-1-
дієслово доконаного виду

Словник відмінків

Інфінітив увігна́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   ужені́мо, ужені́м
2 особа ужени́ ужені́ть
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа ужену́ уженемо́, ужене́м
2 особа ужене́ш уженете́
3 особа ужене́ ужену́ть
МИНУЛИЙ ЧАС
чол.р. увігна́в увігна́ли
жін.р. увігна́ла
сер.р. увігна́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
уві́гнаний
Безособова форма
уві́гнано
Дієприслівник
увігна́вши

Словник синонімів

ВИТРАЧА́ТИщо (використовувати, вживати гроші, майно з певною метою), ТРА́ТИТИ, ЗАТРА́ЧУВАТИ, ЗАТРАЧА́ТИ, ВИТРА́ЧУВАТИ, ВКЛАДА́ТИ[УКЛАДА́ТИ], ПРОТРА́ЧУВАТИрозм.,ПУСКА́ТИрозм.; ПРОЖИВА́ТИ (на прожиття); ПРОЇДА́ТИрозм. (на харчування); ВИТРАЧА́ТИСЯ, ТРА́ТИТИСЯ (без додатка - витрачати свої гроші, цінності на кого-, що-небудь); ГАТИ́ТИрозм., ВГА́ЧУВАТИ[УГА́ЧУВАТИ]розм., ВГАНЯ́ТИ[УГАНЯ́ТИ]розм., ВСА́ДЖУВАТИ[УСА́ДЖУВАТИ]розм., ВБУХА́ТИ[УБУХА́ТИ]фам., рідко (у великій кількості). - Док.: ви́тратити, стра́тити, затра́тити, потра́тити, вкла́сти[укла́сти], положи́тирідкопротра́тити, пусти́ти, прожи́ти, прої́сти, ви́тратитися, потра́титисярозм.стра́титися, вгати́ти[угати́ти], ввігна́ти[увігна́ти], вгна́ти[угна́ти], всади́ти[усади́ти], вбу́хнути[убу́хнути], втелю́щити[утелю́щити]фам. [Руфін:] З маєтків наших я тобі нічого не бороню й ніколи не спитав би, куди та на що гроші витрачаєш (Леся Українка); Пани й пані тратили скажені гроші на дорогі убори (І. Нечуй-Левицький); - Мама казала, що мало дров купила, бо дуже багато грошей стратила на тую канапку! (Леся Українка); - Карбованець можна затратити в різних господарствах,.. з різною ефективністю (з журналу); - Концесіонерам доведеться вкладати чимало коштів, щоб.. з індійських річок дістати воду на концесійні землі (І. Ле); Вкласти гроші в будівництво; Не один останню копійку протратив на свічки, та молився,.. щоб Бог поміг щасливо [скласти екзамен] (А. Свидницький); - А гроші на що пускаєш? - На делікатеси дітям! - ..всміхався Матрос-Марусик (Є. Гуцало); Що за літо заробить Мотря, те за зиму й проживуть (Панас Мирний); Капітанша знов сиділа без роботи, проїдаючи останні зароблені шаги (І. Нечуй-Левицький); [Палажка:] З останнього витрачаються [батьки] та учать їх [дітей], щоб із них люди вийшли (С. Васильченко); - Не вбивайся, не траться, не давай мені намиста і дукатів (Г. Квітка-Основ’яненко); Мало не всі свої статки він вгатив в окрему чинбарню (М. Стельмах); - Це хтось двигонув собі [хату], так двигонув!.. Це, брат, не одну тисячу вгнав (А. Головко); Крейгер всадив [у скуповування акцій] уже всі свої гроші (Ю. Смолич); - Це він усі свої гроші туди вбухав (Словник Б. Грінченка); - Двадцять п’ять карбованців втелющив та за упряж три (І. Нечуй-Левицький).
