ДОВІРЯ́ТИкому (ставитися до когось із довір’ям), ДОВІРЯ́ТИСЯ, ВІ́РИТИ, ЙНЯ́ТИ ВІ́РУ[ВІ́РИ], ПОКЛАДА́ТИСЯна кого, ЗВІРЯ́ТИСЯна кого, НАДІ́ЯТИСЯна кого; ВВІРЯ́ТИ[УВІРЯ́ТИ]кому, на кого, ВВІРЯ́ТИСЯ[УВІРЯ́ТИСЯ], СПУСКА́ТИСЯна кого, розм. (віддавати себе на чиюсь волю). - Док.: дові́ритися, пойня́ти [пойми́ти заст.] ві́ру [ві́ри], покла́стися, положи́тисярідшезві́ритися, понаді́ятися, вві́рити[уві́рити], вві́ритися[уві́ритися], спусти́тися. У сім’ї Козачуків Юрко вважався майже рідним. Він міг заходити, коли завгодно, йому в усьому довіряли, на нього покладалися (М. Ю. Тарновський); - Довіряйтесь лікарям, фельдшерам, не приховуйте від них хворих! (О. Гончар); - Викиньте все з голови і звіртесь на мене. Ви мені вірите чи ні, чорт забери! (О. Довженко); - Я ніколи нічим не криюся. Кожному правду кажу... І ви мене давно, здається, за такого знаєте. Чого ж ви тепер віри не ймете! (Панас Мирний); - Чи ти на Мирона свого надієшся? А він, думаєш, там, на заробітках, не заглядається на когось? (М. Стельмах); - О, на мене можете ввіряти, - одказала Надя, - в мене язик мов на припоні (А. Кримський); Добре було старому Макусі, що увірився дочці, та ще й розумній (Г. Квітка-Основ’яненко); [Хуса:] Старенька вже не здужає ходити, а на рабинь спуститися не можна у догляді за матір’ю (Леся Українка).

ПЕРЕКОНА́ТИСЯ (дійти певного висновку, повірити в щось на підставі доказів, спостережень, роздумів тощо), ДОКОНА́ТИСЯдіал.; ПЕРЕСВІ́ДЧИТИСЯ, ПРИСВІ́ДЧИТИСЯдіал.,ДОСВІ́ДЧИТИСЯдіал.,ДОСВІ́ДЧИТИдіал.,ДОСВІДИ́ТИдіал. (зваживши на факти, врахувавши досвід); УПЕ́ВНИТИСЯ[ВПЕ́ВНИТИСЯ], ЗАПЕ́ВНИТИСЯ, ДОПЕ́ВНИТИСЯрідше, ЗВІ́РИТИСЯрідше,УВІ́РИТИСЯ[ВВІ́РИТИСЯ]діал. (здобути певність). - Недок.: переко́нуватися, пересві́дчуватися, присві́дчуватися, упевня́тися[впевня́тися], упе́внюватися[впе́внюватися], запевня́тися[запе́внюватися], допевнятися[допевнюватися], звіря́тися, увіря́тися[ввіря́тися]. Бійці, які бачили немало трофейних коней, здобутих у ворога - бельгійських, французьких, угорських, - переконалися, що все-таки найвитриваліші коні - це наші (О. Гончар); Йому хотілося забігти ріпників несподівано, невидимо, щоб доконатися, як вони роблять (І. Франко); Лукія давно пересвідчилася - не на користь дочці пішли батьківські турботи, піклування (К. Гордієнко); Присвідчилися, що земля круглобока (Словник Б. Грінченка); Перебираючись з місця на місце, він забрів аж на Бессарабію і досвідчивсь, що в забродських ватагах багато вербівських втікачів (І. Нечуй-Левицький); - Се я сам досвідив. Лиш мертвець та сліпець Може буть проти неї [жіночої краси] надійний борець (І. Франко); Маляр упевнився, що у Тараса Григоровича є хист до малювання, і погодився його вчити (І. Кириленко); - Мені припоручено обдивитися паєштські виноградники, щоб запевнитися, чи вільні вони від філоксери (М. Коцюбинський); [Мичковський:] Свати збираються до вас сьогодня, хотять допевнитись, чи все готове до весілля? (І. Карпенко-Карий); А що вона відьма, то я в цьому добре звірилась, бо, де вона ступить, за нею слідком жаби скачуть (І. Нечуй-Левицький); Про Опанаса не чуть й не чуть, так що всі увірились, що Опанаса нема на світі (Грицько Григоренко).

