-1-
дієслово недоконаного виду
(одягати кого-небудь)

Словник відмінків

Інфінітив убира́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   убира́ймо
2 особа убира́й убира́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа убира́тиму убира́тимемо, убира́тимем
2 особа убира́тимеш убира́тимете
3 особа убира́тиме убира́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа убира́ю убира́ємо, убира́єм
2 особа убира́єш убира́єте
3 особа убира́є убира́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
убира́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. убира́в убира́ли
жін. р. убира́ла
сер. р. убира́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
убира́вши

Словник синонімів

ЗАБРУДНИ́ТИ (зробити кого-, що-небудь брудним), ВИ́БРУДНИТИ, ЗАКАЛЯ́ТИрозм., ОБКАЛЯ́ТИрозм., ПОКАЛЯ́ТИрозм., СКАЛЯ́ТИрозм., ЗАМА́ЗАТИрозм., ВИ́МАЗАТИрозм., ПОМА́ЗАТИрозм., УБРА́ТИ[ВБРА́ТИ]розм., ЗАДРИ́ПАТИрозм., ЗАГИ́ДИТИпідсил. розм., УМА́ЗАТИ[ВМА́ЗАТИ]перев. чим, розм. рідше;ЗАМАЗУ́РИТИрозм., ЗАМУ́РЗАТИрозм. (звичайно обличчя); ВИ́ВАЛЯТИрозм., ПОВАЛЯ́ТИрозм., ЗАВОЗИ́ТИрозм., ВИ́ВОЗИТИрозм., ЗАШМАРУВА́ТИрозм., ОБШМАРУВА́ТИ[ОШМАРУВА́ТИ]розм., ВИ́ШМАРУВАТИрозм., ЗАТЯГА́ТИрозм., ЗАТАСКА́ТИрозм., ЗАВАЛЯ́ТИдіал., ЗАМИ́ЗКАТИдіал., ЗАШУРУВА́ТИдіал., ВИ́ШУРУВАТИдіал. (перев. одяг - забруднити кругом, з усіх боків внаслідок неохайного користування, довгого носіння і т. п.); ЗАМА́ЦАТИрозм., ЗАХВАТА́ТИрозм., ЗАТАЛА́ПАТИдіал. (забруднити, часто беручи, хапаючи руками); ЗАПЛЯМУВА́ТИ, ЗАПЛЯМИ́ТИрозм., СПЛЯМИ́ТИрідше, СПЛЯМУВА́ТИрідше, ОБПЛЯМИ́ТИрідко (забруднити, залишивши плями); ЗАМАСТИ́ТИрозм., ОБМАСТИ́ТИрозм., УМАСТИ́ТИ[ВМАСТИ́ТИ]розм., ОБКВА́ЦЯТИ[ОБКВА́ЦАТИ]розм. (звичайно якою-небудь в’язкою, липкою масою, речовиною); ЗАБОЛОТИ́ТИ (гряззю, багном); ЗАЯЛО́ЗИТИ, ЗАСА́ЛИТИ, ЗАСМАЛЬЦЮВА́ТИ, ВИ́ЯЛОЗИТИрозм., ЗАМУСО́ЛИТИрозм., ОБСМАЛЬЦЮВА́ТИрозм. (чим-небудь жирним по всій поверхні). - Недок.: брудни́ти, забру́днювати, каля́ти, ма́зати, зама́зувати, вима́зувати, убира́ти[вбира́ти], заги́джувати, ума́зувати[вма́зувати], замазу́рювати, заму́рзувати, му́рзати, валя́ти, обшмаро́вувати[ошмаро́вувати], зата́скувати, ми́зкати, зама́цувати, плями́ти, плямува́ти, заплямо́вувати, масти́ти, зама́щувати, обма́щувати, ума́щувати[вма́щувати], заболо́чувати, заяло́жувати, яло́зитирозм.заса́лювати, засмальцьо́вувати, замусо́лювати, обсмальцьо́вувати. Мокре пале листя шелестить так смутно... та й сукню може забруднити, покаляти (Леся Українка); Тико вибруднив руки і хотів їх помити, присівши біля води (М. Трублаїні); - Який чорт наддав вам закидати ванну, закаляти її своїми брудними колодками? (Я. Качура); - Навіщо ти, Васильку, замазав білу сорочку ожиною? (І. Нечуй-Левицький); Нові з фабричної тканини штани на колінах він вимазав у фарбу (С. Чорнобривець); Не було гірше роботи згромаджувати кістрицю, - мокра, колюча, вона і помаже її всю, і руки поколе, і ноги подряпа (Панас Мирний); Убрав ноги в куряву (Словник Б. Грінченка); Старий дід замурзав морду [юшкою] трохи не по самі вуха (І. Нечуй-Левицький); [Надія:] Це дорогий у мене килим: такого другого де його тепер і знайти, а ви його мені завозите, помнете (С. Васильченко); Ввійшов [Невеличкий] досередини, обмацав доокола стіни, але не намацав нічого, лиш заваляв собі чимсь пальці (І. Франко); Носили пісок.., зашурували одежу, запорошили собі очі (Леся Українка); Обзирали [дами] свої сукні, щоб не сплямити дотиком об цеглу, каміння (І. Франко); Скакала [Мишка] йому на ногу і умастила землею штани (М. Коцюбинський); Заболотити чоботи; - Оце тисяча обстрьопаними, старими бумажками ... Та й заялозили ж їх діди та баби! (І. Нечуй-Левицький); Глянь, як засалив рукава (Словник Б. Грінченка); - Ти де, дівчисько, так свою пику засмальцювала? - пожартував Гнат (М. Стельмах).
