увірити 2 значення

-1-
дієслово доконаного виду
(повірити) [діал.]

Словник відмінків

Інфінітив уві́рити
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   уві́рмо
2 особа уві́р уві́рте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа уві́рю уві́римо, уві́рим
2 особа уві́риш уві́рите
3 особа уві́рить уві́рять
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. уві́рив уві́рили
жін.р. уві́рила
сер.р. уві́рило
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
уві́рений
Безособова форма
уві́рено
Дієприслівник
уві́ривши

Словник синонімів

ДОВІРЯ́ТИкому (ставитися до когось із довір’ям), ДОВІРЯ́ТИСЯ, ВІ́РИТИ, ЙНЯ́ТИ ВІ́РУ[ВІ́РИ], ПОКЛАДА́ТИСЯна кого, ЗВІРЯ́ТИСЯна кого, НАДІ́ЯТИСЯна кого; ВВІРЯ́ТИ[УВІРЯ́ТИ]кому, на кого, ВВІРЯ́ТИСЯ[УВІРЯ́ТИСЯ], СПУСКА́ТИСЯна кого, розм. (віддавати себе на чиюсь волю). - Док.: дові́ритися, пойня́ти [пойми́ти заст.] ві́ру [ві́ри], покла́стися, положи́тисярідшезві́ритися, понаді́ятися, вві́рити[уві́рити], вві́ритися[уві́ритися], спусти́тися. У сім’ї Козачуків Юрко вважався майже рідним. Він міг заходити, коли завгодно, йому в усьому довіряли, на нього покладалися (М. Ю. Тарновський); - Довіряйтесь лікарям, фельдшерам, не приховуйте від них хворих! (О. Гончар); - Викиньте все з голови і звіртесь на мене. Ви мені вірите чи ні, чорт забери! (О. Довженко); - Я ніколи нічим не криюся. Кожному правду кажу... І ви мене давно, здається, за такого знаєте. Чого ж ви тепер віри не ймете! (Панас Мирний); - Чи ти на Мирона свого надієшся? А він, думаєш, там, на заробітках, не заглядається на когось? (М. Стельмах); - О, на мене можете ввіряти, - одказала Надя, - в мене язик мов на припоні (А. Кримський); Добре було старому Макусі, що увірився дочці, та ще й розумній (Г. Квітка-Основ’яненко); [Хуса:] Старенька вже не здужає ходити, а на рабинь спуститися не можна у догляді за матір’ю (Леся Українка).
-2-
дієслово доконаного виду
(довірити щось)

Словник відмінків

Інфінітив уві́рити
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   уві́рмо
2 особа уві́р уві́рте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа уві́рю уві́римо, уві́рим
2 особа уві́риш уві́рите
3 особа уві́рить уві́рять
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. уві́рив уві́рили
жін.р. уві́рила
сер.р. уві́рило
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
уві́рений
Безособова форма
уві́рено
Дієприслівник
уві́ривши

Словник синонімів

ДОВІРЯ́ТИкому (ставитися до когось із довір’ям), ДОВІРЯ́ТИСЯ, ВІ́РИТИ, ЙНЯ́ТИ ВІ́РУ[ВІ́РИ], ПОКЛАДА́ТИСЯна кого, ЗВІРЯ́ТИСЯна кого, НАДІ́ЯТИСЯна кого; ВВІРЯ́ТИ[УВІРЯ́ТИ]кому, на кого, ВВІРЯ́ТИСЯ[УВІРЯ́ТИСЯ], СПУСКА́ТИСЯна кого, розм. (віддавати себе на чиюсь волю). - Док.: дові́ритися, пойня́ти [пойми́ти заст.] ві́ру [ві́ри], покла́стися, положи́тисярідшезві́ритися, понаді́ятися, вві́рити[уві́рити], вві́ритися[уві́ритися], спусти́тися. У сім’ї Козачуків Юрко вважався майже рідним. Він міг заходити, коли завгодно, йому в усьому довіряли, на нього покладалися (М. Ю. Тарновський); - Довіряйтесь лікарям, фельдшерам, не приховуйте від них хворих! (О. Гончар); - Викиньте все з голови і звіртесь на мене. Ви мені вірите чи ні, чорт забери! (О. Довженко); - Я ніколи нічим не криюся. Кожному правду кажу... І ви мене давно, здається, за такого знаєте. Чого ж ви тепер віри не ймете! (Панас Мирний); - Чи ти на Мирона свого надієшся? А він, думаєш, там, на заробітках, не заглядається на когось? (М. Стельмах); - О, на мене можете ввіряти, - одказала Надя, - в мене язик мов на припоні (А. Кримський); Добре було старому Макусі, що увірився дочці, та ще й розумній (Г. Квітка-Основ’яненко); [Хуса:] Старенька вже не здужає ходити, а на рабинь спуститися не можна у догляді за матір’ю (Леся Українка).

Словник відмінків

Інфінітив уві́рити
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   уві́рмо
2 особа уві́р уві́рте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа уві́рю уві́римо, уві́рим
2 особа уві́риш уві́рите
3 особа уві́рить уві́рять
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. уві́рив уві́рили
жін.р. уві́рила
сер.р. уві́рило
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
уві́рений
Безособова форма
уві́рено
Дієприслівник
уві́ривши