увіритися 2 значень

-1-
дієслово доконаного виду
(переконатися)

Словник відмінків

Інфінітив уві́ритися, уві́ритись
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   уві́рмося, уві́рмось
2 особа уві́рся уві́ртеся, уві́ртесь
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа уві́рюся, уві́рюсь уві́римося, уві́римось, уві́римся
2 особа уві́ришся уві́ритеся, уві́ритесь
3 особа уві́риться уві́ряться
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. уві́рився, уві́ривсь уві́рилися, уві́рились
жін.р. уві́рилася, уві́рилась
сер.р. уві́рилося, уві́рилось
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
уві́рившись

Словник синонімів

ДОВІРЯ́ТИкому (ставитися до когось із довір’ям), ДОВІРЯ́ТИСЯ, ВІ́РИТИ, ЙНЯ́ТИ ВІ́РУ[ВІ́РИ], ПОКЛАДА́ТИСЯна кого, ЗВІРЯ́ТИСЯна кого, НАДІ́ЯТИСЯна кого; ВВІРЯ́ТИ[УВІРЯ́ТИ]кому, на кого, ВВІРЯ́ТИСЯ[УВІРЯ́ТИСЯ], СПУСКА́ТИСЯна кого, розм. (віддавати себе на чиюсь волю). - Док.: дові́ритися, пойня́ти [пойми́ти заст.] ві́ру [ві́ри], покла́стися, положи́тисярідшезві́ритися, понаді́ятися, вві́рити[уві́рити], вві́ритися[уві́ритися], спусти́тися. У сім’ї Козачуків Юрко вважався майже рідним. Він міг заходити, коли завгодно, йому в усьому довіряли, на нього покладалися (М. Ю. Тарновський); - Довіряйтесь лікарям, фельдшерам, не приховуйте від них хворих! (О. Гончар); - Викиньте все з голови і звіртесь на мене. Ви мені вірите чи ні, чорт забери! (О. Довженко); - Я ніколи нічим не криюся. Кожному правду кажу... І ви мене давно, здається, за такого знаєте. Чого ж ви тепер віри не ймете! (Панас Мирний); - Чи ти на Мирона свого надієшся? А він, думаєш, там, на заробітках, не заглядається на когось? (М. Стельмах); - О, на мене можете ввіряти, - одказала Надя, - в мене язик мов на припоні (А. Кримський); Добре було старому Макусі, що увірився дочці, та ще й розумній (Г. Квітка-Основ’яненко); [Хуса:] Старенька вже не здужає ходити, а на рабинь спуститися не можна у догляді за матір’ю (Леся Українка).
ПЕРЕКОНА́ТИСЯ (дійти певного висновку, повірити в щось на підставі доказів, спостережень, роздумів тощо), ДОКОНА́ТИСЯдіал.; ПЕРЕСВІ́ДЧИТИСЯ, ПРИСВІ́ДЧИТИСЯдіал.,ДОСВІ́ДЧИТИСЯдіал.,ДОСВІ́ДЧИТИдіал.,ДОСВІДИ́ТИдіал. (зваживши на факти, врахувавши досвід); УПЕ́ВНИТИСЯ[ВПЕ́ВНИТИСЯ], ЗАПЕ́ВНИТИСЯ, ДОПЕ́ВНИТИСЯрідше, ЗВІ́РИТИСЯрідше,УВІ́РИТИСЯ[ВВІ́РИТИСЯ]діал. (здобути певність). - Недок.: переко́нуватися, пересві́дчуватися, присві́дчуватися, упевня́тися[впевня́тися], упе́внюватися[впе́внюватися], запевня́тися[запе́внюватися], допевнятися[допевнюватися], звіря́тися, увіря́тися[ввіря́тися]. Бійці, які бачили немало трофейних коней, здобутих у ворога - бельгійських, французьких, угорських, - переконалися, що все-таки найвитриваліші коні - це наші (О. Гончар); Йому хотілося забігти ріпників несподівано, невидимо, щоб доконатися, як вони роблять (І. Франко); Лукія давно пересвідчилася - не на користь дочці пішли батьківські турботи, піклування (К. Гордієнко); Присвідчилися, що земля круглобока (Словник Б. Грінченка); Перебираючись з місця на місце, він забрів аж на Бессарабію і досвідчивсь, що в забродських ватагах багато вербівських втікачів (І. Нечуй-Левицький); - Се я сам досвідив. Лиш мертвець та сліпець Може буть проти неї [жіночої краси] надійний борець (І. Франко); Маляр упевнився, що у Тараса Григоровича є хист до малювання, і погодився його вчити (І. Кириленко); - Мені припоручено обдивитися паєштські виноградники, щоб запевнитися, чи вільні вони від філоксери (М. Коцюбинський); [Мичковський:] Свати збираються до вас сьогодня, хотять допевнитись, чи все готове до весілля? (І. Карпенко-Карий); А що вона відьма, то я в цьому добре звірилась, бо, де вона ступить, за нею слідком жаби скачуть (І. Нечуй-Левицький); Про Опанаса не чуть й не чуть, так що всі увірились, що Опанаса нема на світі (Грицько Григоренко).
-2-
дієслово доконаного виду
(довіритися)