НАДЯГА́ТИщо (про одяг),ОДЯГА́ТИ, ВДЯГА́ТИ[УДЯГА́ТИ], НАДІВА́ТИ, УБИРА́ТИ[ВБИРА́ТИ]розм.; НАТЯГА́ТИ[НАТЯ́ГУВАТИ]розм., НАТА́СКУВАТИрозм., НАЦУ́ПЛЮВАТИрозм. (звичайно з деяким зусиллям); ВЛА́ЗИТИ[УЛА́ЗИТИ]розм., ВЛІЗА́ТИ[УЛІЗА́ТИ]розм. (у що - із зусиллям протискуючись); НАКИДА́ТИ, НАПИНА́ТИрозм., НАЧІ́ПЛЮВАТИрозм. (наспіх, недбало надягати на верхню частину тіла). - Док.: надягну́ти[надягти́], одягну́ти[одягти́], вдягну́ти[удягну́ти], вдягти́[удягти́], наді́ти, убра́ти[вбра́ти], натягну́ти[натягти́], натаска́ти, нацу́пити, влі́зти[улі́зти], наки́нути, напну́ти[нап’ясти́], начепи́ти. Раз став він свиту надягать, Аж дивиться - рукава вже продрались (Л. Глібов); Джмелик бере із лави штани, спокійно одягає їх (Григорій Тютюнник); Він запріг коней, удяг кожушину і виїхав з двору (М. Коцюбинський); Ні весільного серпанку на голові, ні білої сукні, ні гірлянди, нічого того вона не зохотилась надівати (І. Нечуй-Левицький); То ви-то нову спідничку вбрали? (Леся Українка); Підводжусь, беру шолом, натягаю шинель, підперізуюсь ремінцем і простую до виходу (П. Колесник); Чоловік, скинувши чисту сорочку, що вже встиг був одягти, знов нацуплює на себе робоче і лізе під черево Кузьминого бегемота [бульдозера] (О. Гончар); - Але якби довелось потім після сукні знов улазити в спідницю, - як би то воно здавалося? (І. Нечуй-Левицький); Ніна швидко взуває високі боти, накидає на плечі пальто і виходить (О. Донченко); Часом серед роботи їй хотілося скинути з себе увесь отой пропахлий глиною страхолюдний одяг, який вона напинала (Л. Первомайський); З гущини вискочив Грицько Хрін, десь опудало на коноплях узяв, начепив синю дерту ногавицю, куценького брилика нап’яв (К. Гордієнко). - Пор. 2. носи́ти, 1. одяга́ти.
ОДЯГА́ТИкого у що (покривати одягом кого-небудь), ВДЯГА́ТИ[УДЯГА́ТИ], УБИРА́ТИ[ВБИРА́ТИ], ОДІВА́ТИрозм.,ЗОДЯГА́ТИрозм.,ВОДИ́ТИу чому, розм.,ОБЛАЧА́ТИзаст., уроч., ірон.;НАРЯДЖА́ТИ (одягати кого-небудь у гарне, святкове вбрання), ОБРЯДЖА́ТИрозм.; ВИРЯДЖА́ТИ, РОЗРЯДЖА́ТИрозм.,ВИЧЕПУ́РЮВАТИрозм. (надто гарно, пишно, чепурно); ПРИОДЯГА́ТИрозм. (пристойно); ПРИБИРА́ТИрозм. (гарно та охайно; покійника, готуючи до похорону). - Док.: одягти́[одягну́ти], вдягну́ти[удягну́ти], вдягти́[удягти́], убра́ти[вбра́ти], оді́ти, зоді́ти, зодягти́[зодягну́ти], облачи́ти, наряди́ти, обряди́ти, ви́рядити, розряди́ти, ви́чепурити, прихаху́литидіал.приодягти[приодягнути], прибра́ти. Привезли [дітей] за місто у великий сірий дім. Позносили дітей всередину, мили гарячою водою, одягли в чисті сорочки (Ю. Яновський); Галя почала його вдягати, обувати чоботи (Б. Грінченко); Здивувалися Федір і Марина як і справді почали їх мити, чесати, в нову одежу вбирати (Панас Мирний); Воєвода з похмурою неквапливістю прикидав, як слід зодягти свого нового прислужника (П. Загребельний); Що ти мене, як старця, у драному водиш (Словник Б. Грінченка); Облачили мене в сірячину ветхую, в постоли дранії,.. у путь супроводили (Я. Баш); Ув оксамит стареньку нарядили, У золотом гаптовані патинки (П. Куліш); У білій сорочці та ще і з манишкою дядя Гриша. Тільки що надів оце.. - радо усміхнений. - Оце так обрядила! Спасибі, Олянко! (А. Головко); [Світилки і свашки:] На нас сорочка з китайки. Нас мати виряджала, з скрині сорочку давала (І. Нечуй-Левицький); Пані її приодягла хороше, у городі пошили їй керсет і юпку, і черевики купили (Ганна Барвінок). - Пор. 1. надяга́ти.
ОДЯГА́ТИрозм. (забезпечувати одягом кого-небудь), ВДЯГА́ТИ[УДЯГА́ТИ]розм.,УБИРА́ТИ[ВБИРА́ТИ]розм.,ОДІВА́ТИрозм.,ЗОДЯГА́ТИрозм. - Док.: одягти́[одягну́ти], вдягну́ти[удягну́ти], вдягти́[удягти́], убра́ти[вбра́ти], оді́ти[зоді́ти], зодягти́[зодягну́ти]. У княжій дружині його одягали, годували, тут, на горі, він мав дах над головою (С. Скляренко); Він роздавав людям гроші, годував і вдягав нужденних, навіть зціляв від найтяжчих хвороб... Така була легенда про Котовського (Ю. Смолич); Защебече [соловейко] на калині - ніхто не минає. Чи багатий, кого доля, Як мати дитину, Убирає, доглядає, - Не мине калину (Т. Шевченко); Біленьке, маленьке увесь світ одіває (загадка); [Парубок:] Поберемося з тобою ія одіну, приберу тебе, як квіточку (С. Васильченко); Сиріт годує, зодягає, повністю утримує колгосп (В. Кучер).
-2-
дієслово недоконаного виду
(збирати врожай) [розм.]

