ЗНИКА́ТИ (переставати існувати, бути в наявності),ЩЕЗА́ТИ, ПРОПАДА́ТИ, ДІВА́ТИСЯ, ГИ́НУТИ, ПОГИБА́ТИ, ЗАПОДІВА́ТИСЯрозм.,ЧЕ́ЗНУТИрозм.,ЗБУВА́ТИзаст.; ВИВО́ДИТИСЯ, ЗВО́ДИТИСЯ (поступово); ВИВІ́ТРЮВАТИСЯ, ВИПАРО́ВУВАТИСЯ, РОЗЧИНЯ́ТИСЯ, РОЗТАВА́ТИ, ТА́НУТИ, ВИГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ[ВГАСА́ТИ], УГАВА́ТИ[ВГАВА́ТИ], ПЕРЕГОРЯ́ТИ[ПЕРЕГОРА́ТИрідко] (про почуття, мрії, сподівання, думки тощо - поступово, непомітно); ВІДМИРА́ТИ, ВІДЖИВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про абстрактні поняття); ВІДПАДА́ТИ (про бажання, потребу в чомусь і т. ін.);ТІКА́ТИ, УТІКА́ТИ[ВТІКА́ТИ], ВІДЛІТА́ТИ, ЗСЛИЗА́ТИрозм. (швидко); ГУБИ́ТИСЯ, ЗАГУ́БЛЮВАТИСЯ (поступово роблячись непомітним); ПОРИНА́ТИ (ховаючись у масі чого-небудь). - Док.: зни́кнути, зни́ктирозм.ще́знути, пропа́сти, ді́тися, поді́тися, зги́нути, поги́нути, поги́бнути, заподі́тися, збу́ти, ви́вестися, звести́ся, ви́вітритися, ви́вітріти, ви́паруватися, розчини́тися, розта́нути, розта́ти, ви́гаснути, уга́снути[вга́снути], перегорі́ти, відме́рти, віджи́ти, відійти́, відпа́сти, утекти́[втекти́], відлеті́ти, відли́нутипоет.зсли́зну́ти[сли́знути], зсли́зти[сли́зти], згуби́тися, загуби́тися, пори́ну́ти. Сумні почування починають помаленьку зникать у моїй душі, неначе їх кудись зносив тихий вітер (І. Нечуй-Левицький); Дикі пристрасті щезали з душі, а натомістьрозливалася в ній така певність і ясність, немов оцей щасливий стан був вічний (І. Франко); Машини із вимкнутими фарами рушили й за хвилину пропали в степовій імлі (О. Сизоненко); Все йде, все минає - і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? (Т. Шевченко); Довга і безконечно грузька дорога гине далеко в млі (І. Франко); І зітхає [хвиля], і втихає, рине в море величезне й чезне... (Леся Українка); Що нагаєчка, що дротяночка Із колочка не збуває (П. Чубинський); За час окупації цілком вивелися такі речі, як черевики.., не кажучи вже про чоботи (Ю. Яновський); - Тепер звелося чумацтво, одні пісні зосталися (М. Стельмах); Всі важкі думки Ніни вже вивітрилися, навіть згадки не лишилось про розмову (О. Копиленко); Коли прийшла весна, тепло, зелена радість, - ці мрії розтопились, випарувались як без сліду (С. Васильченко); Чув [Йон], що в його серці тане завзятість, поступаючись місцем згоді зі своєю долею... (М. Коцюбиський); Він був, здавалося, у відчаї. Та надія не вгасала в ньому (О. Довженко); Відколи вже все те перегоріло, перетліло, а й досі, як інше згадаєш, то за плечима й морозом, і вогнем всипне (Марко Вовчок); Здавалося, в ньому відмер, зник і забувся навіть натяк на природний інстинкт самоохорони (В. Козаченко); Він так на неї дивився, що їй ув очах темніло, пам’ять відходила (Марко Черемшина); Одпала охота й додому їхати (Панас Мирний); Блідніть, зорі зелені, ховайся, місяцю ясний, тікай, нічний тумане! (О. Донченко); Одлетіла давно золота свіжість листопаду, потемніли мури будинків (І. Микитенко); Сумні думки одлинули (С. Васильченко); Саня осміхнулась. Дві ямочки на щоках наче засміялись і знов в одну мить зслизли (І. Нечуй-Левицький); Вилася [стежка] вгору та вгору, попід ліс, височенною кручею понад виром Стрию, а там.. губилася в темнім смерековім борі (І. Франко); Стежка поринала в темній гущавині вільшини та ліщини (І. Франко).

