-1-
дієслово недоконаного виду
(постукувати) [розм.]

Словник відмінків

Інфінітив ті́кати
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа    
2 особа    
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа ті́катиме ті́катимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа ті́кає ті́кають
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
ті́каючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. ті́кав ті́кали
жін. р. ті́кала
сер. р. ті́кало
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
ті́кавши*

Словник синонімів

ЦО́КАТИ (утворювати своєрідні уривчасті звуки при зіткненні твердих предметів), КЛА́ЦАТИ, ЦОКОТА́ТИ[ЦОКОТІ́ТИ]підсил., ЦО́РКАТИдіал., ЦОРКОТА́ТИ[ЦОРКОТІ́ТИ]підсил. діал.; ВИЦО́КУВАТИрозм. (раз у раз, часто); ТІ́КАТИ[ТИ́КАТИ]розм., ТА́КАТИрозм., ТІКТА́КАТИрозм., ТОКОТА́ТИ[ТОКОТІ́ТИ]підсил. розм. (про годинниковий механізм). - Док.: цо́кнути, процо́кати, кла́цнути, процокота́ти[процокоті́ти], цо́ркнути, ті́кнути, та́кнути. Цокав на стіні годинник (Ю. Мушкетик); Співуче цокотять по брукові підковані коні (М. Олійник); Мов вітер радісно шумить, вицокують мотори (В. Сосюра); Тихо-тихо в кімнаті, тільки годинник тікає та іноді скрипне перо на папері (Г. Хоткевич); Вона час від часу позирала на годинник, що тикав обіч неї (І. Франко); Гучно такав годинник у Тані на руці (Ю. Смолич); Одноманітно тіктакає годинник на стелі під самим сволоком (І. Чендей).
-2-
дієслово недоконаного виду
(бігти)

Словник відмінків

Інфінітив ті́кати
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа    
2 особа    
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа ті́катиме ті́катимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа    
2 особа    
3 особа ті́кає ті́кають
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
ті́каючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. ті́кав ті́кали
жін. р. ті́кала
сер. р. ті́кало
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
ті́кавши*

Словник синонімів

ЦО́КАТИ (утворювати своєрідні уривчасті звуки при зіткненні твердих предметів), КЛА́ЦАТИ, ЦОКОТА́ТИ[ЦОКОТІ́ТИ]підсил., ЦО́РКАТИдіал., ЦОРКОТА́ТИ[ЦОРКОТІ́ТИ]підсил. діал.; ВИЦО́КУВАТИрозм. (раз у раз, часто); ТІ́КАТИ[ТИ́КАТИ]розм., ТА́КАТИрозм., ТІКТА́КАТИрозм., ТОКОТА́ТИ[ТОКОТІ́ТИ]підсил. розм. (про годинниковий механізм). - Док.: цо́кнути, процо́кати, кла́цнути, процокота́ти[процокоті́ти], цо́ркнути, ті́кнути, та́кнути. Цокав на стіні годинник (Ю. Мушкетик); Співуче цокотять по брукові підковані коні (М. Олійник); Мов вітер радісно шумить, вицокують мотори (В. Сосюра); Тихо-тихо в кімнаті, тільки годинник тікає та іноді скрипне перо на папері (Г. Хоткевич); Вона час від часу позирала на годинник, що тикав обіч неї (І. Франко); Гучно такав годинник у Тані на руці (Ю. Смолич); Одноманітно тіктакає годинник на стелі під самим сволоком (І. Чендей).

Словник відмінків

Інфінітив тіка́ти
  однина множина
Наказовий спосіб
1 особа   тіка́ймо
2 особа тіка́й тіка́йте
МАЙБУТНІЙ ЧАС
1 особа тіка́тиму тіка́тимемо, тіка́тимем
2 особа тіка́тимеш тіка́тимете
3 особа тіка́тиме тіка́тимуть
ТЕПЕРІШНІЙ ЧАС
1 особа тіка́ю тіка́ємо, тіка́єм
2 особа тіка́єш тіка́єте
3 особа тіка́є тіка́ють
Активний дієприкметник
 
Дієприслівник
тіка́ючи
МИНУЛИЙ ЧАС
чол. р. тіка́в тіка́ли
жін. р. тіка́ла
сер. р. тіка́ло
Активний дієприкметник
 