Словник відмінків

Інфінітив убира́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   убира́ймо
2 особа убира́й убира́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа убира́тиму убира́тимемо, убира́тимем
2 особа убира́тимеш убира́тимете
3 особа убира́тиме убира́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа убира́ю убира́ємо, убира́єм
2 особа убира́єш убира́єте
3 особа убира́є убира́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
убира́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. убира́в убира́ли
жін. р. убира́ла
сер. р. убира́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
убира́вши

Словник синонімів

ЗАБРУДНИ́ТИ (зробити кого-, що-небудь брудним), ВИ́БРУДНИТИ, ЗАКАЛЯ́ТИрозм., ОБКАЛЯ́ТИрозм., ПОКАЛЯ́ТИрозм., СКАЛЯ́ТИрозм., ЗАМА́ЗАТИрозм., ВИ́МАЗАТИрозм., ПОМА́ЗАТИрозм., УБРА́ТИ[ВБРА́ТИ]розм., ЗАДРИ́ПАТИрозм., ЗАГИ́ДИТИпідсил. розм., УМА́ЗАТИ[ВМА́ЗАТИ]перев. чим, розм. рідше;ЗАМАЗУ́РИТИрозм., ЗАМУ́РЗАТИрозм. (звичайно обличчя); ВИ́ВАЛЯТИрозм., ПОВАЛЯ́ТИрозм., ЗАВОЗИ́ТИрозм., ВИ́ВОЗИТИрозм., ЗАШМАРУВА́ТИрозм., ОБШМАРУВА́ТИ[ОШМАРУВА́ТИ]розм., ВИ́ШМАРУВАТИрозм., ЗАТЯГА́ТИрозм., ЗАТАСКА́ТИрозм., ЗАВАЛЯ́ТИдіал., ЗАМИ́ЗКАТИдіал., ЗАШУРУВА́ТИдіал., ВИ́ШУРУВАТИдіал. (перев. одяг - забруднити кругом, з усіх боків внаслідок неохайного користування, довгого носіння і т. п.); ЗАМА́ЦАТИрозм., ЗАХВАТА́ТИрозм., ЗАТАЛА́ПАТИдіал. (забруднити, часто беручи, хапаючи руками); ЗАПЛЯМУВА́ТИ, ЗАПЛЯМИ́ТИрозм., СПЛЯМИ́ТИрідше, СПЛЯМУВА́ТИрідше, ОБПЛЯМИ́ТИрідко (забруднити, залишивши плями); ЗАМАСТИ́ТИрозм., ОБМАСТИ́ТИрозм., УМАСТИ́ТИ[ВМАСТИ́ТИ]розм., ОБКВА́ЦЯТИ[ОБКВА́ЦАТИ]розм. (звичайно якою-небудь в’язкою, липкою масою, речовиною); ЗАБОЛОТИ́ТИ (гряззю, багном); ЗАЯЛО́ЗИТИ, ЗАСА́ЛИТИ, ЗАСМАЛЬЦЮВА́ТИ, ВИ́ЯЛОЗИТИрозм., ЗАМУСО́ЛИТИрозм., ОБСМАЛЬЦЮВА́ТИрозм. (чим-небудь жирним по всій поверхні). - Недок.: брудни́ти, забру́днювати, каля́ти, ма́зати, зама́зувати, вима́зувати, убира́ти[вбира́ти], заги́джувати, ума́зувати[вма́зувати], замазу́рювати, заму́рзувати, му́рзати, валя́ти, обшмаро́вувати[ошмаро́вувати], зата́скувати, ми́зкати, зама́цувати, плями́ти, плямува́ти, заплямо́вувати, масти́ти, зама́щувати, обма́щувати, ума́щувати[вма́щувати], заболо́чувати, заяло́жувати, яло́зитирозм.заса́лювати, засмальцьо́вувати, замусо́лювати, обсмальцьо́вувати. Мокре пале листя шелестить так смутно... та й сукню може забруднити, покаляти (Леся Українка); Тико вибруднив руки і хотів їх помити, присівши біля води (М. Трублаїні); - Який чорт наддав вам закидати ванну, закаляти її своїми брудними колодками? (Я. Качура); - Навіщо ти, Васильку, замазав білу сорочку ожиною? (І. Нечуй-Левицький); Нові з фабричної тканини штани на колінах він вимазав у фарбу (С. Чорнобривець); Не було гірше роботи згромаджувати кістрицю, - мокра, колюча, вона і помаже її всю, і руки поколе, і ноги подряпа (Панас Мирний); Убрав ноги в куряву (Словник Б. Грінченка); Старий дід замурзав морду [юшкою] трохи не по самі вуха (І. Нечуй-Левицький); [Надія:] Це дорогий у мене килим: такого другого де його тепер і знайти, а ви його мені завозите, помнете (С. Васильченко); Ввійшов [Невеличкий] досередини, обмацав доокола стіни, але не намацав нічого, лиш заваляв собі чимсь пальці (І. Франко); Носили пісок.., зашурували одежу, запорошили собі очі (Леся Українка); Обзирали [дами] свої сукні, щоб не сплямити дотиком об цеглу, каміння (І. Франко); Скакала [Мишка] йому на ногу і умастила землею штани (М. Коцюбинський); Заболотити чоботи; - Оце тисяча обстрьопаними, старими бумажками ... Та й заялозили ж їх діди та баби! (І. Нечуй-Левицький); Глянь, як засалив рукава (Словник Б. Грінченка); - Ти де, дівчисько, так свою пику засмальцювала? - пожартував Гнат (М. Стельмах).
НАДЯГА́ТИщо (про одяг),ОДЯГА́ТИ, ВДЯГА́ТИ[УДЯГА́ТИ], НАДІВА́ТИ, УБИРА́ТИ[ВБИРА́ТИ]розм.; НАТЯГА́ТИ[НАТЯ́ГУВАТИ]розм., НАТА́СКУВАТИрозм., НАЦУ́ПЛЮВАТИрозм. (звичайно з деяким зусиллям); ВЛА́ЗИТИ[УЛА́ЗИТИ]розм., ВЛІЗА́ТИ[УЛІЗА́ТИ]розм. (у що - із зусиллям протискуючись); НАКИДА́ТИ, НАПИНА́ТИрозм., НАЧІ́ПЛЮВАТИрозм. (наспіх, недбало надягати на верхню частину тіла). - Док.: надягну́ти[надягти́], одягну́ти[одягти́], вдягну́ти[удягну́ти], вдягти́[удягти́], наді́ти, убра́ти[вбра́ти], натягну́ти[натягти́], натаска́ти, нацу́пити, влі́зти[улі́зти], наки́нути, напну́ти[нап’ясти́], начепи́ти. Раз став він свиту надягать, Аж дивиться - рукава вже продрались (Л. Глібов); Джмелик бере із лави штани, спокійно одягає їх (Григорій Тютюнник); Він запріг коней, удяг кожушину і виїхав з двору (М. Коцюбинський); Ні весільного серпанку на голові, ні білої сукні, ні гірлянди, нічого того вона не зохотилась надівати (І. Нечуй-Левицький); То ви-то нову спідничку вбрали? (Леся Українка); Підводжусь, беру шолом, натягаю шинель, підперізуюсь ремінцем і простую до виходу (П. Колесник); Чоловік, скинувши чисту сорочку, що вже встиг був одягти, знов нацуплює на себе робоче і лізе під черево Кузьминого бегемота [бульдозера] (О. Гончар); - Але якби довелось потім після сукні знов улазити в спідницю, - як би то воно здавалося? (І. Нечуй-Левицький); Ніна швидко взуває високі боти, накидає на плечі пальто і виходить (О. Донченко); Часом серед роботи їй хотілося скинути з себе увесь отой пропахлий глиною страхолюдний одяг, який вона напинала (Л. Первомайський); З гущини вискочив Грицько Хрін, десь опудало на коноплях узяв, начепив синю дерту ногавицю, куценького брилика нап’яв (К. Гордієнко). - Пор. 2. носи́ти, 1. одяга́ти.
ОДЯГА́ТИкого у що (покривати одягом кого-небудь), ВДЯГА́ТИ[УДЯГА́ТИ], УБИРА́ТИ[ВБИРА́ТИ], ОДІВА́ТИрозм.,ЗОДЯГА́ТИрозм.,ВОДИ́ТИу чому, розм.,ОБЛАЧА́ТИзаст., уроч., ірон.;НАРЯДЖА́ТИ (одягати кого-небудь у гарне, святкове вбрання), ОБРЯДЖА́ТИрозм.; ВИРЯДЖА́ТИ, РОЗРЯДЖА́ТИрозм.,ВИЧЕПУ́РЮВАТИрозм. (надто гарно, пишно, чепурно); ПРИОДЯГА́ТИрозм. (пристойно); ПРИБИРА́ТИрозм. (гарно та охайно; покійника, готуючи до похорону). - Док.: одягти́[одягну́ти], вдягну́ти[удягну́ти], вдягти́[удягти́], убра́ти[вбра́ти], оді́ти, зоді́ти, зодягти́[зодягну́ти], облачи́ти, наряди́ти, обряди́ти, ви́рядити, розряди́ти, ви́чепурити, прихаху́литидіал.приодягти[приодягнути], прибра́ти. Привезли [дітей] за місто у великий сірий дім. Позносили дітей всередину, мили гарячою водою, одягли в чисті сорочки (Ю. Яновський); Галя почала його вдягати, обувати чоботи (Б. Грінченко); Здивувалися Федір і Марина як і справді почали їх мити, чесати, в нову одежу вбирати (Панас Мирний); Воєвода з похмурою неквапливістю прикидав, як слід зодягти свого нового прислужника (П. Загребельний); Що ти мене, як старця, у драному водиш (Словник Б. Грінченка); Облачили мене в сірячину ветхую, в постоли дранії,.. у путь супроводили (Я. Баш); Ув оксамит стареньку нарядили, У золотом гаптовані патинки (П. Куліш); У білій сорочці та ще і з манишкою дядя Гриша. Тільки що надів оце.. - радо усміхнений. - Оце так обрядила! Спасибі, Олянко! (А. Головко); [Світилки і свашки:] На нас сорочка з китайки. Нас мати виряджала, з скрині сорочку давала (І. Нечуй-Левицький); Пані її приодягла хороше, у городі пошили їй керсет і юпку, і черевики купили (Ганна Барвінок). - Пор. 1. надяга́ти.
ОДЯГА́ТИрозм. (забезпечувати одягом кого-небудь), ВДЯГА́ТИ[УДЯГА́ТИ]розм.,УБИРА́ТИ[ВБИРА́ТИ]розм.,ОДІВА́ТИрозм.,ЗОДЯГА́ТИрозм. - Док.: одягти́[одягну́ти], вдягну́ти[удягну́ти], вдягти́[удягти́], убра́ти[вбра́ти], оді́ти[зоді́ти], зодягти́[зодягну́ти]. У княжій дружині його одягали, годували, тут, на горі, він мав дах над головою (С. Скляренко); Він роздавав людям гроші, годував і вдягав нужденних, навіть зціляв від найтяжчих хвороб... Така була легенда про Котовського (Ю. Смолич); Защебече [соловейко] на калині - ніхто не минає. Чи багатий, кого доля, Як мати дитину, Убирає, доглядає, - Не мине калину (Т. Шевченко); Біленьке, маленьке увесь світ одіває (загадка); [Парубок:] Поберемося з тобою ія одіну, приберу тебе, як квіточку (С. Васильченко); Сиріт годує, зодягає, повністю утримує колгосп (В. Кучер).