Словник відмінків

Інфінітив уві́ритися, уві́ритись
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   уві́рмося, уві́рмось
2 особа уві́рся уві́ртеся, уві́ртесь
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа уві́рюся, уві́рюсь уві́римося, уві́римось, уві́римся
2 особа уві́ришся уві́ритеся, уві́ритесь
3 особа уві́риться уві́ряться
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. уві́рився, уві́ривсь уві́рилися, уві́рились
жін.р. уві́рилася, уві́рилась
сер.р. уві́рилося, уві́рилось
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
уві́рившись

Словник синонімів

ДОВІРЯ́ТИкому (ставитися до когось із довір’ям), ДОВІРЯ́ТИСЯ, ВІ́РИТИ, ЙНЯ́ТИ ВІ́РУ[ВІ́РИ], ПОКЛАДА́ТИСЯна кого, ЗВІРЯ́ТИСЯна кого, НАДІ́ЯТИСЯна кого; ВВІРЯ́ТИ[УВІРЯ́ТИ]кому, на кого, ВВІРЯ́ТИСЯ[УВІРЯ́ТИСЯ], СПУСКА́ТИСЯна кого, розм. (віддавати себе на чиюсь волю). - Док.: дові́ритися, пойня́ти [пойми́ти заст.] ві́ру [ві́ри], покла́стися, положи́тисярідшезві́ритися, понаді́ятися, вві́рити[уві́рити], вві́ритися[уві́ритися], спусти́тися. У сім’ї Козачуків Юрко вважався майже рідним. Він міг заходити, коли завгодно, йому в усьому довіряли, на нього покладалися (М. Ю. Тарновський); - Довіряйтесь лікарям, фельдшерам, не приховуйте від них хворих! (О. Гончар); - Викиньте все з голови і звіртесь на мене. Ви мені вірите чи ні, чорт забери! (О. Довженко); - Я ніколи нічим не криюся. Кожному правду кажу... І ви мене давно, здається, за такого знаєте. Чого ж ви тепер віри не ймете! (Панас Мирний); - Чи ти на Мирона свого надієшся? А він, думаєш, там, на заробітках, не заглядається на когось? (М. Стельмах); - О, на мене можете ввіряти, - одказала Надя, - в мене язик мов на припоні (А. Кримський); Добре було старому Макусі, що увірився дочці, та ще й розумній (Г. Квітка-Основ’яненко); [Хуса:] Старенька вже не здужає ходити, а на рабинь спуститися не можна у догляді за матір’ю (Леся Українка).
ПЕРЕКОНА́ТИСЯ (дійти певного висновку, повірити в щось на підставі доказів, спостережень, роздумів тощо), ДОКОНА́ТИСЯдіал.; ПЕРЕСВІ́ДЧИТИСЯ, ПРИСВІ́ДЧИТИСЯдіал.,ДОСВІ́ДЧИТИСЯдіал.,ДОСВІ́ДЧИТИдіал.,ДОСВІДИ́ТИдіал. (зваживши на факти, врахувавши досвід); УПЕ́ВНИТИСЯ[ВПЕ́ВНИТИСЯ], ЗАПЕ́ВНИТИСЯ, ДОПЕ́ВНИТИСЯрідше, ЗВІ́РИТИСЯрідше,УВІ́РИТИСЯ[ВВІ́РИТИСЯ]діал. (здобути певність). - Недок.: переко́нуватися, пересві́дчуватися, присві́дчуватися, упевня́тися[впевня́тися], упе́внюватися[впе́внюватися], запевня́тися[запе́внюватися], допевнятися[допевнюватися], звіря́тися, увіря́тися[ввіря́тися]. Бійці, які бачили немало трофейних коней, здобутих у ворога - бельгійських, французьких, угорських, - переконалися, що все-таки найвитриваліші коні - це наші (О. Гончар); Йому хотілося забігти ріпників несподівано, невидимо, щоб доконатися, як вони роблять (І. Франко); Лукія давно пересвідчилася - не на користь дочці пішли батьківські турботи, піклування (К. Гордієнко); Присвідчилися, що земля круглобока (Словник Б. Грінченка); Перебираючись з місця на місце, він забрів аж на Бессарабію і досвідчивсь, що в забродських ватагах багато вербівських втікачів (І. Нечуй-Левицький); - Се я сам досвідив. Лиш мертвець та сліпець Може буть проти неї [жіночої краси] надійний борець (І. Франко); Маляр упевнився, що у Тараса Григоровича є хист до малювання, і погодився його вчити (І. Кириленко); - Мені припоручено обдивитися паєштські виноградники, щоб запевнитися, чи вільні вони від філоксери (М. Коцюбинський); [Мичковський:] Свати збираються до вас сьогодня, хотять допевнитись, чи все готове до весілля? (І. Карпенко-Карий); А що вона відьма, то я в цьому добре звірилась, бо, де вона ступить, за нею слідком жаби скачуть (І. Нечуй-Левицький); Про Опанаса не чуть й не чуть, так що всі увірились, що Опанаса нема на світі (Грицько Григоренко).

Словник відмінків

Інфінітив уві́ритися, уві́ритись
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   уві́рмося, уві́рмось
2 особа уві́рся уві́ртеся, уві́ртесь
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа уві́рюся, уві́рюсь уві́римося, уві́римось, уві́римся
2 особа уві́ришся уві́ритеся, уві́ритесь
3 особа уві́риться уві́ряться
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. уві́рився, уві́ривсь уві́рилися, уві́рились
жін.р. уві́рилася, уві́рилась
сер.р. уві́рилося, уві́рилось
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
уві́рившись