Пасивний дієприкметник
 
Безособова форма
 
Дієприслівник
тіка́вши

Словник синонімів

ВІДСТУПА́ТИ (під час воєнних дій рухатися назад чи вбік з певного місця, позицій під натиском супротивника, ворога), ВІДХО́ДИТИ, РЕТИРУВА́ТИСЯзаст.;ВІДКО́ЧУВАТИСЯ (швидко); ТІКА́ТИ, УТІКА́ТИ[ВТІКА́ТИ] (дуже швидко, поспішно), ДРА́ПАТИзневажл. - Док.: відступи́ти, відійти́, ретирува́тися, відкоти́тися, утекти́[втекти́], драпону́ти, драпну́ти. Бій тривав недовго. Ворог поспішно відступав (В. Гжицький); Не відходять [вороги], а тікають, наввипередки тікають до переправ, кавалерія давить піхоту, кидають артилерію, кулемети в плавнях (О. Гончар); Він [корпус] з такою рішучістю і силою натиснув на неприятеля, що французи змушені були ретируватись (П. Кочура); Розбите польське військо утікало з поля (Я. Качура); - Бачив, скільки сьогодні машин помчало на Ригу? Драпають німчики! (П. Автомонов).
ЗНИКА́ТИ (переставати існувати, бути в наявності),ЩЕЗА́ТИ, ПРОПАДА́ТИ, ДІВА́ТИСЯ, ГИ́НУТИ, ПОГИБА́ТИ, ЗАПОДІВА́ТИСЯрозм.,ЧЕ́ЗНУТИрозм.,ЗБУВА́ТИзаст.; ВИВО́ДИТИСЯ, ЗВО́ДИТИСЯ (поступово); ВИВІ́ТРЮВАТИСЯ, ВИПАРО́ВУВАТИСЯ, РОЗЧИНЯ́ТИСЯ, РОЗТАВА́ТИ, ТА́НУТИ, ВИГАСА́ТИ, УГАСА́ТИ[ВГАСА́ТИ], УГАВА́ТИ[ВГАВА́ТИ], ПЕРЕГОРЯ́ТИ[ПЕРЕГОРА́ТИрідко] (про почуття, мрії, сподівання, думки тощо - поступово, непомітно); ВІДМИРА́ТИ, ВІДЖИВА́ТИ, ВІДХО́ДИТИ (про абстрактні поняття); ВІДПАДА́ТИ (про бажання, потребу в чомусь і т. ін.);ТІКА́ТИ, УТІКА́ТИ[ВТІКА́ТИ], ВІДЛІТА́ТИ, ЗСЛИЗА́ТИрозм. (швидко); ГУБИ́ТИСЯ, ЗАГУ́БЛЮВАТИСЯ (поступово роблячись непомітним); ПОРИНА́ТИ (ховаючись у масі чого-небудь). - Док.: зни́кнути, зни́ктирозм.ще́знути, пропа́сти, ді́тися, поді́тися, зги́нути, поги́нути, поги́бнути, заподі́тися, збу́ти, ви́вестися, звести́ся, ви́вітритися, ви́вітріти, ви́паруватися, розчини́тися, розта́нути, розта́ти, ви́гаснути, уга́снути[вга́снути], перегорі́ти, відме́рти, віджи́ти, відійти́, відпа́сти, утекти́[втекти́], відлеті́ти, відли́нутипоет.зсли́зну́ти[сли́знути], зсли́зти[сли́зти], згуби́тися, загуби́тися, пори́ну́ти. Сумні почування починають помаленьку зникать у моїй душі, неначе їх кудись зносив тихий вітер (І. Нечуй-Левицький); Дикі пристрасті щезали з душі, а натомістьрозливалася в ній така певність і ясність, немов оцей щасливий стан був вічний (І. Франко); Машини із вимкнутими фарами рушили й за хвилину пропали в степовій імлі (О. Сизоненко); Все йде, все минає - і краю немає. Куди ж воно ділось? відкіля взялось? (Т. Шевченко); Довга і безконечно грузька дорога гине далеко в млі (І. Франко); І зітхає [хвиля], і втихає, рине в море величезне й чезне... (Леся Українка); Що нагаєчка, що дротяночка Із колочка не збуває (П. Чубинський); За час окупації цілком вивелися такі речі, як черевики.., не кажучи вже про чоботи (Ю. Яновський); - Тепер звелося чумацтво, одні пісні зосталися (М. Стельмах); Всі важкі думки Ніни вже вивітрилися, навіть згадки не лишилось про розмову (О. Копиленко); Коли прийшла весна, тепло, зелена радість, - ці мрії розтопились, випарувались як без сліду (С. Васильченко); Чув [Йон], що в його серці тане завзятість, поступаючись місцем згоді зі своєю долею... (М. Коцюбиський); Він був, здавалося, у відчаї. Та надія не вгасала в ньому (О. Довженко); Відколи вже все те перегоріло, перетліло, а й досі, як інше згадаєш, то за плечима й морозом, і вогнем всипне (Марко Вовчок); Здавалося, в ньому відмер, зник і забувся навіть натяк на природний інстинкт самоохорони (В. Козаченко); Він так на неї дивився, що їй ув очах темніло, пам’ять відходила (Марко Черемшина); Одпала