Словник відмінків

Інфінітив убира́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   убира́ймо
2 особа убира́й убира́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа убира́тиму убира́тимемо, убира́тимем
2 особа убира́тимеш убира́тимете
3 особа убира́тиме убира́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа убира́ю убира́ємо, убира́єм
2 особа убира́єш убира́єте
3 особа убира́є убира́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
убира́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. убира́в убира́ли
жін. р. убира́ла
сер. р. убира́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
убира́вши
-3-
дієслово недоконаного виду
(втягати щось усередину, насичуватися чим-небудь)

Словник відмінків

Інфінітив убира́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   убира́ймо
2 особа убира́й убира́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа убира́тиму убира́тимемо, убира́тимем
2 особа убира́тимеш убира́тимете
3 особа убира́тиме убира́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа убира́ю убира́ємо, убира́єм
2 особа убира́єш убира́єте
3 особа убира́є убира́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
убира́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. убира́в убира́ли
жін. р. убира́ла
сер. р. убира́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
убира́вши

Словник синонімів

ЗАБРУДНИ́ТИ (зробити кого-, що-небудь брудним), ВИ́БРУДНИТИ, ЗАКАЛЯ́ТИрозм., ОБКАЛЯ́ТИрозм., ПОКАЛЯ́ТИрозм., СКАЛЯ́ТИрозм., ЗАМА́ЗАТИрозм., ВИ́МАЗАТИрозм., ПОМА́ЗАТИрозм., УБРА́ТИ[ВБРА́ТИ]розм., ЗАДРИ́ПАТИрозм., ЗАГИ́ДИТИпідсил. розм., УМА́ЗАТИ[ВМА́ЗАТИ]перев. чим, розм. рідше;ЗАМАЗУ́РИТИрозм., ЗАМУ́РЗАТИрозм. (звичайно обличчя); ВИ́ВАЛЯТИрозм., ПОВАЛЯ́ТИрозм., ЗАВОЗИ́ТИрозм., ВИ́ВОЗИТИрозм., ЗАШМАРУВА́ТИрозм., ОБШМАРУВА́ТИ[ОШМАРУВА́ТИ]розм., ВИ́ШМАРУВАТИрозм., ЗАТЯГА́ТИрозм., ЗАТАСКА́ТИрозм., ЗАВАЛЯ́ТИдіал., ЗАМИ́ЗКАТИдіал., ЗАШУРУВА́ТИдіал., ВИ́ШУРУВАТИдіал. (перев. одяг - забруднити кругом, з усіх боків внаслідок неохайного користування, довгого носіння і т. п.); ЗАМА́ЦАТИрозм., ЗАХВАТА́ТИрозм., ЗАТАЛА́ПАТИдіал. (забруднити, часто беручи, хапаючи руками); ЗАПЛЯМУВА́ТИ, ЗАПЛЯМИ́ТИрозм., СПЛЯМИ́ТИрідше, СПЛЯМУВА́ТИрідше, ОБПЛЯМИ́ТИрідко (забруднити, залишивши плями); ЗАМАСТИ́ТИрозм., ОБМАСТИ́ТИрозм., УМАСТИ́ТИ[ВМАСТИ́ТИ]розм., ОБКВА́ЦЯТИ[ОБКВА́ЦАТИ]розм. (звичайно якою-небудь в’язкою, липкою масою, речовиною); ЗАБОЛОТИ́ТИ (гряззю, багном); ЗАЯЛО́ЗИТИ, ЗАСА́ЛИТИ, ЗАСМАЛЬЦЮВА́ТИ, ВИ́ЯЛОЗИТИрозм., ЗАМУСО́ЛИТИрозм., ОБСМАЛЬЦЮВА́ТИрозм. (чим-небудь жирним по всій поверхні). - Недок.: брудни́ти, забру́днювати, каля́ти, ма́зати, зама́зувати, вима́зувати, убира́ти[вбира́ти], заги́джувати, ума́зувати[вма́зувати], замазу́рювати, заму́рзувати, му́рзати, валя́ти, обшмаро́вувати[ошмаро́вувати], зата́скувати, ми́зкати, зама́цувати, плями́ти, плямува́ти, заплямо́вувати, масти́ти, зама́щувати, обма́щувати, ума́щувати[вма́щувати], заболо́чувати, заяло́жувати, яло́зитирозм.заса́лювати, засмальцьо́вувати, замусо́лювати, обсмальцьо́вувати. Мокре пале листя шелестить так смутно... та й сукню може забруднити, покаляти (Леся Українка); Тико вибруднив руки і хотів їх помити, присівши біля води (М. Трублаїні); - Який чорт наддав вам закидати ванну, закаляти її своїми брудними колодками? (Я. Качура); - Навіщо ти, Васильку, замазав білу сорочку ожиною? (І. Нечуй-Левицький); Нові з фабричної тканини штани на колінах він вимазав у фарбу (С. Чорнобривець); Не було гірше роботи згромаджувати кістрицю, - мокра, колюча, вона і помаже її всю, і руки поколе, і ноги подряпа (Панас Мирний); Убрав ноги в куряву (Словник Б. Грінченка); Старий дід замурзав морду [юшкою] трохи не по самі вуха (І. Нечуй-Левицький); [Надія:] Це дорогий у мене килим: такого другого де його тепер і знайти, а ви його мені завозите, помнете (С. Васильченко); Ввійшов [Невеличкий] досередини, обмацав доокола стіни, але не намацав нічого, лиш заваляв собі чимсь пальці (І. Франко); Носили пісок.., зашурували одежу, запорошили собі очі (Леся Українка); Обзирали [дами] свої сукні, щоб не сплямити дотиком об цеглу, каміння (І. Франко); Скакала [Мишка] йому на ногу і умастила землею штани (М. Коцюбинський); Заболотити чоботи; - Оце тисяча обстрьопаними, старими бумажками ... Та й заялозили ж їх діди та баби! (І. Нечуй-Левицький); Глянь, як засалив рукава (Словник Б. Грінченка); - Ти де, дівчисько, так свою пику засмальцювала? - пожартував Гнат (М. Стельмах).
