-1-
прислівник
незмінювана словникова одиниця

Словник синонімів

ПОВІ́ЛЬНО, ПОВО́ЛІ, ЗВІ́ЛЬНА, НЕШВИ́ДКО, НЕСКО́РО, НЕСПІ́ШНО, НЕПОСПІ́ШЛИВО, НЕПОСПІ́ШНО, НЕКВАПЛИ́ВО, НЕКВА́ПНО, СПОКІ́ЙНО, ТИ́ХО, СТИ́ХА, РОЗТЯ́ГНУТО, МЛЯ́ВО, ПОМА́ЛУ, СПРОКВОЛА[СПРОКВО́ЛУ], ПОКВО́ЛОМ, ПО́ВА́ГОМ, З ПРОВОЛО́КОМ, ЗЛЕ́ГКА, ЗАГА́ЙНО, ПО-ЧЕРЕПА́ШОМУрозм.,НЕКВА́ПОМрозм., ХОДО́Юрозм., СТУПО́Юрозм.,ПОВО́ЛЕНЬКИрозм., ПОТИХЕ́НЬКУ[ПОТИХЕ́НЬКО]розм., ПОТИХЕ́НЬКУ-ПОМАЛЕ́НЬКУрозм., ПОМАЛЕ́НЬКУ[ПОМАНЕНЬКУ]розм., ПОМА́ЛУ-МА́ЛУрозм., ПОТРО́ХУрозм., ДЛЯ́ВОрозм., ЛІНИ́ВОрозм., ЛЕДА́ЧОрозм., ПОСУВОМрозм., СПОВА́ГОМрозм., СПОКВО́ЛУ[СПОКВОЛЯ́]розм., СПРОВОЛО́КАрозм., ЛЕ́ЛЬОМ-ПОЛЕ́ЛЬОМдіал.; АДА́ЖІО, АНДА́НТЕ (про темп виконання музичних творів). Хлопчаки заглядали В обличчя людини, Яка йшла у задумі Повільно До них (М. Нагнибіда); Вася.. поволі поверта голову до слухачів (В. Винниченко); Звільна пройшла вона по камері, супроводжувана захопленими поглядами подруг (Ю. Збанацький); Співучі протяжні тони проймали гаряче, душне повітря..: якось нешвидко, з протягом, навіть дляво та ліниво снувались вони в духоті (І. Нечуй-Левицький); Паліїха почала читать нескоро, протяжно (Д. Мордовець); Він неспішно, весь у полоні потривожених споминів, зняв з вогню казанок (А. Хорунжий); Біля багаття порядкував він. Робив усе неквапливо, вміло (Ю. Мушкетик); З другого поверху неквапно сходив чоловік з пухкою папкою в руці (Ю. Мартич); Чудово було тут, на Дніпрі. Широко, на кілька верстов, розметнувся він, спокійно плинучи під сонцем до моря (О. Гончар); Тихо плинула Воронеж-ріка (О. Довженко); "Чортове колесо" стиха, сонливо якось прокручується навколо осі (В. Яворівський); Інженер говорив довго і розтягнуто (В. Кучер); Ребро погано заживало, в грудях грали пищики, сила прибувала мляво (І. Багряний); Помалу їдь, а дальше заїдеш (прислів’я); Він спроквола знімає рушницю, ставить до стіни (М. Олійник); Тут саме Іустин із келії покволом вийде - у клобуці, у рясі (П. Тичина); Ведмідь біг, доки не втомився, і тоді пішов повагом (В. Гжицький); - Я? - сказав він вкінці з проволоком. - А ви відки до мене з тою просьбою приходите? (І. Франко); В легкім диму Висів вітряк і обертався злегка (В. Мисик); Андрій схилився над цеберкою біля мисника і вмивався довго, загайно (І. Стеценко); Поїзд рушив. Насилу-силу, і так увесь перегін потім плазував по-черепашому (А. Головко); Брайко повернувся з приймальні, неквапом пройшов на своє місце (П. Загребельний); Ухопив [Микола] за клямку і став поволеньки відчиняти двері (Лесь Мартович); Мина [Кармель] село Лани вже так потихеньку, начеб недужого віз (Марко Вовчок); Іди помаленьку, доженеш стареньку (прислів’я); Як час минувсь - і не змигнувсь - Лицяння - женихання... Тепер помалу-малу йде - Нема мого кохання! (переклад М. Лукаша); - А як тебе, малеча, крутити, потроху чи з вітром? - спитався, підводячись, Юрій (М. Стельмах); Хмарка ліниво повзе, купаючися в сонці (Г. Хоткевич); Двоє погоничів ледачо пленталися за валкою (О. Досвітній); Гості посувом наближались до столу і, мов незграбні, ласі комахи, обсідали стільці (Ірина Вільде); Антосьо сповагом подибав здовж селом до матері (А. Свидницький); [Фауст:] З бухт затишних Випливає гроно пишних, Величавих лебедів. Плинуть лагідно, спокволу (переклад М. Лукаша); А вранці, ввечері, вночі в завданий час довго й спроволока гудить заводський гудок (М. Хвильовий). - Пор. 1. пові́льний.
ТИ́ХО, СЛА́БКО, СЛА́БО, НЕГО́ЛОСНО, НЕГУ́ЧНО, ГЛУ́ХО, ПРИГЛУ́ШЕНО, МО́ВЧКИ (без розмов, без співів); НИ́ШКОМ, НИ́ШКОМ-ТИ́ШКОМрозм., ТИ́ШКОМ-НИ́ШКОМрозм., ТИ́ШКОМрозм., ЗНИ́ШКАрозм., ТИХЦЕ́Мрозм. (без розмов, не порушуючи тиші); СТИ́ХА, ПОТИ́ХО[ПОТИ́ХУ]розм., СТИ́ХУрозм., ВПІВГО́ЛОСА[УПІВГО́ЛОСА], НАПІВГО́ЛОСНО[ПІВГО́ЛОСНОрідше], НАПІВГО́ЛОСОМ[ПІВГО́ЛОСОМрідше], НАПІВГО́ЛОСА[ПІВГО́ЛОСАрідше], ПОТИХЕ́НЬКО[ПОТИХЕ́НЬКУ]розм., ПОТИХЕ́СЕНЬКУрозм., ПРИТИ́ШЕНО (не на повний голос, стишеним голосом). Тихо, наче од вітру, скрипнула хвіртка (М. Стельмах); [Прісцілла (слабо)]: Гаразд (Леся Українка); Капітан Землянцов неголосно вигукнув знайомі короткі слова команди (Л. Первомайський); У вікно знадвору хтось постукав. Спочатку негучно, за хвилинку - гучніше, тривожно (Ю. Смолич); - Чого ж вони хотять від нас, ті доктори? - глухо спитав Замфір (М. Коцюбинський); Ми їхали мовчки з тобою, Для щастя не знаючи слів (М. Рильський); Перед нею затихну, поплачу нишком, та й годі (Марко Вовчок); Зупинися нишком-тишком Над рум’яним білим личком (С. Руданський); І що я людям заподіяла? Сиджу собі в хаті тишком-нишком та Богу молюся (І. Нечуй-Левицький); Тим часом дівчата знишка щось пошепотіли (С. Васильченко); Ти засни на моїй долоні, Я тихцем заспіваю тобі (Д. Павличко); Там стиха шепочуть зеленії віти (Леся Українка); - Еге-ге! - каже потиху сотник Костомара (П. Куліш); - Оченятка мої милі, - Шепче донці мати стиху (П. Грабовський); - Ех, товариш Гавриш! - промовив упівголоса Осика (Г. Косинка); Козаки розмовляли напівголосно (П. Панч); Хор заспівав тихо, півголосом (І. Нечуй-Левицький); Ходили вони з Тіною й на колодки до лісництва, де дівчата співали сумних пісень і тільки напівголосом (Ю. Мушкетик); І вірші хтось читав про вічний бій Півголосно, та повною душею (Л. Первомайський); Через кілька хвилин він з’явився і повів Ївгу до літака. Щось напівголоса сказав льотчику, познайомив його з Ївгою (Н. Рибак); - Афанасію Єгоровичу, вам світло не заважатиме? - притишено запитав Вітрук (О. Лупій). - Пор. 1. ти́хий.