ДОВІРЯ́ТИкому (ставитися до когось із довір’ям), ДОВІРЯ́ТИСЯ, ВІ́РИТИ, ЙНЯ́ТИ ВІ́РУ[ВІ́РИ], ПОКЛАДА́ТИСЯна кого, ЗВІРЯ́ТИСЯна кого, НАДІ́ЯТИСЯна кого; ВВІРЯ́ТИ[УВІРЯ́ТИ]кому, на кого, ВВІРЯ́ТИСЯ[УВІРЯ́ТИСЯ], СПУСКА́ТИСЯна кого, розм. (віддавати себе на чиюсь волю). - Док.: дові́ритися, пойня́ти [пойми́ти заст.] ві́ру [ві́ри], покла́стися, положи́тисярідшезві́ритися, понаді́ятися, вві́рити[уві́рити], вві́ритися[уві́ритися], спусти́тися. У сім’ї Козачуків Юрко вважався майже рідним. Він міг заходити, коли завгодно, йому в усьому довіряли, на нього покладалися (М. Ю. Тарновський); - Довіряйтесь лікарям, фельдшерам, не приховуйте від них хворих! (О. Гончар); - Викиньте все з голови і звіртесь на мене. Ви мені вірите чи ні, чорт забери! (О. Довженко); - Я ніколи нічим не криюся. Кожному правду кажу... І ви мене давно, здається, за такого знаєте. Чого ж ви тепер віри не ймете! (Панас Мирний); - Чи ти на Мирона свого надієшся? А він, думаєш, там, на заробітках, не заглядається на когось? (М. Стельмах); - О, на мене можете ввіряти, - одказала Надя, - в мене язик мов на припоні (А. Кримський); Добре було старому Макусі, що увірився дочці, та ще й розумній (Г. Квітка-Основ’яненко); [Хуса:] Старенька вже не здужає ходити, а на рабинь спуститися не можна у догляді за матір’ю (Леся Українка).

ПЕРЕКОНА́ТИСЯ (дійти певного висновку, повірити в щось на підставі доказів, спостережень, роздумів тощо), ДОКОНА́ТИСЯдіал.; ПЕРЕСВІ́ДЧИТИСЯ, ПРИСВІ́ДЧИТИСЯдіал.,ДОСВІ́ДЧИТИСЯдіал.,ДОСВІ́ДЧИТИдіал.,ДОСВІДИ́ТИдіал. (зваживши на факти, врахувавши досвід); УПЕ́ВНИТИСЯ[ВПЕ́ВНИТИСЯ], ЗАПЕ́ВНИТИСЯ, ДОПЕ́ВНИТИСЯрідше, ЗВІ́РИТИСЯрідше,УВІ́РИТИСЯ[ВВІ́РИТИСЯ]діал. (здобути певність). - Недок.: переко́нуватися, пересві́дчуватися, присві́дчуватися, упевня́тися[впевня́тися], упе́внюватися[впе́внюватися], запевня́тися[запе́внюватися], допевнятися[допевнюватися], звіря́тися, увіря́тися[ввіря́тися]. Бійці, які бачили немало трофейних коней, здобутих у ворога - бельгійських, французьких, угорських, - переконалися, що все-таки найвитриваліші коні - це наші (О. Гончар); Йому хотілося забігти ріпників несподівано, невидимо, щоб доконатися, як вони роблять (І. Франко); Лукія давно пересвідчилася - не на користь дочці пішли батьківські турботи, піклування (К. Гордієнко); Присвідчилися, що земля круглобока (Словник Б. Грінченка); Перебираючись з місця на місце, він забрів аж на Бессарабію і досвідчивсь, що в забродських ватагах багато вербівських втікачів (І. Нечуй-Левицький); - Се я сам досвідив. Лиш мертвець та сліпець Може буть проти неї [жіночої краси] надійний борець (І. Франко); Маляр упевнився, що у Тараса Григоровича є хист до малювання, і погодився його вчити (І. Кириленко); - Мені припоручено обдивитися паєштські виноградники, щоб запевнитися, чи вільні вони від філоксери (М. Коцюбинський); [Мичковський:] Свати збираються до вас сьогодня, хотять допевнитись, чи все готове до весілля? (І. Карпенко-Карий); А що вона відьма, то я в цьому добре звірилась, бо, де вона ступить, за нею слідком жаби скачуть (І. Нечуй-Левицький); Про Опанаса не чуть й не чуть, так що всі увірились, що Опанаса нема на світі (Грицько Григоренко).