НАДЯГА́ТИщо (про одяг),ОДЯГА́ТИ, ВДЯГА́ТИ[УДЯГА́ТИ], НАДІВА́ТИ, УБИРА́ТИ[ВБИРА́ТИ]розм.; НАТЯГА́ТИ[НАТЯ́ГУВАТИ]розм., НАТА́СКУВАТИрозм., НАЦУ́ПЛЮВАТИрозм. (звичайно з деяким зусиллям); ВЛА́ЗИТИ[УЛА́ЗИТИ]розм., ВЛІЗА́ТИ[УЛІЗА́ТИ]розм. (у що - із зусиллям протискуючись); НАКИДА́ТИ, НАПИНА́ТИрозм., НАЧІ́ПЛЮВАТИрозм. (наспіх, недбало надягати на верхню частину тіла). - Док.: надягну́ти[надягти́], одягну́ти[одягти́], вдягну́ти[удягну́ти], вдягти́[удягти́], наді́ти, убра́ти[вбра́ти], натягну́ти[натягти́], натаска́ти, нацу́пити, влі́зти[улі́зти], наки́нути, напну́ти[нап’ясти́], начепи́ти. Раз став він свиту надягать, Аж дивиться - рукава вже продрались (Л. Глібов); Джмелик бере із лави штани, спокійно одягає їх (Григорій Тютюнник); Він запріг коней, удяг кожушину і виїхав з двору (М. Коцюбинський); Ні весільного серпанку на голові, ні білої сукні, ні гірлянди, нічого того вона не зохотилась надівати (І. Нечуй-Левицький); То ви-то нову спідничку вбрали? (Леся Українка); Підводжусь, беру шолом, натягаю шинель, підперізуюсь ремінцем і простую до виходу (П. Колесник); Чоловік, скинувши чисту сорочку, що вже встиг був одягти, знов нацуплює на себе робоче і лізе під черево Кузьминого бегемота [бульдозера] (О. Гончар); - Але якби довелось потім після сукні знов улазити в спідницю, - як би то воно здавалося? (І. Нечуй-Левицький); Ніна швидко взуває високі боти, накидає на плечі пальто і виходить (О. Донченко); Часом серед роботи їй хотілося скинути з себе увесь отой пропахлий глиною страхолюдний одяг, який вона напинала (Л. Первомайський); З гущини вискочив Грицько Хрін, десь опудало на коноплях узяв, начепив синю дерту ногавицю, куценького брилика нап’яв (К. Гордієнко). - Пор. 2. носи́ти, 1. одяга́ти.
ОДЯГА́ТИкого у що (покривати одягом кого-небудь), ВДЯГА́ТИ[УДЯГА́ТИ], УБИРА́ТИ[ВБИРА́ТИ], ОДІВА́ТИрозм.,ЗОДЯГА́ТИрозм.,ВОДИ́ТИу чому, розм.,ОБЛАЧА́ТИзаст., уроч., ірон.;НАРЯДЖА́ТИ (одягати кого-небудь у гарне, святкове вбрання), ОБРЯДЖА́ТИрозм.; ВИРЯДЖА́ТИ, РОЗРЯДЖА́ТИрозм.,ВИЧЕПУ́РЮВАТИрозм. (надто гарно, пишно, чепурно); ПРИОДЯГА́ТИрозм. (пристойно); ПРИБИРА́ТИрозм. (гарно та охайно; покійника, готуючи до похорону). - Док.: одягти́[одягну́ти], вдягну́ти[удягну́ти], вдягти́[удягти́], убра́ти[вбра́ти], оді́ти, зоді́ти, зодягти́[зодягну́ти], облачи́ти, наряди́ти, обряди́ти, ви́рядити, розряди́ти, ви́чепурити, прихаху́литидіал.приодягти[приодягнути], прибра́ти. Привезли [дітей] за місто у великий сірий дім. Позносили дітей всередину, мили гарячою водою, одягли в чисті сорочки (Ю. Яновський); Галя почала його вдягати, обувати чоботи (Б. Грінченко); Здивувалися Федір і Марина як і справді почали їх мити, чесати, в нову одежу вбирати (Панас Мирний); Воєвода з похмурою неквапливістю прикидав, як слід зодягти свого нового прислужника (П. Загребельний); Що ти мене, як старця, у драному водиш (Словник Б. Грінченка); Облачили мене в сірячину ветхую, в постоли дранії,.. у путь супроводили (Я. Баш); Ув оксамит стареньку нарядили, У золотом гаптовані патинки (П. Куліш); У білій сорочці та ще і з манишкою дядя Гриша. Тільки що надів оце.. - радо усміхнений. - Оце так обрядила! Спасибі, Олянко! (А. Головко); [Світилки і свашки:] На нас сорочка з китайки. Нас мати виряджала, з скрині сорочку давала (І. Нечуй-Левицький); Пані її приодягла хороше, у городі пошили їй керсет і юпку, і черевики купили (Ганна Барвінок). - Пор. 1. надяга́ти.
ОДЯГА́ТИрозм. (забезпечувати одягом кого-небудь), ВДЯГА́ТИ[УДЯГА́ТИ]розм.,УБИРА́ТИ[ВБИРА́ТИ]розм.,ОДІВА́ТИрозм.,ЗОДЯГА́ТИрозм. - Док.: одягти́[одягну́ти], вдягну́ти[удягну́ти], вдягти́[удягти́], убра́ти[вбра́ти], оді́ти[зоді́ти], зодягти́[зодягну́ти]. У княжій дружині його одягали, годували, тут, на горі, він мав дах над головою (С. Скляренко); Він роздавав людям гроші, годував і вдягав нужденних, навіть зціляв від найтяжчих хвороб... Така була легенда про Котовського (Ю. Смолич); Защебече [соловейко] на калині - ніхто не минає. Чи багатий, кого доля, Як мати дитину, Убирає, доглядає, - Не мине калину (Т. Шевченко); Біленьке, маленьке увесь світ одіває (загадка); [Парубок:] Поберемося з тобою ія одіну, приберу тебе, як квіточку (С. Васильченко); Сиріт годує, зодягає, повністю утримує колгосп (В. Кучер).