охота й додому їхати (Панас Мирний); Блідніть, зорі зелені, ховайся, місяцю ясний, тікай, нічний тумане! (О. Донченко); Одлетіла давно золота свіжість листопаду, потемніли мури будинків (І. Микитенко); Сумні думки одлинули (С. Васильченко); Саня осміхнулась. Дві ямочки на щоках наче засміялись і знов в одну мить зслизли (І. Нечуй-Левицький); Вилася [стежка] вгору та вгору, попід ліс, височенною кручею понад виром Стрию, а там.. губилася в темнім смерековім борі (І. Франко); Стежка поринала в темній гущавині вільшини та ліщини (І. Франко).
ТІКА́ТИ (швидко рухатися, намагаючись уникнути якоїсь небезпеки, врятуватися від переслідування тощо), УТІКА́ТИ[ВТІКА́ТИ], ДРА́ПАТИ[ДРЯ́ПАТИ]розм., ДЕ́РТИ[ДРА́ТИ]розм., УШИВА́ТИСЯ[ВШИВА́ТИСЯ]фам., ДРАПЦЮВА́ТИдіал.; БІ́ГТИ (поспішно відступати); ЗБІГА́ТИ (звідкись). Після того, як віл пропав, Грицько надумав тікати знову пішки (М. Грушевський); Утікав я від Параски через перелази [коломийка]; - Куди ж німці драпають тепер? (С. Борзенко); В другій половині дня пронеслася чутка, що праворуч під натиском ворога румуни дряпають, оголяючи фланг (О. Гончар); Левові прочулося, що то новий цар уже близько, як не злякається, та в ноги!.. Дер, дер, далі втомився, став та й озирнувся (І. Франко); Гривко так жалібно почав вити під хатніми вікнами, що Вовк чимдуж мусив драпцювати до лісу (І. Франко); - От, ваші... давно таку бучу збили, що хоч з села збігай? (Панас Мирний). - Пор. 1. утекти́.
УТЕКТИ́[ВТЕКТИ́] (бігом або швидкою ходою віддалитися, уникаючи якоїсь небезпеки, переслідування і т. ін.; поспішно виїхати на чомусь звідки-небудь з тією ж метою), ПОБІ́ГТИ, КИ́НУТИСЯ НАВТІКАЧА[НАВТІ́КИ][НАВТЬО́КИ]розм.,НАКИВА́ТИперев. із сл. п’ятами, розм., ЗАКИВА́ТИ П’Я́ТАМИрозм., ДРЕМЕНУ́ТИпідсил. розм., ЧКУРНУ́ТИрозм., ДРАПНУ́ТИ[ДРЯПНУ́ТИ]розм., ДРАПОНУ́ТИ[ДРЯПОНУ́ТИ]підсил. розм., ДМУХНУ́ТИрозм.,МАЙНУ́ТИрозм.,ШУРНУ́ТИрозм.,ШКРЯБНУ́ТИрозм., ШКРЯБОНУ́ТИпідсил. розм., ЛОПОНУ́ТИфам.,ДРИ́ЗНУТИфам.,ДА́ТИ ДРА́ЛА[ЗАДА́ТИ ДРАПАКА́]підсил. фам.Утік чи не втік, а побігти можна (прислів’я); Прийшов до Києва Радзивілл із литвинами, усе попалив і пограбував, а міщани, сівши на байдаки, мусіли до Переяслава втікати (П. Куліш); Но як Арунт убив Камиллу, Тогді Латинців жах напав, Утратили і дух і силу, Побігли, хто куди попав (І. Котляревський); Хто [з ворогів] не впав додолу, кинувсь навтікача, скільки було сили. Вже козакам не було з ким і битись (І. Нечуй-Левицький); Час утекти ще був. Плигнути через паркан назад у бузинник і прожогом накивати додому (Ю. Смолич); - Ви за це мені насидитесь у холодній, - кричав Чапля і хотів уже цапнути мене першого, але я встиг відскочити й дременути навтіки (П. Панч); - Невідомі почали дивитися на ріг, де шлях повертав до заводу. І через секунду чкурнули в пітьму (Ю. Шовкопляс); - У волості скажи, кому слід, щоб цього баламуту мотузками скрутили, бо він обов’язково дорогою дряпоне в ліс (П. Кочура); - Вдарила така страшна тривога, Що я.. дмухнув дорогою щодуху (І. Франко); Яблуня, під якою стояв Павло, вже не закривала його від дощу, і він майнув під клуню (М. Томчаній); - Ви, пане староста, не поспішайте, тут я буду командувати.. Звичайно, хазяїн шурнув на схід, а сімеєчка в цілості (Григорій Тютюнник); Галя, побачивши на порозі свого завідуючого, ..скоренько шкрябнула на піч (С. Васильченко); Лопоне він од мене (Словник Б. Грінченка); Злякавсь Хома.., як дризне, так тілько й бачили Хому (Словник Б. Грінченка); Андрійко тільки язика виставив і задав драла по вулиці (Грицько Григоренко). - Пор. 1. тіка́ти.