ВСТРОМЛЯ́ТИ[УСТРОМЛЯ́ТИ]що (уводити щось гостре всередину чогось), ВСТРО́МЛЮВАТИ[УСТРО́МЛЮВАТИ], ЗАСТРО́МЛЮВАТИ, ЗАСТРОМЛЯ́ТИ, СТРОМЛЯ́ТИ, ВТИКА́ТИ[УТИКА́ТИ], ЗАТИКА́ТИ, ШТРИКА́ТИчим,ВГЛИ́БЛЮВАТИ[УГЛИ́БЛЮВАТИ]рідше; ВГАНЯ́ТИ[УГАНЯ́ТИ], ВГОРО́ДЖУВАТИ[УГОРО́ДЖУВАТИ], ВСА́ДЖУВАТИ[УСА́ДЖУВАТИ], ВГА́ЧУВАТИ[УГА́ЧУВАТИ] (з силою); ВПИНА́ТИ[УПИНА́ТИ], ВПИНА́ТИСЯ[УПИНА́ТИСЯ], ВПИВА́ТИСЯ[УПИВА́ТИСЯ]чим (зубами, жалом). - Док.: встроми́ти[устроми́ти], застроми́ти, строми́ти, вткну́ти[уткну́ти], ввіткну́ти[увіткну́ти], заткну́ти, штрикну́ти, штрикону́ти, вгли́бити[угли́бити], ввігна́ти[увігна́ти], вгна́ти[угна́ти], вгороди́ти[угороди́ти], всади́ти[усади́ти], вгати́ти[угати́ти], вп’ясти́[уп’ясти́], впну́ти[упну́ти], впну́тися[упну́тися], впи́тися[упи́тися]. Я встромляв в неї чотири палички, і картоплина перетворювалась на коняку (І. Багмут); Комар присів на лоб, Щоб з усієї сили свій гострий носик устромить (Л. Глібов); Він втикає у землю заступа і чекає (О. Донченко); Писар.. уткнув пакет в щілину дверей (І. Нечуй-Левицький); Дід постукав обушком, спритно вганяючи в підошву цвяшок за цвяшком (З. Тулуб); Узяв [Пищимуха] вилки, з розгону вгородив їх у стегно качки й підняв його вгору (Панас Мирний); - Чоловік із жалю ніж би собі в груди всадив (О. Кобилянська); Він підскочив до саней і з розмаху вгатив сокиру в рожен (М. Стельмах); Вп’ясти кігті в руку; Собака впивається зубами в тіло (А. Хижняк).
ДОВО́ДИТИдо чого (когось до певного стану), ДОПРОВА́ДЖУВАТИ, ПРИВО́ДИТИдо чого, у що, ПРИПРОВА́ДЖУВАТИрозм.; ПРИЗВО́ДИТИ, ВГАНЯ́ТИ[УГАНЯ́ТИ]у що, ВГО́НИТИ[УГО́НИТИ]у що, рідше,ПОВЕРГА́ТИу що, заст., книжн. (перев. до неприємного, небажаного стану, негативних наслідків). - Док.: довести́, допрова́дити, привести́, припрова́дити, призвести́, ввігна́ти[увігна́ти], вгна́ти[угна́ти], пове́ргнути[пове́ргтирідше]. Скільки разів до безтяму її доводив [син], до крику та сліз (О. Гончар); В ній і тепер ще повно егоїзму й фальшу, яким.. власного свого мужа до розпуки допроваджувала (О. Кобилянська); Данило сидів і думав: "Отак і слід з боярами, щоб круте слово, мов вода холодна, до пам’яті приводило" (А. Хижняк); Усі люди мов повиздихали. Се припроваджувало дячиху до злого гумору (Г. Хоткевич); [Гільзе:] То се такий твій хрещений батько? То він тебе до такого гріха призводить? (переклад Лесі Українки); Майже не спала [Євпраксія], забувала про їжу, вганяла в плач добросерду Вільтруд (П. Загребельний); Вона, критика, повергла [кухаря] в такий гнів, в таку лють, що страви перекипали на плитах (О. Довженко).
ЗАБИВА́ТИ (б’ючи по якомусь предмету, вганяти, заглиблювати в що-небудь), ВБИВА́ТИ[УБИВА́ТИ], ЗАГАНЯ́ТИ, ВГАНЯ́ТИ[УГАНЯ́ТИ], ЗАГОРО́ДЖУВАТИрозм., ЗАСА́ДЖУВАТИрозм. (різко, із силою). - Док.: заби́ти, вби́ти[уби́ти], загна́ти, ввігна́ти[увігна́ти], загороди́ти, засади́ти. Дубіючи в крижаній воді, забиває [Іван] обухом кілля (О. Гончар); Він взяв клепку від розсохлого барильця з-під огірків, обстругав її у формі скрипки, вбив кілька гвіздків і напнув наних тоненький дріт (Ю. Смолич); Інструктор по праці спозирає збоку на хлопця з явним задоволенням, приємно йому дивитись, як спритно.. орудує молотком лобатий комишанець, як він, підхопивши цвях, легким і несхибним ударом.. заганяє його в дерево (О. Гончар); Розлютився Змій, б’є знову Івана - вганяє його в залізний тік по коліна (А. Шиян); Листоноша сидів коло столу, в ньому спалахнуло непереможне бажання одразу вмерти й ні про що не думати, кортіло загородити собі ножа в груди, хотілося лежати в домовині під землею з почуттям виконаного обов’язку (Ю. Яновський).