СТИРЧА́ТИ (різко виділятися на поверхні чогось, стояти сторч), СТРИМІ́ТИ[СТРЕМІ́ТИ], ТИРЧА́ТИдіал.;ПЕ́РТИ фам. (про буйне волосся, рослинність). По всій висоті стирчав із землі перем’ятий, знівечений метал (О. Гончар); Біля Данилка крутилася худенька дівчинка з білими косичками, що стриміли в різні боки (П. Панч); У широких пробоях тих бійниць тирчали горлаті жерла пушок (Панас Мирний); Високий, тонкий [Тимко], з-під картуза чорні кучері пруть, очі гарячі (Григорій Тютюнник).