Словник відмінків

Інфінітив убира́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   убира́ймо
2 особа убира́й убира́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа убира́тиму убира́тимемо, убира́тимем
2 особа убира́тимеш убира́тимете
3 особа убира́тиме убира́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа убира́ю убира́ємо, убира́єм
2 особа убира́єш убира́єте
3 особа убира́є убира́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
убира́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. убира́в убира́ли
жін. р. убира́ла
сер. р. убира́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
убира́вши

Словник відмінків

Інфінітив убира́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   убира́ймо
2 особа убира́й убира́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа убира́тиму убира́тимемо, убира́тимем
2 особа убира́тимеш убира́тимете
3 особа убира́тиме убира́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа убира́ю убира́ємо, убира́єм
2 особа убира́єш убира́єте
3 особа убира́є убира́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
убира́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. убира́в убира́ли
жін. р. убира́ла
сер. р. убира́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
убира́вши

Словник синонімів

I. ВБИРА́ТИ[УБИРА́ТИ] (втягати в себе рідину, газ, поживні речовини тощо), ВСМО́КТУВАТИ, ВСО́ТУВАТИ, ПОГЛИНА́ТИ, НАТЯ́ГУВАТИ, НАТЯГА́ТИ, АБСОРБУВА́ТИспец., АДСОРБУВА́ТИспец., ВСИСА́ТИ[УСИСА́ТИ] рідко. - Док.: ввібра́ти[увібра́ти][вбра́ти], всмокта́ти, всота́ти, погли́нути, натягну́ти, натягти́, ввісса́ти (увісса́ти). Щоб пір’я не вбирало воду, більшість водоплавних птахів змащують його жиром (з журналу); Ми з Юрком ллємо воду в лунку, а спрагла земля всмоктує її (О. Донченко); Грудки чорноземні молоду вашу кров всотали (П. Дорошенко); Вуглекислий газ поглинають зелені рослини; Для торгу ставила його [прядиво] натягувати вільгість (М. Стельмах); Танін.. благотворно діє на травний тракт завдяки здатності.. адсорбувати шкідливі речовини (з газети). - Пор. 1. наси́чуватися.
ВДИВЛЯ́ТИСЯ[УДИВЛЯ́ТИСЯ] (на) кого-що (дуже пильно, уважно дивитися кудись, на кого-, що-небудь), ВГЛЯДА́ТИСЯ[УГЛЯДА́ТИСЯ], ПРИДИВЛЯ́ТИСЯдо кого-чого, на кого-що й без додатка,ПРИГЛЯДА́ТИСЯдо кого-чого, кому, чому й без додатка, ДОДИВЛЯ́ТИСЯдо кого-чого, РОЗДИВЛЯ́ТИСЯкого, що, на кого-що й без додатка,ВИТРІЩА́ТИСЯна кого-що, ДОГЛЯДА́ТИСЯдо кого-чого, розм.,ЗОРИ́ТИ на кого-що, розм.,НАЗИРА́ТИбез додатка, розм.,ПРИЗИРА́ТИСЯдо кого-чого, діал., ВПИВА́ТИСЯ[УПИВА́ТИСЯ] в кого-що,ВПИНА́ТИСЯ[УПИНА́ТИСЯ], ВТУ́ПЛЮВАТИСЯ[УТУ́ПЛЮВАТИСЯ], ВСТРОМЛЯ́ТИСЯ[УСТРОМЛЯ́ТИСЯ], ВСТРО́МЛЮВАТИСЯ[УСТРО́МЛЮВАТИСЯ], ПРОНИКА́ТИ, ПРОНИ́ЗУВАТИ, ПРОЙМА́ТИ, ПРОСВІ́ЧУВАТИ, ПРОШИВА́ТИ, ПРОКО́ЛЮВАТИ, ПРОМА́ЦУВАТИрозм., ПРОШТРИ́КУВАТИрозм.,ПОГЛИНА́ТИ, ВБИРА́ТИ[УБИРА́ТИ], Ї́СТИрозм., ЖЕ́РТИрозм., ПРИРОСТА́ТИдо кого-чого,ВПИРА́ТИСЯ[УПИРА́ТИСЯ]в кого-що (у сполуч. зі сл. очима, поглядом); ВСТРОМЛЯ́ТИ[УСТРОМЛЯ́ТИ]в кого-що, ВСТРО́МЛЮВАТИ[УСТРО́МЛЮВАТИ], ВТУ́ПЛЮВАТИ[УТУ́ПЛЮВАТИ], УПИРА́ТИ[ВПИРА́ТИ] (у сполуч. зі сл. очі, погляд). - Док.: вдиви́тися[удиви́тися], вгле́дітися[угле́дітися], вгля́дітися[угля́дітися], придиви́тися, пригле́дітися, пригля́дітися, пригля́нутися, додиви́тися, роздиви́тися, ви́тріщитися, догляді́тися, нази́рити, впи́тися[упи́тися], вп’ясти́ся[уп’ясти́ся], впну́тися[упну́тися], вту́питися[уту́питися], встроми́тися[устроми́тися], прони́кнути, прониза́ти, пройня́ти, проши́ти, проколо́ти, уп’я́лити[вп’я́лити], прома́цати, проштрикну́ти, прирости́, упе́ртися[впе́ртися], встроми́ти[устроми́ти], вту́пити[уту́пити], упе́рти[впе́рти]. З жальним подивом вдивляється мандрівник у найдорожчі місця серед рідних руїн (О. Довженко); Кожна з жінок, удивившись у яку-небудь річ, думала про себе (Панас Мирний); Улас.. з острахом вглядався в море вогнів, що мерехтіли на горизонті (Григорій Тютюнник); Кінорежисер уважно придивлявся до Сашкового обличчя, наче вивчав кожну його рису, кожен рух (Л. Смілянський); За мить вона знову появилася і, близько підійшовши до нас, почала приглядатися (О. Досвітній); Він йшов тихо, додивляючись до кожного куща, чи не хитається він, чи не видно з-за його любої йому постаті (Панас Мирний); - Як же ти зберегла все це? - здивовано розпитував Лекс, роздивляючись вже досить приношені, але зараз такі приємні речі (В. Собко); Він повернув раптом голову до людей і витріщився на них страшно (О. Кобилянська); Роботи в мене було небагато - так я тинявся, до всього доглядаючись, до всього дослухаючись (Марко Вовчок); В однім наметі дід не спить; ..І пильно на поле зорить І на туманні оболоні (М. Драй-Хмара); Все назирав [я], чи не побачу похилого стовбура або вигідної гілки (М. Коцюбинський); Впивався [Брянський] гострим поглядом у поле бою (О. Гончар); Як Христя увійшла з самоваром, він так і упився в неї своїми гострими очима (Панас Мирний); Він напружує очі й впинається ними в рядки (І. Кириленко); Скляними очима він вп’явся в стелю (І. Цюпа); Всі за кущами, присівши, уп’ялися очима в один бік (С. Васильченко); Трифонов зупинився навпроти майора і втупився в нього своїми очима (П. Автомонов); Очі [Матюхи] гостро встромилися в Давида (О. Головко); Почав [Герман] уважно слухати та проникати зором у грубу лісову сутінь (І. Франко); [Лікар] пронизує його ясним, сміливим поглядом (М. Коцюбинський); Там ангел помсти злий, суворий.. Проймав мене знов зором огневим (Леся Українка); "До чого це він гне?" - пронизливими.. очима [Омелян] просвічує Терентія (М. Стельмах); Одчиняючи ворота, прошиває [Катря] мене наскрізь пильним, допитливим поглядом (Я. Качура); Ліниво притягнувши до себе коричневу папку з суворою назвою "Справа", прокурор проколов відвідувача суворим поглядом (Ю. Збанацький); Тимко хмурить брови, промацує очима шелюги (Григорій Тютюнник); Проштрикнула вона недовірливим поглядом Марію (Р. Іваничук); Поглинав [Кузь] багатство очима (Григорій Тютюнник); Глянув на Килину так, наче щойно побачив, і тепер усю її вбирає поглядом (Є. Гуцало); Тільки Стасик жер маму блискучим оком (М. Коцюбинський); Штефан.. приріс очима до Миколи (Я. Галан); - Ну що? - знову кинув Прохор і вперся в нього [Никанора] очима (І. Микитенко); Встромляв [Іван] очі кудись поза гори, неначе видів, чого не бачили другі (М. Коцюбинський); Коли Олекса втуплював у нього свої очі (навчився дивитись проникливо), зайда починав мнятися й плутатись (Г. Хоткевич); Пан лейтенант фон-Бюлов одкидається на спинку розкішного крісла і впирає в мене допитливий погляд своїх сірих очей (П. Колесник).
