ДРУГ (людина, зв’язана з ким-небудь довірою, відданістю, спільними поглядами, переконаннями, на яку можна в усьому покластися), БРАТрозм.,ДРУЗЯ́КАрозм.; ДРУЖИ́ЩЕрозм. (у звертанні); КУНА́К (у кавказьких горців); ПОБРАТИ́М, КАМРА́Тдіал. (перев. у боротьбі, боях); ПРИ́ЯТЕЛЬ, ДРУЖО́Крозм.,КУМрозм.,КУМПА́Ндіал. (людина, з якою склалися добрі, але не надто близькі стосунки). Можна вибрать друга і по духу брата. Та не можна рідну матір вибирати (В. Симоненко); Всі - вірні друзяки, що тайни не зрадять, Бо всі тут немов побратими (А. Кримський); - Давай, мабуть, лягати спати, дружище! А то мені треба вставати рано (А. Головко); Елдар сидів, зацьковано позираючи то на Тимка, то на двох босяків під грубкою. Він відчував, що ті люди недоброзичливо настроєні до його кунака, але не знав, якзахистити його (Григорій Тютюнник); Я співаю, а мій камрат Саданюк сміється з мене (Словник Б. Грінченка); Для приятеля нового не цурайся старого (прислів’я); - А в мене є дружок. Теж вірші пише... - Дружок чи друг? - Друг! - гаряче ствердив Марат. - Справжній друг (С. Журахович); - Гей, куме! - гукає Хома до Романа Блаженка. - Ходіть-но до мене персиків їсти (О. Гончар); [Матрона:] Недурно то я стою в церкві та очі видивлюю, де то мій чоловік, а він ту з кумпаном (І. Франко). - Пор. 1. по́друга, 1. това́риш.

ПОМІЧНИ́К (той, хто допомагає комусь у роботі, занятті, справах тощо), АСИСТЕ́НТ, ПОМАГА́Чрозм.,ПІДПО́РАрозм.,ПОЛИ́ГАЧзневажл.;ПРА́ВА РУКА́розм. (найближчий помічник); ТОВА́РИШзаст. (у назвах звань і посад). Водячи паровоз, Мармура вчив свого помічника підтримувати у котлі потрібний тиск пари (С. Чорнобривець); На уроках фізики тільки Валентина учитель брав собі за асистента (О. Гончар); Сини були тільки для Зіньки за помагачів та за наймитів, а вона всім орудувала сама (І. Нечуй-Левицький); Старий машиніст.. чимдалі більше вибивався з сил і хотів мати біля себе підпору - сина (С. Скляренко); Хай фашисти вважають, що ви й справді їхній полигач, а коли прийде наш час... Тоді все стане на свої місця (І. Головченко і О. Мусієнко); Наймичку собі приняла, та й добра дівчина придалась. - Се, кажу, моя права рука (Ганна Барвінок); Він розказав, що Мірошниченко з товаришем голови повіткому чогось довго ходили понад Бугом, придивлялися до якихось слідів (М. Стельмах).

СОРА́ТНИК (людина, ідейно зв’язана з іншими людьми у спільній справі, боротьбі), ТОВА́РИШ, БРАТ, ПОБРАТИ́М, ПОМІЧНИ́К, СПОДВИ́ЖНИКкнижн., СПОБО́РНИКкнижн.Бойові соратники; [Руфін:] Я думав, .. що я сам на цілий Рим і що мені товаришів немає для замислів моїх (Леся Українка); - А тепер, побратими мої милі, - сказав Андрусь, - розповідайте за чергою, хто за цей тиждень зазнав, видів або чув яку кривду-неправду (І. Франко); Шість років гриміли битви. Загинуло багато сподвижників Хмельницького - Данило Нечай, Кривоніс, Небаба (О. Довженко). - Пор. 1. сою́зник, спі́льник.

ТОВА́РИШ (людина, яка спільно з ким-небудь виконує якусь справу, бере участь у якихось діях), СПІ́ЛЬНИК, ОДНОДУ́МЕЦЬ, БРА́ТЧИКрозм.; КОЛЕ́ГА (за фахом, місцем праці чи навчання); ОДНОКА́ШНИКрозм. (спільник у навчанні, військовій службі тощо). - Кілька машин під’їхало до хати. На порозі став Орлюк з бойовими товаришами (О. Довженко); Він ніжно глянув на дружину: ось вона, його надійний і вірний спільник (В. Собко); Боїшся слово сказати. Був тобі приятель і однодумець, а тепер, може, продає тебе нишком (М. Коцюбинський); А Чіпка знов засів, п’є та гуляє з братчиками (Панас Мирний); - Ну, зі мною вчителював мій молодий колега Петренко (О. Донченко); Колись були друзі, однокашники, товариші. Постаріли, порозбрідалися, порозсіювалися крізь сито службових рангів і чинів (П. Загребельний). - Пор. друг.