТИ, ЗАГЛУША́ТИ, ЗАГЛУ́ШУВАТИ, ПРИГЛУ́ШУВАТИ[ПРИГЛУША́ТИ], ГАСИ́ТИ, ЗГАША́ТИ, ПРИГАШАТИ[ПРИГА́ШУВАТИ], УГАША́ТИ[ВГАША́ТИ], БОРО́ТИ, ПЕРЕБО́РЮВАТИ, БОРО́ТИСЯз чим,ПРИБО́РКУВАТИ, ДАВИ́ТИ, ПРИДА́ВЛЮВАТИ, ДУШИ́ТИ, ПРИДУ́ШУВАТИ, ЗГНІ́ЧУВАТИ, УДЕ́РЖУВАТИ[ВДЕ́РЖУВАТИ], ЗДЕ́РЖУВАТИрозм., УПИНЯ́ТИ[ВПИНЯ́ТИ]розм.,ТЛУМИ́ТИрозм.,ЗАТИСКА́ТИрідше,ЗАТИ́СКУВАТИрідше. - Док.: стри́мати, загамува́ти, угамува́ти[вгамува́ти], погамува́ти, пригамува́ти, затамува́ти, утамува́ти[втамува́ти], заглуши́ти, приглуши́ти, загаси́ти, згаси́ти, пригаси́ти, угаси́ти[вгаси́ти], переборо́ти, прибо́ркати, подави́ти, придави́ти, удуши́ти[вдуши́ти], придуши́ти, згніти́ти, уде́ржати[вде́ржати], зде́ржати, упини́ти[впини́ти], затлуми́ти, стлуми́ти, зати́снути, проковтну́тиіз сл. образа, докір і т. ін. (не відповісти на щось образливе, неприємне). - Вишкребок! Злидень з битого шляху! .. Ці слова, мов батоги, періщать парубка, він ледве стримує гнів (М. Стельмах); Люди вигадали поминки, щоб клопотами гамувати біль, щоб за сутнім утекти від померлого (Ю. Мушкетик); Захар.. привітався за обидві руки, ніяк не вгамовуючи свого здивування, навіть хвилювання (І. Ле); Василеві закортіло тої ж миті розбудити всіх.. Та він погамував те своє бажання, але вже до ранку не заснув (П. Загребельний); Хлопець забув про рани, спохвату махнув рукою, охнув, прикусив губу, тамуючи біль (С. Журахович); Я слухала уважно, затамувавши подих (М. Чабанівський); Він ніяк не міг втамувати тремтіння (О. Бойченко); Хвиля обурення глушить усе, що він збудив у мені своїми словами (В. Речмедін); Мої думоньки безсилі Стома заглуша (П. Грабовський); Бажання мати добрі гроші приглушувало в ньому тимчасовий острах і нерішучість (А. Шиян); Вона [баба], її тиха мова гасила його лютощі (Панас Мирний); Я зумів чуття згасить І крихти щастя не просить (С. Крижанівський); Згадай в пустині, Далеко над морем, Свого друга веселого, Як він горе боре (Т. Шевченко); Дружина припадає до подушки, борючись зі сном (М. Стельмах); - Ні, ні! - без жалю давив я у собі всякий протест, - ніяких думок! (С. Васильченко); Намагалась [Юля] подавити в собі згадки про хлопця (О. Донченко); Згнічуючи своє кохання, не довго змогла вона держати гору над своєю романтичною вдачею (Ганна Барвінок); Галя.., хоч і плакала, але тихо, силкуючися вдержувати сльози (Б. Грінченко); Жінка зробила зусилля, впинила в собі плач (С. Васильченко); [Прісцілла:] То стогін болю. Я його тлумила, поки могла (Леся Українка); Я затискав у серці муку (М. Рильський).
УГАМУВА́ТИ[ВГАМУВА́ТИ] (кров), ЗУПИНИ́ТИ, ЗАТАМУВА́ТИ. - Недок.: угамо́вувати[вгамо́вувати], зупиня́ти, тамува́ти, затамо́вувати. - Дивись на хусточку мою. Узористі сліди. Бува поранять у бою, до рани приклади. Вгамує кров гарячий шовк (А. Малишко); Павло з фельдшерами й санітарами зупиняли кров, робили перші перев’язки (В. Кучер); Живемо... Звичайнісінька рана... Ага, друга. Ух, ти! Тамуй кров! Затискуй! (О. Довженко).
УГАМУВА́ТИ[ВГАМУВА́ТИ] (голод, спрагу), УТАМУВА́ТИ[ВТАМУВА́ТИ], ЗАДОВОЛЬНИ́ТИ, УГАСИ́ТИ[ВГАСИ́ТИ] рідше. - Недок.: угамо́вувати[вгамо́вувати], утамо́вувати[втамо́вувати], задовольня́ти, угаша́ти[вгашати]. Я.. помацки нарвав слив, щоб угамувати голод (П. Панч); Листя хрумтіло на зубах.. Але це мало вгамовувало спрагу (О. Донченко); Утамувала левиця жагу, із джерела напившись (М. Зеров); Вода освіжила йому спраглі вуста, лилась на шию, груди, але він не міг задовольнити спраги (Ю. Збанацький).