I. ВБИРА́ТИ[УБИРА́ТИ] (втягати в себе рідину, газ, поживні речовини тощо), ВСМО́КТУВАТИ, ВСО́ТУВАТИ, ПОГЛИНА́ТИ, НАТЯ́ГУВАТИ, НАТЯГА́ТИ, АБСОРБУВА́ТИспец., АДСОРБУВА́ТИспец., ВСИСА́ТИ[УСИСА́ТИ] рідко. - Док.: ввібра́ти[увібра́ти][вбра́ти], всмокта́ти, всота́ти, погли́нути, натягну́ти, натягти́, ввісса́ти (увісса́ти). Щоб пір’я не вбирало воду, більшість водоплавних птахів змащують його жиром (з журналу); Ми з Юрком ллємо воду в лунку, а спрагла земля всмоктує її (О. Донченко); Грудки чорноземні молоду вашу кров всотали (П. Дорошенко); Вуглекислий газ поглинають зелені рослини; Для торгу ставила його [прядиво] натягувати вільгість (М. Стельмах); Танін.. благотворно діє на травний тракт завдяки здатності.. адсорбувати шкідливі речовини (з газети). - Пор. 1. наси́чуватися.

ВДИХА́ТИ (дихаючи, наповнювати легені повітрям, газом, парою тощо), ВДИ́ХУВАТИрідше; ВБИРА́ТИ[УБИРА́ТИ], ВТЯГА́ТИ[УТЯГА́ТИ], ВТЯ́ГУВАТИ[УТЯ́ГУВАТИ], КОВТА́ТИ, ЛОВИ́ТИ, ХАПА́ТИ, СХО́ПЛЮВАТИ (перев. у спол. із сл. повітря). - Док.: вдихну́ти, ввібра́ти[увібра́ти], втягну́ти[утягну́ти], втягти́[утягти́], протягну́ти, потягти́[потягну́ти], ковтну́ти, вхопи́ти[ухопи́ти], схопи́ти. Відпочити сів І вдихаю радісно пахощі полів (Д. Павличко); На повні грудивдихував вологу (Л. Первомайський); Терезка сиділа мовчки, з насолодою вбираючи в себе міцне повітря (М. Томчаній); Повними грудьми втягаючи в себе морозне повітря, подався Семен дорогою ген за село (М. Коцюбинський); Всі троє посідали перед вогнищем і, нервово втягуючи в себе.. пахощі, неспокійно вертять головами (В. Козаченко); Я кинувся до вікна, широко відчинив його, почав жадібно ковтати свіже повітря (Я. Гримайло); Ловив грудьми холодне повітря (М. Коцюбинський); Всміхався в простори й жадно хапав легенями весняне повітря (А. Головко).

СПРИЙМА́ТИ (розпізнавати що-небудь органами чуттів, осягати розумом), УЛО́ВЛЮВАТИ[ВЛО́ВЛЮВАТИ], ЛОВИ́ТИ, СХО́ПЛЮВАТИ, ВБИРА́ТИ[УБИРА́ТИ], ВСО́ТУВАТИ[УСО́ТУВАТИ], ПРИЙМА́ТИрідше, ХАПА́ТИрідше. - Док.: сприйня́ти, улови́ти[влови́ти], пійма́тирозм.упійма́ти[впійма́ти]розм.схопи́ти, ввібра́ти[увібра́ти], вбра́ти[убра́ти], всота́ти[усота́ти], прийня́ти, ухопи́ти[вхопи́ти]. Та й самі картини дядькові відтепер уже сприймав інакше: краще розумів їх, більше вражали і подобались (А. Головко); Тітка сприйняла мої слова всерйоз і задумалась (Є. Гуцало); Це якраз той період, коли дитина починає узагальнювати явища, починає вловлювати якісь доти їй не доступні закономірності життя (О. Гончар); Він точно вловлював контурні лінії і тушкував тіні.. м’яко й рівно (З. Тулуб); Ми були захоплені відвагою робітників і заспівали з ними й собі, ловлячи окремі слова (П. Панч); Він дивився їй в обличчя, хотів впіймати вираз очей (Ю. Збанацький); Він вбирав у себе ліс, вбирав його пісні і плачі (Ю. Мушкетик); Я.. жадібно вбираю, всотую все, що тут грає радістю, світиться і мигоче (М. Бажан); Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужно приймали все до нудоти знайоме (М. Коцюбинський); Високі й кремезні руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом, так що незвикле вухо не могло зразу вхопити суть розмови (М. Коцюбинський).