СТОМИ́ТИ (довести когось до втоми), УТОМИ́ТИ[ВТОМИ́ТИ], ЗМОРИ́ТИ, ЗАТОМИ́ТИпідсил. розм.,ЗАМОРИ́ТИрозм.,УМОРИ́ТИ[ВМОРИ́ТИ]розм.,НАМОРИ́ТИрозм., ВИ́МОРИТИрозм.,УХЕ́КАТИ[ВХЕ́КАТИ]розм.,УХО́РКАТИ[ВХО́РКАТИ]діал.; ПРИТОМИ́ТИ, ПРИМОРИ́ТИ (не зовсім стомити); ПЕРЕВТОМИ́ТИ (надмірно стомити); ПОТОМИ́ТИ (всіх або багатьох); НАТОМИ́ТИ (когось або частини тіла); НАТРУДИ́ТИ, СТРУДИ́ТИрозм. (частини тіла); ПІДТОПТА́ТИрозм. (ноги); РОЗТРУСИ́ТИрозм. (стомити дорожньою тряскою); ПРОМАНІ́ЖИТИрозм. (вимучити, примусивши довго чекати). - Недок.: сто́млювати, томи́ти, уто́млювати[вто́млювати], змо́рювати, замо́рювати, вимо́рювати, затомля́ти, притомля́ти, перевто́млювати, нато́млювати, натру́джувати, труди́ти, стру́джувати, підто́птувати. Багатьох пастухів, переважно молодших, утомила довга дорога лісом (В. Гжицький); Борис пускав щуку, бажаючи її зморити, а потім уже витягти (В. Собко); До самого півдня, натомивши коня, блукає хлопець ярами та болотами (М. Стельмах); На чужому полі ніжки натомила, на чужій роботі ручки натрудила (Леся Українка); Кінь підкорився мені цілком. Возив мене так, ніби боявся скинути або розтрусити (Ю. Збанацький). - Пор. висна́жувати.