ПРОБИРА́ТИСЯ (іти, їхати, проходити кудись з труднощами, долаючи перешкоди тощо), ПРОБИВА́ТИСЯ, ПРОРИВА́ТИСЯ, ПРОДИРА́ТИСЯпідсил., ПРОСО́ЧУВАТИСЯрозм., ПРОСО́ТУВАТИСЯрозм., ДЕ́РТИСЯ[ДРА́ТИСЯ] розм., ПРОДРЯ́ПУВАТИСЯ розм.; ТИ́СНУТИСЯ, ПРОТИСКА́ТИСЯ, ТІСНИ́ТИСЯ, ТО́ВПИТИСЯрозм., ПРОТО́ВПЛЮВАТИСЯ розм., ПХА́ТИСЯрозм., ПРОПИХА́ТИСЯрозм., ПЕРЕПИХА́ТИСЯрозм., ЛІ́ЗТИрозм., ПРОЛА́ЗИТИрозм., ПРОЛІЗА́ТИрозм., ПРОСО́ВУВАТИСЯ[ПРОСУВА́ТИСЯ]розм. (між кимсь, чимсь); ПРОКРАДА́ТИСЯ, ПРОХО́ПЛЮВАТИСЯ, ПРОСЛИЗА́ТИ, ПРОШМИ́ГУВАТИрозм. (швидко, непомітно). - Док.: пробра́тися, проби́тися, прорва́тися, продра́тися[проде́ртися], просочи́тися, просота́тися[просотитисярідше], продря́патися, проти́снутися, проти́скатися, протісни́тися, пото́впитися, дото́впитися, прото́впитися, пропха́тися[пропхну́тися], перепха́тися[перепхну́тися], пролі́зти, просу́нутися, прокра́стися, прохопи́тися, прослизну́ти, прошмигну́ти. Нелегко було пробиратися тим лісом, та Іван взяв до рук меча й став собі прорубувати дорогу (казка); Ішли [полонянки] ночами, обминаючи села і міста. Лісами пробивалися, відгадуючи шлях по зорях (І. Цюпа); - Вони прорвалися крізь збуджений натовп (В. Кучер); Мандрівники швидко продиралися крізь нетрі (М. Трублаїні); Я знову відчув під собою ті хребти, по яких ми торік дерлися на захід (О. Гончар); Як я тудою уперше продряпався, то пика в мене стала, як писанка (Марко Вовчок); - Коло яток людей - тьма-тьмуща, наче на Великдень. Тиснемось і ми туди (М. Стельмах); Замість розширятися, дедалі вужчає тунель, котрим захоплено женемося, і все тяжче стає протискатися (О. Забужко); Народ за військом копошився, Всяк товпився, всяк ліз, тіснився, Побоїщу щоб зріть кінець (І. Котляревський); За народом так насилу протовпилися [попи] до хати (Г. Квітка-Основ’яненко); Церква заметушилася. Став мир до дверей пхатись, стали люди виходити (Марко Черемшина); Мама бере його за руку й веде до костьолу. Ледве можуть перепхатися (А. Крушельницький); Фотографи пролазили крізь натовп аж до комісара (Ю. Яновський); Густі ліси вкривали гори й яри, неначе густе руно, в котрому навіть було трудно пролізти людині, а конем не можна було пропхатись нізащо в світі (І. Нечуй-Левицький); Треба прокрадатися царинками, по мокрій траві, треба обережно через воринє штрикати, аби не заскрипіло, аби псів не будило (Г. Хоткевич); Міст і проспект були пустинні - вони були нічиї, але й прохопитися через них під вогнем козачої польової артилерії змоги не було (Ю. Смолич); Загін мав непомітно прослизнути між цими селами, аби ніде не виявити себе і не ув’язатися в бій (І. Головченко і О. Мусієнко); Щораз, коли Петро Дорощук підходив до своєї оселі, йому завжди хотілося прошмигнути через Гилаків двір непоміченим (М. Ю. Тарновський).

СКУ́ПЧУВАТИСЯ (збиратися докупи), ЗБИВА́ТИСЯ, ГРОМА́ДИТИСЯ, ТИ́СНУТИСЯ, ТАБОРИ́ТИСЯ, ЮРБИ́ТИСЯ, ЮРМИТИСЯ, ЮРТУВА́ТИСЯрозм.,ТО́ВПИТИСЯ, НАТО́ВПЛЮВАТИСЯ, ЗГРОМА́ДЖУВАТИСЯрозм.,СКУ́ПЛЮВАТИСЯрозм.,КУ́БЛИТИСЯрозм.,ТЛУМИ́ТИСЯдіал.,ГЛОТИ́ТИСЯдіал. - Док.: ску́пчитися, зби́тися, сти́снутися, з’юрби́тися, сто́впитися, нато́впитися, згрома́дитися, ску́питися. Найбільше людей скупчувалось навколо Тимофія Горицвіта (М. Стельмах); Інстинктивно почуваючи небезпеку, коні тамують свій біг і збиваються в купу (С. Добровольський); По дорозі громадилися коло нього хлопці й дівчата (О. Ковінька); Вони [селяни] тиснулися в невеличкі гуртки (Г. Епік); Дівчата співають і славлять весну, а парубоччя табориться округ них (Ю. Яновський); На другий день рано коло спуску згромадилася ціла купа робітників (І. Франко); Насилу вибрали. Чоловіка з шість пішло народу. Останні скупились коло рундука (Панас Мирний); Там уже кублилося, мабуть, усе боярство київське (П. Загребельний); Тут щоночі кубляться такі квартиранти, як ви! (О. Гончар). - Пор. 1. збира́тися.