ВДИХА́ТИ (дихаючи, наповнювати легені повітрям, газом, парою тощо), ВДИ́ХУВАТИрідше; ВБИРА́ТИ[УБИРА́ТИ], ВТЯГА́ТИ[УТЯГА́ТИ], ВТЯ́ГУВАТИ[УТЯ́ГУВАТИ], КОВТА́ТИ, ЛОВИ́ТИ, ХАПА́ТИ, СХО́ПЛЮВАТИ (перев. у спол. із сл. повітря). - Док.: вдихну́ти, ввібра́ти[увібра́ти], втягну́ти[утягну́ти], втягти́[утягти́], протягну́ти, потягти́[потягну́ти], ковтну́ти, вхопи́ти[ухопи́ти], схопи́ти. Відпочити сів І вдихаю радісно пахощі полів (Д. Павличко); На повні грудивдихував вологу (Л. Первомайський); Терезка сиділа мовчки, з насолодою вбираючи в себе міцне повітря (М. Томчаній); Повними грудьми втягаючи в себе морозне повітря, подався Семен дорогою ген за село (М. Коцюбинський); Всі троє посідали перед вогнищем і, нервово втягуючи в себе.. пахощі, неспокійно вертять головами (В. Козаченко); Я кинувся до вікна, широко відчинив його, почав жадібно ковтати свіже повітря (Я. Гримайло); Ловив грудьми холодне повітря (М. Коцюбинський); Всміхався в простори й жадно хапав легенями весняне повітря (А. Головко).
Ї́СТИ (приймати їжу), СПОЖИВА́ТИ, ЗАЖИВА́ТИ, ЖИВИ́ТИСЯ, УЖИВА́ТИ[ВЖИВА́ТИ] розм.,ПОЖИВЛЯ́ТИСЯрозм.,ПОЖИВА́ТИрозм.,КУСА́ТИрозм.,ЖУВА́ТИрозм.,ірон.,РЕМИГА́ТИвульг.,ТРАПЕЗУВА́ТИзаст., жарт., ірон.,ЗАЇДА́ТИдіал.,ХАРЧУВА́ТИдіал.,ГА́МАТИ[ГА́МКАТИ]дит.,Ї́СТОНЬКИнезм. пестл., дит.,Ї́СТОЧКИнезм. пестл., дит.; ПРИПАДА́ТИдо чого;НАМИНА́ТИрозм.,УМИНА́ТИрозм.,МОЛОТИ́ТИрозм.,ВБИРА́ТИ[УБИРА́ТИ]розм.,УКЛАДА́ТИ[ВКЛАДА́ТИ] розм.,УТИРА́ТИ[ВТИРА́ТИ] розм.,РУБА́ТИрозм.,ТЬО́ПАТИрозм.,МОТА́ТИфам., ЖЕ́РТИвульг., ЛУПИ́ТИвульг.,ЛО́ПАТИвульг., ТРІ́СКАТИвульг.,ТРОЩИ́ТИвульг., ЗАЖИРА́ТИвульг., ЗЖИРА́ТИвульг.,НАВЕРТА́ТИвульг.,ПЕ́РТИвульг.,ГАТЕЛИ́ТИфам.,ПРАСУВА́ТИфам.,ЗАТИРА́ТИдіал.,ТЛИ́ТИрозм. (жадібно, багато, не відриваючись); КОВТА́ТИрозм.,ГЛИТА́ТИрозм.,ХЛИСТА́ТИрозм., ТЬО́ПАТИрозм. (перев. ложкою рідку страву), ЛИГА́ТИвульг. (поспіхом, не жуючи); ПОЇДА́ТИ, ПІДМІТА́ТИрозм.,ПОГЛИНА́ТИрозм.,ПРОГЛИНА́ТИрозм.,ПОЖИРА́ТИвульг.,ПРОЖИРА́ТИрозм.вульг. (жадібно, повністю); ПІДЖИ́ВЛЮВАТИСЯ[ПІДЖИВЛЯ́ТИСЯ]розм.,ПІДКРІ́ПЛЮВАТИСЯ[ПІДКРІПЛЯ́ТИСЯ]розм.,ПОКРІПЛЯ́ТИСЯрозм.,ПІДСИ́ЛЮВАТИСЯрозм. (трохи); ЧА́ВКАТИрозм.,ЧВА́КАТИрозм.,ЧВАКОТІ́ТИрозм.,ЧВЯ́КАТИрозм. (їсти, голосно прицмокуючи губами). - Док.: з’ї́сти, спожи́ти, зажи́ти, поживи́тися, ужи́ти[вжи́ти], пожи́ти, укуси́ти[вкуси́ти], зжува́ти, зремиґа́ти, заї́сти, га́мнути[га́мкнути], зага́мати[зга́мати][зга́мкати], припа́сти, ум’я́ти[умня́ти], умолоти́ти[вмолоти́ти], вбра́ти[убра́ти], укла́сти[вкла́сти], уте́рти[вте́рти], зруба́ти, змота́ти, убга́ти[вбга́ти], зже́рти, злупи́ти, зло́пати, поло́пати, стрі́скати, строщи́ти, заже́рти, зже́рти, наверну́ти, спе́рти, проковтну́ти, злига́ти, пої́сти, підмести́, поглину́ти, проглину́ти, поже́рти, проже́рти, підживи́тися, підкріпи́тися, покріпи́тися, підси́литися. Кажуть сусіди, що тут ходили, - її сім’я все макуху їла і стала примішувати бадилля, назбиране з осені (В. Барка); Широко живеш, Мар’яне: ковбасу споживаєш! (М. Стельмах); Вона сиділа у своїй скромній світличці.. й заживала проскурку (М. Коцюбинський); Декотрі шукають затінку, інші виймають харчі й живляться (Леся Українка); Бий, жінко, ціле яйце в борщ: хай пан знає, як хлоп уживає! (прислів’я); Малому було все байдуже: аби поживився, виспався, скупався, він більше і не бажав (О. Маковей); Поживай Хведьку, то хрін, то редьку (М. Номис); За годинки поспішали люди з роботою, щоб було що і самому кусати і вивезти лишнє на продаж (Панас Мирний); Дика коза унадилась до чоловіка в город капусту жувати (казка); Балоун ремиґав партику солдатського хліба (переклад С. Масляка); Отаман сіда на покуті, а там з ним і козаки, та й починають трапезувати (О. Стороженко); Вона набрала повний рот порічок і почала їх преспокійно заїдати (О. Кобилянська); Майстер скінчив свою роботу і харчував колостола (Марко Черемшина); Жінка сало гамнула та на кота звернула (М. Номис); І їстоньки - не їм, і питоньки - не п’ю, Та виглядаю все Зозуленьку мою (Л. Глібов); [Квасилиха:] Їсточки вже так скортіло, аж тім’ячко болить... (М. Кропивницький); Грицько.. хотів припасти до бублика.., але зупинивсь (Б. Грінченко); Я собі сидів за столом, вряди-годи прислухався до лотокового шуму жіночих голосів і наминав смачні страви (Є. Гуцало); Він видудлив молоко, умняв булочку (Ю. Яновський); Умолотити тарілку борщу; Рябку й не сниться, не верзеться.. Що вовк ягнят, а тхір курчаток убирає (П. Гулак-Артемовський); Він собі спродав глину та пригощається десь у молодиці, укладає пухкенькі вареники з вишнями (О. Гончар); - А як він живе, ви знаєте? Чому він суху картоплю на обід рубає, ви знаєте? (В. Собко); - Як мотає? Наче три дні не їв (С. Васильченко); Устав хазяїн, сів - жере, аж чавка... (збірник "Україна сміється"); [Євфросина:] Тепер люде стали багато їсти. Наша Химка як почне лупити, то за один раз укладе в копи з борщем цілий хліб (І. Нечуй-Левицький); - Лопай, нечиста сило! Тільки йому й робити, що цілісінький день їсть (а лопав здорово) та спить (О. Стороженко); - Ти от поїхав у місто, краватки носиш, а гнойку понюхати боїшся, хоча сало любиш тріскати (Григір Тютюнник); Черва.. так то їла листя, а то вже гіллячки трощить (Остап Вишня); Зажер усе, нічого не зіставив (Словник Б. Грінченка); Гусінь капусту зжерла; - Таких панів, що бублик у руці держить, а чорну луску хліба прасує, - знаємо! (Г. Косинка); Панотець затирав сметану з свіжим сиром (А. Свидницький); - Було не тлити весь ранок, було собі лишати й на вечір! - сказав