Словник фразеологізмів

душа́ виліта́є (відліта́є, тіка́є і т. ін.) / ви́летіла (відлеті́ла, втекла́ і т. ін.) з ті́ла чия і без додатка. Хто-небудь помирає, гине. Вслід [Низ] .. стрілу пускає І просто Тагові в висок; Душа із тіла вилітає, На жовтий пада труп пісок (І. Котляревський); Всяк думав, що зробила ця безздоровна .. дівчина людям, що вони збираються її катувати, її, котрій не достає злегка похлинутися.., щоб душа вилетіла з тіла (Панас Мирний). душа́ ма́ло не втекла́ з ті́ла. Правда, дав [Маланці] панич Льольо два злоти, та один бабі Мар’яні оддала, бо як схопила колька, то мало душа не втекла з тіла (М. Коцюбинський). до́бра душа́ відлеті́ла в не́бо. Почувши близьку смерть, [Балабан] тихо промовив: — Здається мені, пани-браття, помираю славною смертю .. Відлетіла в небо добра Балабанова душа (О. Довженко). душа́ поки́нула кого. Увійшов Дорофтей і став коло порога.— Що, покинула душа вашого Микиту! — Ой, покинула! (Казки Буковини).

земля́ тіка́є з-під ніг у кого і без додатка. 1. Хто-небудь втрачає рівновагу, падає. Земля тікала з-під ніг, і Хмельницький упав горілиць, уп’явшись в чорні сволоки з стелі .. розплющеними очима (Н. Рибак).

2. Хтось втрачає свої позиції, зазнає краху в чому-небудь. Міцно стояв на землі Степан Куреня, і раптом — земля тікає з-під ніг! Караул, рятуйте, кревне однімають, рубають під корінь (В. Дрозд).

по́ли (полу́) вріж та тіка́й. Беззастережно, за будь-яких обставин поривай стосунки з ким-небудь лихим, недобрим або уникай їх. Од ледачого поли вріж та тікай (Укр.. присл..); — А хто вас знає, ви усі до вінця такі гарні та тихі, хоч у вухо бгай, а після вінця зараз закрутять веремія, хоч поли вріж та тікай! (І. Нечуй-Левицький); [Грицько:] Годі, Химко, не плач. Знай, що тут, у цьому лихому місці твоя згуба засіла. Тікай мерщій від неї! Поли вріж та тікай (Панас Мирний). по́ли врі́зати (рі́зати) та тіка́ти. Христя від його поли ріже та тікає, а він, як реп’ях той, учепився (Панас Мирний); // Швидше залишай, покидай (про місце, територію і т. ін.).  — Я дуже співчуваю панові... Звичайно, з наших проклятих місць поли вріж та тікай... (М. Старицький); [Дудар:] Це така казка, що полу вріж та тікай... (Л. Смілянський).