ПЕРЕСТА́ТИ (про дощ, сніг, вітер і т. ін.), ПРИПИНИ́ТИСЯ, ЗАКІ́НЧИ́ТИСЯ, СКІНЧИ́ТИСЯ, КІНЧИ́ТИСЯ, ПРОЙТИ́, СТА́ТИдіал.; ПЕРЕДОЩИ́ТИрозм., ПЕРЕДОЩИ́ТИСЯрозм. (про дощ); ЗІЙТИ́, ПЕРЕЙТИ́розм. (про опади); УТИ́ХНУТИ[ВТИ́ХНУТИ], ЗАТИ́ХНУТИ, СТИ́ХНУТИ, УЩУ́ХНУТИ[ВЩУ́ХНУТИ], СТИ́ШИТИСЯ, УГАМУВА́ТИСЯ[ВГАМУВА́ТИСЯ], УЛЯГТИ́СЯ[ВЛЯГТИ́СЯ] (про вітер, бурю тощо); ПЕРЕЛЯГТИ́розм. (перев. про дощ). - Недок.: перестава́ти, припиня́тися, закі́нчуватися, скінча́тисярідшекінча́тися, прохо́дити, става́ти, перехо́дити, утиха́ти[втиха́ти], затиха́ти, стиха́ти, ущуха́ти[вщуха́ти], угава́ти[вгава́ти], сти́шуватися, стиша́тисярідшеугамо́вуватися[вгамо́вуватися], уляга́тися[вляга́тися], переляга́ти. Хмара почала переходити, дощ і грім перестав (Панас Мирний); Снігопад вже припинився, тільки зрідка сіялась легка пороша (О. Гуреїв); [Юда:] Налинув дощ і перервав промову. Скінчився дощ - ..Я пішов шукать того промовця (Леся Українка); Пройшла гроза. Луною тоне у далі днів (В. Сосюра); Дощик попійшов трошки та й став (Ю. Федькович); Линув дощ, плантація взялася калюжами.. Поки дійшли до села, знов передощило (К. Гордієнко); Бог дасть, передощиться, й буде ясно (Словник Б. Грінченка); Як дощик зійде.. - То в уяві постане село (М. Шпак); Перейшов дощ, затепліло сонечко (П. Загребельний); На ранок вітер утих, угамувалася хуртовина (І. Кочерга); [Домаха:] Який славний вітерець зранку подихав, а тепер зовсім затих (М. Кропивницький); Вітер віє та стихає, а баба почне - не переслухаєш (прислів’я); Як ось став вітер ущухати, І хвилі трохи уляглись (І. Котляревський); Всі мовчали і чутно було, як шумів дощ, то на хвилину вгаваючи, то припускаючи (Панас Мирний); М’який лапатий сніг не переставав падати, але вчорашня хуртовина вляглася (І. Микитенко); Вітер потроху перелягає, шамотить над хвилями (Ю. Яновський). - Пор. 1. припини́тися.

СЛА́БНУТИ (ставати меншим за ступенем вияву), СЛА́БШАТИ, СЛАБІ́ТИ, СЛАБІ́ШАТИ, ПОСЛА́БЛЮВАТИСЯ, ПОСЛАБЛЯ́ТИСЯ, ОСЛА́БЛЮВАТИСЯ, МЕНШАТИ, ЗМЕ́НШУВАТИСЯ, ПРИМЕ́НШУВАТИСЯ, ЗНИ́ЖУВАТИСЯ, СПАДА́ТИ, ВІДДА́ЛЮВАТИСЯ, ВІДДАЛЯ́ТИСЯ, ПЕРЕСІДА́ТИСЯ (перев. про мороз, холод); УЛЯГА́ТИСЯ[ВЛЯГА́ТИСЯ] (перев. про явища природи); ЛЕ́ГШАТИ, ПОЛЕ́ГШУВАТИСЯ, ВІДПУСКА́ТИ, ВІДЛЯГА́ТИ, УГАВА́ТИ[ВГАВА́ТИ], ПОПУСКА́ТИ, ПРИТУПЛЯ́ТИСЯ, ПРИТУ́ПЛЮВАТИСЯ (про біль, хворобу, неприємні відчуття тощо); РОЗРЯДЖА́ТИСЯ (про напружену ситуацію). - Док.: осла́бнути, осла́бти, посла́бнути, посла́бти, посла́бшати, послабі́шати, посла́битися, осла́битися, зменшитися, приме́ншитися, зни́зитися, спа́сти, поме́ншати, віддали́тися, пересі́стися, улягти́ся[влягти́ся], поле́гшати, поле́гшитися, відпусти́ти, відлягти́, попусти́ти, притупи́тися, розряди́тися. Гул від кроків слабнув (Ірина Вільде); Голос його блякне, слабне (А. Хорунжий); Діяльність "Гарту" влітку значно слабшала, бо основні кадри, особливо студенти, роз’їжджались по селах додому (з журналу); Вгорі зараз же відчули, що з окопу стрілянина зменшилась (Григорій Тютюнник); Відчутно спадала денна спека (В. Минко); "От лихо, - думає Кирило, - хоч би мороз пересідався, або що" (А. Тесленко); Досвітня метушня по дворах та вулицях вже вляглася (Дніпрова Чайка).