дід Панько (І. Франко); Йому б оце лежати на печі, та вареники ковтати, та люльку смоктати (З. Мороз); Тут з салом галушки лигали, Лемішку і куліш глитали (І. Котляревський); Учивсь [Гриць] дуже добре, а їв у бурсі дійсно геніально.. Поїдав не тільки свої порції, але й товаришів (О. Маковей); З їжі підмів все, що знайшлося у Валета на кухні (П. Дорошко); Ще пес не встиг поглинути недоїдків, а Майстри вже збираються кудись (Ю. Збанацький); Він [Хо] присунув до себе страви й узявся їх проглинати (Ю. Смолич); Пес пожирає пиріг, витягає довженную спину.., печеру усю затуляє (М. Зеров); Та я тоту бурішечку гірко прожираю, Варениці на полиці, на них позираю (коломийка); Поки вчителька підживлялася, сторожиха стояла коло дверей, уважно розглядаючи її (М. Коцюбинський); Вони так не дуже поспішалися до шахти й устигли дома гарненько підкріпитись (С. Черкасенко); Всі.. покріпилися їдою на тому самому місці, де вчора вечері заживали (переклад М. Лукаша); Всю дорогу вона чавкала смажену курку (П. Панч); Чвакати паляницю. - Пор. 1. ковта́ти, 1. спожива́ти, 1. харчува́тися.
ПРИКРАША́ТИ[ПРИКРА́ШУВАТИ] (надавати привабливішого вигляду комусь, чомусь, чіпляючи на нього оздоби, одягаючи щось небуденне, підмальовуючи тощо),ОЗДО́БЛЮВАТИ[ОЗДОБЛЯ́ТИ], ПРИОЗДО́БЛЮВАТИ[ПРИОЗДОБЛЯ́ТИ], РОЗЦВІ́ЧУВАТИ, УБИРА́ТИ[ВБИРА́ТИ], ПРИБИРА́ТИрозм., ЧЕПУРИ́ТИрозм., ПРИЧЕПУ́РЮВАТИрозм.,ВИЧЕПУ́РЮВАТИрозм., ПРИХОРО́ШУВАТИрозм., ВИКРА́ШУВАТИрозм.,ПРИСТРО́ЮВАТИдіал.;ОФОРМЛЯ́ТИ, ДЕКОРУВА́ТИ книжн., спец., ОБЦЯЦЬКО́ВУВАТИрозм.,ВИЦЯЦЬКО́ВУВАТИрозм., ГАРНІРУВА́ТИрозм. (групою, рядом прикрас - неживі предмети); УКВІ́ТЧУВАТИ[ВКВІ́ТЧУВАТИ], ЗАКВІ́ТЧУВАТИ, КВІТЧА́ТИ, КОСИ́ЧИТИрозм.,ЗАКОСИ́ЧУВАТИрозм.,КЛЕЧА́ТИетн.,ЗАТИКА́ТИ заст.,МАЇ́ТИ діал.,ОБМА́ЮВАТИ діал. (квітами, зеленню; також прикрашати взагалі); ОРНАМЕНТУВА́ТИ (якийсь виріб, свою мову, музичний твір тощо); ПОСМА́ЧУВАТИрозм. (мову, розповідь якимись виразними деталями). - Док.: прикра́си́ти, оздо́бити, приоздо́бити, розцвіти́ти, убра́ти[вбра́ти], прибрати, причепури́ти, ви́чепурити, очепури́тирозм.прихороши́ти, ви́красити, окра́сити, пристро́їти, офо́рмити, декорува́ти, обцяцькува́ти, ви́цяцькувати, гарнірува́ти, уквітча́ти[вквітча́ти], заквітча́ти, закоси́чити, затка́ти, обмаї́ти, орнаментува́ти, посмачити. Данило шанував Авдія за його трудолюбство.. В теремах княжих, у церквах і монастирях він прикрашав стіни і ззовні і всередині (А. Хижняк); Вона почала й себе прикрашувати, накрашуватися та набілюватися (І. Нечуй-Левицький); Осіннього вечора зібралась комуна пускати млин. Хима оздоблювала червоний куточок (М. Куліш); Кістку отак різьбярева рука оздобляє слонову (переклад М. Зерова); Велів [цар] собі віз золотий зробити, Камінням дорогим його приоздобити (І. Франко); Палаців зали високі Розцвічує пензель митця (М. Бажан); Братську могилу діти вбирають квітами щовесни (О. Довженко); - Мусите приставити ялинку сьогодні, бо пани ще хотять прибирати її на вечір (М. Коцюбинський); Мати разом із старшими сестрами чепурили хату (А. Дімаров); - От якби ти, небого, стала йому подружжям, - старого б доглянула.., хату б вичепурила (Ганна Барвінок); Трудилися малярі, олійними фарбами прихорошуючи стіни (Н. Рибак); - Такої, брат, хати - світ сходи - другої не найдеш. Підожди, ми її обробимо, візерунками виб’ємо, квітками викрасимо (Панас Мирний); Малювала [Ольга] перед нею щастя материнства,.. пристроювала в найчудовіші квіти своєї уяви (І. Франко); Свого часу Ференц оформляв фойє і більярдний зал цього готелю. Там висіли його картини (О. Гончар); Застеляли [ліжниками] постіль та лави, розвішували їх на дерев’яних жердках, у такий спосіб декоруючи інтер’єр небіленої дерев’яної хати (з журналу); Мати Тетяни хату вибілила, піч вицяцькувала (К. Гордієнко); Безбородько сидів за столом з серветкою на грудях і з виглядом дегустатора гарнірував м’ясо маринованими грибками (Ірина Вільде); Уквітчувати землю - це покликання людини, яка боролася за свободу народу, за вільність своєї землі (з журналу); Весілля, як громи, Перекочують бубни по селах, Гармоністи колоссям Заквітчують друзів веселих (А. Малишко); Франка.. призналася, як її кохає Іван, як квітами квітчав її коси (С. Чорнобривець); Так косичити дівчат ніхто не вмів, як мама (І. Чендей); Мати приносила завжди з лісу березове гілля, клечала ним кімнатку (О. Іваненко); Кладіть, кладіть, косарики, кладіть на покоси, А я буду щонеділі затикати коси (пісня); Життя одному квіттям все маїть, а терням преться до грудей другого (Уляна Кравченко); - Бачите, як чумаки його [віз] орнаментували. Навіть люшню- й ту обійшли. Чудова різьба по дереву (з журналу).
СПРИЙМА́ТИ (розпізнавати що-небудь органами чуттів, осягати розумом), УЛО́ВЛЮВАТИ[ВЛО́ВЛЮВАТИ], ЛОВИ́ТИ, СХО́ПЛЮВАТИ, ВБИРА́ТИ[УБИРА́ТИ], ВСО́ТУВАТИ[УСО́ТУВАТИ], ПРИЙМА́ТИрідше, ХАПА́ТИрідше. - Док.: сприйня́ти, улови́ти[влови́ти], пійма́тирозм.упійма́ти[впійма́ти]розм.схопи́ти, ввібра́ти[увібра́ти], вбра́ти[убра́ти], всота́ти[усота́ти], прийня́ти, ухопи́ти[вхопи́ти]. Та й самі картини дядькові відтепер уже сприймав інакше: краще розумів їх, більше вражали і подобались (А. Головко); Тітка сприйняла мої слова всерйоз і задумалась (Є. Гуцало); Це якраз той період, коли дитина починає узагальнювати явища, починає вловлювати якісь доти їй не доступні закономірності життя (О. Гончар); Він точно вловлював контурні лінії і тушкував тіні.. м’яко й рівно (З. Тулуб); Ми були захоплені відвагою робітників і заспівали з ними й собі, ловлячи окремі слова (П. Панч); Він дивився їй в обличчя, хотів впіймати вираз очей (Ю. Збанацький); Він вбирав у себе ліс, вбирав його пісні і плачі (Ю. Мушкетик); Я.. жадібно вбираю, всотую все, що тут грає радістю, світиться і мигоче (М. Бажан); Ноги, немов непотрібні, самі знали звиклі дороги, і очі, теж наче зайві, байдужно приймали все до нудоти знайоме (М. Коцюбинський); Високі й кремезні руснаки гомоніли прудко, з особливим акцентом, так що незвикле вухо не могло зразу вхопити суть розмови (М. Коцюбинський).