по́ли (полу́) вріж та тіка́й. Беззастережно, за будь-яких обставин поривай стосунки з ким-небудь лихим, недобрим або уникай їх. Од ледачого поли вріж та тікай (Укр.. присл..); — А хто вас знає, ви усі до вінця такі гарні та тихі, хоч у вухо бгай, а після вінця зараз закрутять веремія, хоч поли вріж та тікай! (І. Нечуй-Левицький); [Грицько:] Годі, Химко, не плач. Знай, що тут, у цьому лихому місці твоя згуба засіла. Тікай мерщій від неї! Поли вріж та тікай (Панас Мирний). по́ли врі́зати (рі́зати) та тіка́ти. Христя від його поли ріже та тікає, а він, як реп’ях той, учепився (Панас Мирний); // Швидше залишай, покидай (про місце, територію і т. ін.).  — Я дуже співчуваю панові... Звичайно, з наших проклятих місць поли вріж та тікай... (М. Старицький); [Дудар:] Це така казка, що полу вріж та тікай... (Л. Смілянський).

по́ли (полу́) вріж та тіка́й. Беззастережно, за будь-яких обставин поривай стосунки з ким-небудь лихим, недобрим або уникай їх. Од ледачого поли вріж та тікай (Укр.. присл..); — А хто вас знає, ви усі до вінця такі гарні та тихі, хоч у вухо бгай, а після вінця зараз закрутять веремія, хоч поли вріж та тікай! (І. Нечуй-Левицький); [Грицько:] Годі, Химко, не плач. Знай, що тут, у цьому лихому місці твоя згуба засіла. Тікай мерщій від неї! Поли вріж та тікай (Панас Мирний). по́ли врі́зати (рі́зати) та тіка́ти. Христя від його поли ріже та тікає, а він, як реп’ях той, учепився (Панас Мирний); // Швидше залишай, покидай (про місце, територію і т. ін.).  — Я дуже співчуваю панові... Звичайно, з наших проклятих місць поли вріж та тікай... (М. Старицький); [Дудар:] Це така казка, що полу вріж та тікай... (Л. Смілянський).

по́ли (полу́) вріж та тіка́й. Беззастережно, за будь-яких обставин поривай стосунки з ким-небудь лихим, недобрим або уникай їх. Од ледачого поли вріж та тікай (Укр.. присл..); — А хто вас знає, ви усі до вінця такі гарні та тихі, хоч у вухо бгай, а після вінця зараз закрутять веремія, хоч поли вріж та тікай! (І. Нечуй-Левицький); [Грицько:] Годі, Химко, не плач. Знай, що тут, у цьому лихому місці твоя згуба засіла. Тікай мерщій від неї! Поли вріж та тікай (Панас Мирний). по́ли врі́зати (рі́зати) та тіка́ти. Христя від його поли ріже та тікає, а він, як реп’ях той, учепився (Панас Мирний); // Швидше залишай, покидай (про місце, територію і т. ін.).  — Я дуже співчуваю панові... Звичайно, з наших проклятих місць поли вріж та тікай... (М. Старицький); [Дудар:] Це така казка, що полу вріж та тікай... (Л. Смілянський).

хоч з ха́ти тіка́й. Немає сили витримувати, терпіти що-небудь. [Христя:] Батько об поли руками б’ються та бідкаються, мати плачуть, а дітвора дрібна як підніме реви та галас! І-і, лихо, хоч з хати тікай (М. Кропивницький); — Така в мене нечисть завелася на горищі, спати не дає, жити заважає, змучила мене, запаморочила, хоч із хати тікай (Григорій Тютюнник). хоч тіка́й на край сві́ту. — Ох! Доленько моя! А мій?! Як оце вип’є, то й не приведи Господи… хоч тікай на край світу (М. Коцюбинський).

хоч з ха́ти тіка́й. Немає сили витримувати, терпіти що-небудь. [Христя:] Батько об поли руками б’ються та бідкаються, мати плачуть, а дітвора дрібна як підніме реви та галас! І-і, лихо, хоч з хати тікай (М. Кропивницький); — Така в мене нечисть завелася на горищі, спати не дає, жити заважає, змучила мене, запаморочила, хоч із хати тікай (Григорій Тютюнник). хоч тіка́й на край сві́ту. — Ох! Доленько моя! А мій?! Як оце вип’є, то й не приведи Господи… хоч тікай на край світу (М. Коцюбинський).