Словник антонімів

ТИХИЙ ГОЛОСНИЙ
Який звучить неголосно, нечутний, слабий, беззвучний. Який дуже сильно звучить, гучний, лункий, дзвінкий.
Тихий, а, е ~  голосний, а, е звучання, інтонація, мелодія, музика, пісня, стогін, стук, шепіт, щебетання. Бути, зробитися, ставати тихимголосним. Досить, дуже, занадто, зовсім, надзвичайно, цілком тихий голосний.
Хоч би вже буря, вир, абощо,- Цієї тиші не знести! А потім знов хай трудна проща, Хай знов голгофи і хрести...   І океаном заясніла вись І тиша, тиша. Тільки в вишнях білих Бриніння бджіл замріяно злились В один хорал блаженний і безсилий (Є. Маланюк).
Тихо ~голосно, тиша ~голос; беззвучний //нечутний ~дзвінкий //гучний //лункий, затихати ~звучати, слабий ~лункий

Словник фразеологізмів

аби́ ли́хо ти́хо. 1. Ні в що не втручаючись, виявляючи до всього байдужість; байдуже комусь. Хто мовчить, “аби лихо тихо”, той хоч ні до чого доброго не домовиться, та зате сам буде цілий (Леся Українка); // Тільки б усе було гаразд, благополучно. На Хом’яка нагнав таке він лихо, Що той і приказку у норку заховав, Аби, як кажуть, лихо тихо (Л. Глібов); — Знов кручуся, як муха в окропі, аби, гадаю, лихо тихо (М. Олійник).

сиді́ти ти́хо (тихе́нько). Нічим себе не виявляти, намагатися бути непомітним. Якісь дивні відносини були у властей з опришками. Наче умовилися: коли ви будете сидіти тихо, то й ми будемо сидіти тихо (Г. Хоткевич); Резидент замислився.— Невже січова старшина дозволяє козакам бешкетувати на землях чужої держави? — спитав він заклопотано.— О ні! Я знаю, кошові, скільки їх було, все давали накази січовикам сидіти тихо по паланках. Але вони не слухають,— всміхнувся гетьман (М. Лазорський); Прикинеш дурною головонькою, то виходить, що тепер таке врем’ячко [час], що сиди тихенько (Григорій Тютюнник).